Мало хто в Україні без іронії вимовляє «стабільність» чи «покращення». Нині ж правляча еліта взяла на озброєння складніший термін «антифашизм». Майже через 70 років після світової поразки нацистів і їхніх союзників ПР уявила себе чи то Комінтерном, чи то Рот Фронтом, який має щонайменше врятувати Україну від «фашизму». Вияви цієї безкомпромісної боротьби розмаїті: маскарадне перевдягання Вадима Колесніченка у форму офіцера НКВД, чергова спроба заборонити ВО «Свобода», «антифашистські марші» (один із їх ініціаторів – відомий своєю нетерпимістю до кримських татар «намісник» Криму Анатолій Могильов), на які стягують чутливих до адмінтиску бюджетників, заклики скасувати додаткові виплати ветеранам УПА. Навіть сам прем’єр вийшов на передову. Микола Азаров назвав духовними нащадками фашистів тих депутатів міських рад, які ухвалили рішення відзначати 9 травня як День скорботи.
Читайте також: Партія регіонів забула про покращення життя заради боротьби з фашизмом
В усіх цих відвертих спекуляціях, які часто межують із кітчем, чітко проглядається нова політтехнологія влади. Звинувачення попередників в усіх гріхах і вихваляння власними досягненнями – це вчорашній день, бо гідних масштабної рекламної кампанії здобутків немає. А ось антифашизм – платівка хоч і заїжджена, але жодної відповідальності за собою вона не тягне, її можна програвати як для українців, так і для Заходу, не стомлюючись, хоч до виборів-2015. Тим більше що ярлик «фашизм» непримиренні борці можуть навісити на будь-кого з політичних опонентів – достатньо хоча б того, щоб він розмовляв українською і не чіпляв на свій одяг георгіївську стрічку.