Ріхард Герцінґер політичний колумніст, Берлін

«Антиколоніальна» маска Путіна

28 Липня 2022, 16:41

Яким би жахливим не було це цинічне перекручення стосовно злочинця і жертви, так званий «глобальний Південь» – деспотичні режими й напівавторитарні уряди, як-от радикального індуїстського націоналіста Моді в Індії чи бразильського крайньо-правого Болсонаро – чудово його сприймають.

Бо воно вписується у популярний в авторитарних правителів Південної півкулі шаблон, виправдовувати корумпованість і свавілля свого правління наслідками західного колоніалізму. Власні претензії на глобальне або регіональне панування також можна обґрунтовувати посиланням на історичну провину західного світу як на своєрідне право на відшкодування за колись пережиту несправедливість, прикрасивши все псевдоморальними просторікуваннями.

Водночас великі і дрібні деспоти вважають Захід і відстоюваний ним ліберальний світопорядок головною перешкодою, яка заважає здійсненню їхніх експансивних фантазій. Тоталітарний Китай, але також й Індія, масово озброюються, обоє підкреслюють, що не відмовлятимуться від використання військової сили для розширення власної сфери впливу. Тому Путін, який вже з неприкритою жорстокістю реалізовує те, про що вони ще мріють, захоплює їх як першопроходець.

Саме для того, щоб відлякати і стримати ці держави від наслідування Путіна у його жорстокому застосуванні права сильнішого, необхідно вимусити абсолютну поразку Росії на українському театрі військових дій. Але замість того, щоб чітко означити кордони міцніючим державам, «глобального Півдня», Захід зустрічає їх сумішшю доброзичливості, страху і нечистої совісті. Із цією сумішшю почуттів він роками спостерігав та заохочував підйом Китаю, не усвідомлюючи масштабу небезпеки, яка виходить від пов’язаного з цим зростанням влади китайських комуністів. Цю загрозу тепер чітко усвідомлюють навіть в Європі. Але в інших випадках чіткі силові сигнали з боку Заходу відсутні, бо він боїться підозр у бажанні опікунства і «домінування» над «глобальним Півднем».

 

Читайте також: Афганські паралелі

 

Термін «глобальний Південь» у сучасному західному політичному та громадянському слововжитку замінив колишні терміни «третій світ» і «країни, що розвиваються», які тепер вважаються дискримінаційними. Але й це нове означення також конструює вигадану єдність держав, націй та народів на трьох континентах, більші відмінності стосовно інтересів, традицій та політичних устроїв яких важко навіть уявити. Їх втискають у загальний термін «глобальний Південь», бо начебто всі вони – жертви структурної економічної нерівності, спричиненої розвиненими країнами Заходу, яка коріниться в колишньому європейському колоніальному правлінні. Цим «глобальному Півдневі» надають своєрідний історичний кредит на всі мислимі помилки сьогодення.

Зараз це виявляється у вирозумінні Заходу до держав, які відкидають чи підривають санкції щодо кремля. Так, на саміт G7 в замку Ельмау запросили представників «глобального Півдня», не в останню чергу для того, щоб «на рівних» обговорити позицію численних держав за межами Європи і Північної Америки, які спокійно продовжують співпрацювати з путінською Росією. Це імплікує згоду з тим, що приналежність до «глобального Півдня» легітимізує «інше бачення» її геноцидної агресивної війни.

Таким чином міф про «глобальний Південь» служить приховуванню справжніх намірів окремих держав, які прагнуть отримати від російської агресії власні вигоди. Але це аж ніяк не означає, що західні демократії абсолютно невинні в несправедливості глобальної економічної системи. Домогтися більшої рівності можливостей у глобальній конкуренції так само необхідно, як і всебічне розкриття європейських колоніальних злочинів. Однак ці обґрунтовані проблеми не можуть бути приводом для релятивації універсальних норм. Коли йдеться про захист елементарних вимог міжнародного права та людської гідності, не може бути жодної поблажливості до урядів, які підтримують чи толерують атаки на них, як от російську агресію для знищення України.

 

Читайте також: Німецькі терористи на службі у Кремля

 

Втім, російський маневр зведення власної війни на знищення суверенної нації до визвольної акції від імені пригноблених цієї землі не новий, він має жахливі історичні взірці. Союзний з гітлерівською Німеччиною японський режим здійснював під час Другої світової війни найжорстокіші масові вбивства в окупованих його арміями азійських країнах, передовсім в Китаї, експлуатував та поневолював підкорені народи, водночас називаючи себе «паназійським» визволителем континенту від британського імперіалізму та уявного «колоніалізму» США. Радянський Союз також завжди виставляв свої гегемоністські прагнення як вияв солідарності з «національно-визвольною боротьбою» народів, пригноблених західним «колоніалізмом» і «імперіалізмом».

Сьогодні путінізм використовує спадщину як фашистської, так і комуністичної ідеологій, які він якнайжахливішим чином об’єднує. Відповідно тепер він також використовує й «антиколоніальну» риторику, якою вже послуговувались обидві тоталітарні течії ХХ століття для прикриття власних злочинів. Цій демагогії Захід повинен рішучо протистояти з недвозначною ясністю, також і стосовно «глобального Півдня».