Антифермер

 

«За свою землю будемо стояти до кінця!» – говорить плакат, встановлений на узбіччі траси «Київ – Бориспіль». Поруч кілька людей гріються біля багаття. Більшість водіїв автівок та пасажирів міжміських автобусів, що мчать повз, цей пікет не помічають.

 

Більше тисячі жителів Бориспільського району Київської області в один день лишилися своїх земельних ділянок. Керуючись невідомо чим, Бориспільський міськрайсуд вирішив, що селяни володіють землею незаконно. Водночас ділянки були передані іншим власникам, дехто з яких навіть спробував розпочати власне будівництво на чужих городах. Апеляційний суд Київської області скасував скандальне рішення нижчої інстанції, однак нові «власники» забиратися не поспішають. Конфлікт триває вже понад півроку.

Схожа ситуація у селі Підгірці Обухівського району Київщини. Селищний голова зібрав у селян держакти на землю, нібито щоб замінити на документи нового зразка. Згодом у сільраду нагрянули злодії і разом з не надто дорогим майном прихопили документи на землю. Після чого селяни дізналися, що їхня земля належить іншим людям.

 

Жителі мегаполісів вже не хочуть платити астрономічні суми за «квадрати» із залізобетону. Ті ж гроші вони радше б виклали за котедж у передмісті. Вартість гектару на Київщині подекуди перевищує $1 млн. Для довідки: аби заробити таку суму на цьому клаптику землі, сіючи пшеницю, потрібно щонайменше 4000 років. Не дивно, що власники земельних паїв поблизу столиці та інших великих міст із радістю продають землю. Або ж стають, як вже згадано, жертвами ділків «чорного ринку».

 

Інколи вирішення «земельних питань» закінчується трагічно. В Асоціації фермерів і землевласників України авторові цих рядків розповіли про загадкову смерть власника 4,7 га у Вишгородському районі. Кілька років він самотужки займався рослинництвом, аж доки земля на Київщині не почала дорожчати. Тоді у нього з’явилися партнери, які, до речі, раніше сільським господарством навіть не цікавилися. Невдовзі після появи «інвесторів», фермера знайшли у покинутій садибі мертвим. Зі смертю селянина контроль над господарством і, відповідно, право розпоряджатися його землею відійшло партнерам. Попри те, що, зі слів сестри загиблого, на тілі небіжчика було багато гематом, медична експертиза засвідчила ненасильницьку природу смерті. Коли ж родичка почала скаржитися правоохоронцям, в її телефоні почали лунати погрози. «У тебе ж хата дерев’яна, ти хіба не знаєш, як швидко вона горить?» – попередив невідомий.

 

У Біляєвському районі Одеської області комерційна структура, ні в кого не запитуючи, збудувала на селянських ділянках котеджне містечко. Скарги законних власників землі до різних інстанцій жодних результатів не дають. Міліція і прокуратура також не поспішають виправляти ситуацію, оскільки, як стверджують постраждалі селяни, комерсанти завбачливо виділили кілька будиночків місцевим правоохоронцям.

 

 

Юрист Асоціації фермерів і землевласників України Василь Горбачов констатує, що так зване рейдерство, раніше характерне для міст, потроху освоює село. Нині на контролі Асоціації знаходиться справа про «недружнє поглинання» господарства вінницького фермера Володимира Довгалюка. Свого часу той узяв в оренду, а потім приватизував кілька гектарів землі разом зі ставком біля траси «Вінниця – Хмельницький». На березі водойми він збудував будиночки для відпочинку, і в господарство почали приїздити рибалки та інші відпочивальники. Не лише прості смертні, а й відомі та поважні у регіоні люди. «І тоді те господарство комусь впало в око», – розповідає Василь Горбачов.

 

Директор одного вінницького підприємства (і його фактичний власник) переконав Довгалюка розширити бізнес і запропонував інвестиції; натомість фермер взяв директора у партнери. І це було помилкою селянина: за деякий час виявилося, що і ставок, і будиночки, і більша частина землі йому вже не належать. Попри те, що під час відчуження документи було підроблено, місцеві правоохоронці не поспішали втручатися. Далі більше: вінницькі адвокати, до яких Володимир Довгалюк звертався за допомогою, щойно дізнавшись про персоналії тих, хто стояв за захопленням фермерського господарства, відмовлялися від участі у справі. Це й не дивно, адже «господарем» Вінничини місцеві вважають Петра Порошенка і мало хто наважиться вступити у потенційний конфлікт із такою впливовою людиною. Хоча в історіях про рейдерство в цьому регіоні можна почути й інші прізвища. Оскільки партнер Довгалюка мав серйозні зв’язки у правоохоронних органах, то конфліктувати з ним – собі дорожче. На власному досвіді в цьому пересвідчився голова обласної Асоціації фермерів і землевласників Сергій Маняк, який ризикнув відстоювати права фермера. Захисник сам став фігурантом кримінальної справи, за розслідування якої жваво взялася вінницька міліція та СБУ. Тиск відчули і у столичному офісі Асоціації – до нього завітали оперативники спецслужби з вилученням документів.

 

Вже другий рік поспіль намагаються повернути свої земельні паї жителі селища Великі Лісівці Попільнянського району Житомирської області. У 2005 році вони уклали договір оренди з сільськогосподарським підприємством «Сприяння інвалідам», однак не отримали з цього ніякої користі – швидше навпаки. «Заробітна плата не виплачена, за оренду паїв не розраховано, господарство розвалено, – йдеться у листі, надісланому «Тижню». – Худоба, яка була передана в оренду, загинула, так як кормів не заготовлено, зерно фуражне і насіннєве вивезено до зернини». Минулоріч «Сприяння інвалідам» уклало договір інвестицій з «Технологічною аграрною компанією», і на цьому діяльність у Лісівцях згорнуло. Новий «господар» не тільки не збирався розраховуватися з власниками земельних паїв, але й прихопив 104 га сусіднього сільськогосподарського підприємства. «Вони самі, нікого не питаючи, все переорали і щось собі посіяли, – скаржиться голова селищної ради Юрій Митницький. – «Сприяння інвалідам» уклало договір на кілька сотень гектарів, а захопили понад 800».

 

Не зважаючи на те, що селяни неодноразово зверталися і до суду, і до прокуратури, і в держадміністрацію, повернути власну землю їм не вдається. Не виключено – це пов’язано з тим, що за компанією, яка зараз експлуатує їхні наділи, стоять впливові особи. Зокрема, Олену Драгомирову, одного з керівників ЗАТ «Технологічна аграрна компанія», пов’язують із героєм України Тетяною Засухою – не останньою людиною у Партії регіонів.

 

 

«Наші фермери, дрібні землевласники переважно такі собі гречкосії, щирі та безпосередні», – розводить руками Василь Горбачов. З його слів, дрібні землевласники не знають всіх своїх прав. Цим користуються чиновники земельних відділів, райдержадміністрації, голови сільських рад і різні ділки. «Людей змушують, обманюють, підводять до того, щоб вони діяли собі на шкоду», – стверджує юрист.

 

Земельним Кодексом 1990-х років фермерам надавалося право постійного користування землею. У 2001 році Верховна Рада це право відібрала і зобов’язала селян брати землю, що раніше перебувала у їхньому постійному користуванні, в оренду. Однак невдовзі Конституційний Суд скасував положення Земельного Кодексу, якими право постійного користування припинялося. «Але не всі селяни це знають, – ділиться досвідом юрист Асоціації фермерів і землевласників. – Тому чиновники або інші зацікавлені особи пропонують фермерові: «Давай, передавай землю в оренду, бо постійне користування вже закінчилося». Багато хто їм вірить і переводить землю в оренду». Таким чином погіршується не тільки економічне становище фермера, але й правове. Оскільки за землю, що знаходиться у постійному користуванні, селянин сплачує лише податок. І відібрати її, якщо фермер не відмовиться від неї сам, можна лише довівши, що він її використовує не за призначенням. А це вельми непросто. Якщо селянин землю орендує, йому не тільки доводиться платити за неї більше, а й значно зростає ризик її втратити. «У цьому разі чиновникам відкривається шлях до зловживань, – пояснює Василь Горбачов. – Вони можуть, наприклад, створити конкурс на оренду з такими умовами, що його може пройти тільки «своя» людина». До речі, практично кожен фермер, з яким доводилося спілкуватися авторові цих рядків, зізнавався, що зіштовхувався з тиском чиновників, котрі змушували відмовитися від постійного користування землею. Наголошую, що йдеться саме про землі сільгосппризначення, які знаходяться далеко від мегаполісів. Ті, хто вистояв під тиском можновладців, не завжди можуть приватизувати ділянки, дозволені законодавством. Коли селяни звертаються із відповідною заявою до владних органів, їм відповідають, що це… не передбачено законом. При цьому чиновники не посилаються на жодну конкретну норму.

 

Що стосується дрібних землевласників, то потужні агрокомпанії та тіньові земельні «магнати» користуються хронічною бідністю українських селян. За скромну винагороду власники паїв підписують комерсантам довіреність розпоряджатися їхньою землею, що дає можливість навіть змінювати цільове призначення ділянки. Більшість жителів сіл – пенсіонери, тому дуже поширена схема «довічного утримання». Тобто, людина заповідає свою ділянку «утримувачу», за що отримує кількасот гривень щороку. Хоча, нерідко винагорода сплачується «натурою» – зерном, олією чи навіть половою. Таким чином землі сходяться до одних рук практично за копійки. Експерти стверджують, що у деяких областях (наприклад, у Вінницькій) левова частка сільгоспземлі належить трьом-чотирьом «магнатам».[134]