Везувій – одна з головних туристичних цікавинок Кампанії. Туристи залюбки фотографуються на тлі оповитої сивим серпанком гори і скуповують футболки з карикатурними зображеннями знаменитого вулкана, який бідкається: «Оце так чхнув!» або ні-яковіє: «Я вибачаюся».
А в цей час науковці в обсерваторії, що неподалік кратера Везувію, пильно стежать за показниками чутливих приладів, які 24 год на добу фіксують кожен найменший підземний поштовх у сейсмічно активному районі. Адже вогнедишна гора, яка на початку нашої ери поховала під багатометровим шаром попелу й лави одразу кілька квітучих міст Римської імперії, щомиті може прокинутися знову.
Утім, на двигтіння землі, від якого дзвенить посуд у шафах і тріскається тиньк на стінах, постійні мешканці Неаполя й околиць зазвичай особливої уваги не звертають – звикли. Хоча останній справді потужний землетрус, під час якого загинуло понад 3 тис. людей, стався в регіоні не так давно – 1980 року. Але погане в сонячній Кампанії забувається швидко.
Люди з минулого
Так було і два тисячоліття тому. За 17 років до трагічної загибелі Помпеї Везувій недвозначно попередив, що легковажити його сусідством не слід: 5 лютого 62 року внаслідок сильного землетрусу більшість будинків і храмів було пошкоджено або зруйновано. Проте людям і на думку не спало покинути свої оселі. Родючі ґрунти (продукти вулканічної діяльності є природним добривом), багаті на рибу води Тірренського моря, великий порт, до якого заходили сотні торговельних суден на рік, – саме завдяки своєму розміщенню Помпеї були багатим та успішним містом. Тож замість того, щоб утікати, мешканці взялися його активно відбудовувати.
Читайте також: Випалюючи магмою. Виверження супервулканів – реальна загроза для планети й людства
Ремонтно-відновлювальні роботи велися й тоді, коли у 79 році земля задвигтіла знову. Спершу ні підземні поштовхи, ні запах сірки, який з’явився у воді, не викликали в людей особливого занепокоєння. І вже тим паче вони не пов’язували ці явища з горою, яка височіла над містом впродовж усього його існування. Тож коли з вершини Везувію піднявся чорний стовп, стрімко розростаючись у велику хмару, помпейці були приголомшені. З неба почали падати шматки пемзи, яка швидко вкрила дахи будинків.
Нині будівлі в мертвих Помпеях переважно мають один поверх, хоча за життя міста їх було здебільшого два-три. Але під вагою каміння, яким Везувій «плювався» впродовж доби, перекриття не витримували і завалювалися, ховаючи під собою господарів, які необачно вирішили перечекати гнів природи в приміщенні.
Утім, більшість із понад 20-тисячного населення Помпеїв змогла врятуватися, залишивши місто до піку виверження. Справді останнім чорний день став приблизно для
2 тис. городян, які загинули під завалами або задихнулися від браку повітря й отруйних вулканічних випарів.
Людей, які жили, працювали, творили, розважалися й кохали та в один день померли в Помпеях, немає вже майже
2 тис. років. А вираз жаху на їхніх обличчях можна побачити й досі. Коли у ХVIII столітті на місці загиблого міста почалися розкопки, археологи звернули увагу на порожнини, що траплялися в багатьох будинках. Заливши їх гіпсом, науковці отримали людські фігури.
Ось переляканий хлопчик сидить, затуливши обличчя руками. Мати в розпачі намагається прикрити від ударів з неба двох дітей. Ціле сімейство багатого домовласника разом із рабами зіщулилося попід стінами в підвалі розкішної вілли. З плином сторіч їхні останки зотліли, але закам’янілий попіл зберіг обриси до дрібних деталей.
Консервація І століття
Упродовж багатьох років вважалося, що сумнозвісне виверження Везувію почалося 24 серпня – таку дату історики виводили з листів Плінія Молодшого. Його дядько, визначний римський учений і державний діяч Пліній Старший, прагнучи детальніше описати виверження, вирушив до місця катастрофи з Мізен, що містяться на безпечній відстані від вулкана. У містечку Стабії йому довелося зійти на берег, де літній чоловік задихнувся сірчаними випарами.
Стабії та Октавіанум, як і Помпеї, засипало переважно попелом і пемзою. А розташований із протилежного боку Геркуланум, де залишалося кілька сотень мешканців, знищили потоки розпеченої лави. Наступного дня сильна злива змила зі схилів Везувію попіл, і місто залило ще й багатометровим шаром вулканічної грязюки.
Тепер археологи схиляються до того, щоб пересунути дату загибелі Помпеїв на пізню осінь. На такі висновки наштовхують теплий одяг деяких жертв, жаровні в приміщеннях, наповнені вугіллям, зібраний врожай винограду і вже виготовлене з нього вино.
Харчові продукти, речі домашнього вжитку, витвори мистецтва – усе збереглося фактично недоторканим у місті, яке панічно покинули люди й законсервував вулкан. Історики були в захваті: розкопки Помпеїв стали унікальним джерелом інформації про побут давніх римлян, їхнє культурне й громадське життя. У Геркуланумі виявлено ще й безцінну бібліотеку – понад 1800 папірусів із текстами античних авторів. Переважна частина з них обвуглилася під час виверження, але й прочитати вдалося чимало.
Більшість артефактів, знайдених у Помпеях, статуй, фресок і розписів, якими були вкриті стіни будинків, нині зберігаються в Археологічному музеї Неаполя. Тож дуже радимо ознайомитися з його експозицією, перш ніж вирушати на екскурсію до загиблого міста.
Серед найбільш вражаючих експонатів – медичні й стоматологічні інструменти. Деякі з них за конструкцією майже не відрізняються від сучасних.
Потік води з давньоримських труб регулювався майже такими, як нинішні, кранами, вино пили зі скляних келихів, дуже схожих на сучасні. Скло, хай і каламутне, вставляли у вікна. І це 19 віків тому.
Мешканці багатьох українських сіл і досі лише мріють про водогін у хаті. У Помпеях, щоправда, власні басейни і ванни також мали тільки заможні люди. Зате громадськими фонтанами з питною водою, яка текла з гір по акведуках, міг користуватися кожен – хоч вільний громадянин, хоч раб. Ці колонки й досі стоять на кожній вулиці давніх Помпеїв, і в літню спеку туристи залюбки тамують із них спрагу.
Засіб для «лупи»
Як і в усіх більш-менш солідних населених пунктах Римської імперії початку І тисячоліття, одним із головних центрів громадського життя Помпеїв були терми – лазні. Коли вибухнув Везувій, у місті саме зводили величезний термальний комплекс, бо кількох наявних на всіх уже не вистачало. Адже функція терм у Давньому Римі аж ніяк не обмежувалася підтриманням чистоти. У лазнях збиралися для «соціалізації»: обговорити останні новини, подискутувати на політичні теми, послухати найсвіжіші твори відомих поетів в авторському виконанні чи потренувати м’язи (хоча для цього були й окремі «тренажерні зали» – палестри).
І такий стадіон, і приміщення терм можна відвідати на просторій археологічній території Помпеїв, що межує із сучасним містом із такою самою назвою.
Зрозуміло, що приміщення, у яких давні римляни проводили стільки часу, намагалися облаштувати з якнайбільшим комфортом. У термах Помпеїв збереглися басейни для холодної та гарячої води, «парилка», окреме відділення для жінок. Стіни й підлога здебільшого були з підігрівом – прокладеними в товщі цегли глиняними трубами циркулювала гаряча вода.
Чи не найпопулярнішим поміж туристів закладом є головний міський лупанарій, тобто бордель («лупа» в перекладі з латини – і вовчиця, і повія). Всередині двоповерхової будівлі на стінах добре збереглися «інструкції»: яскраві фрески із зображенням різних поз. Вся обстановка кімнат, у яких «лупи» приймали клієнтів, вичерпується невеликим кам’яним ложем, коротшим навіть за тодішній людський зріст. Під час «роботи» його вкривали матрацами й подушками, але очевидно, що затримуватися надовго клієнтів не заохочували. Зрештою, багаті люди до послуг лупанаріїв не вдавалися, адже мали власних наложниць або запрошували повій додому.
Третина – для нащадків
Помпеї вражають на кожному кроці. Тут і досі стоїть величезний амфітеатр, найдавніший і найкраще збережений з-поміж давньоримських, який міг умістити всіх городян. Ближче до центру міста є ще великий (на 5 тис. глядачів) і малий (на 1,5 тис. для багатіїв) театри. Їх об’єднує спільне «фойє». В античні часи трибуни в усіх амфітеатрах були критими, щоб глядачі не потерпали від палючого сонця чи дощу.
Привертають увагу «зебри» на пішохідних переходах через вулиці. Вони піднімаються на значну висоту, щоб люди під час дощу не помочили ноги, спускаючись із тротуару на проїжджу частину. А відстань між колесами візків була сталою. Також вражають свіжість та велика кількість політичної реклами на стінах будинків із закликами голосувати за того чи іншого кандидата – було тоді й таке!
Лазні, храми, громадські туалети, ринки й торговельні центри з низкою крамниць, пекарні та пральні, ресторани з барними стійками й столиками – 2 тис. років тому життя мало відрізнялося від сучасного. Хіба що техніки бракувало. При цьому Помпеї приховують ще чимало сюрпризів. Адже на сьогодні відкопано близько 2/3 його території (третину загиблого міста, вкритого земляними пагорбами, вирішили залишити для цікавих нащадків). Подальші розкопки наразі не плануються. Головне – зберегти бодай те, що вже очищено від пилу віків.
Нещодавно керівника компанії, яка з 2008 року проводила в Помпеях реставраційні роботи, посадили під домашній арешт за звинуваченням у розкраданні коштів. Тепер усе доведеться починати по-новому. Завершення реконструкції, на яку Європейський фонд регіонального розвитку виділив €105 млн, заплановано на 2015-й.
«Замінований» рай
Проте деякі археологи зізнаються: понад усе їх непокоїть те, що вже розкопані Помпеї знову можуть загинути під попелом – тепер, вочевидь, уже назавжди.
Коли єдиний діючий вулкан континентальної Європи «чхне» знову, в епіцентрі виверження можуть опинитися понад півмільйона людей – саме стільки зараз мешкає у «червоній», найнебезпечнішій зоні.
Хоча сьогодні для туристів запросто організовують спуск у кратер Везувію, сейсмологи не мають жодних сумнівів, що виверження буде. Єдине питання – коли? Навіть сучасні методи дають змогу спрогнозувати катаклізм не більше ніж за дві-три доби. Цього достатньо для евакуації населення, але відвернути руйнування навіть у наш час просунутих технологій неможливо.
У 2004 році уряд Італії започаткував програму переселення людей із «червоної» зони Везувію. Тим, хто погоджується переїхати, виплачують по €30 тис. Поки що на таку компенсацію погодилися одиниці.
«Ви жартуєте, щоб я звідси поїхав? Але ж тут мій дім! – дивується торгівець сувенірами Джованні, який живе за кілька кілометрів від жерла вулкана. – Може, Везувій ще тисячу років не вибухне, то чому він має мене турбувати? Усі ми колись помремо. А я вже звик жити в раю, тож в належний момент не відчую різниці», – жартує чоловік, киваючи на бірюзове море, пишну середземноморську зелень і симпатичні будиночки довколишніх селищ.