Я не хочу вірити в те, що цього не знають високі політики та чиновники ЄС, насамперед єврокомісар Штефан Фюле, який закінчував у Москві Державний інститут міжнародних відносин, а також багато разів перевірений Кремлем колишній президент Польщі Александр Квасневський. Ідеться про дилетантів чи їхні політичні амбіції повністю паралізували? Чи є інші причини, з яких не вдалася їхня подорожуюча переговірна стратегія? Чому найвищі представники Німеччини, Великої Британії та Франції практично не ангажувалися й залишили вільний простір Владіміру Путіну?
Крах Угоди про асоціацію між ЄС та Україною матиме дуже негативний вплив не лише в геополітиці. Аргументи, які Київ використав як причину призупинення переговорів із ЄС, засвідчують: Україна недостатньо підготовлена і не витримала б економічного тиску європейських підприємців, що призвело б до зростання безробіття і суттєвого зниження рівня життя в країні. «Ми не почули жодних сигналів, котрі означали б, що ЄС компенсуватиме нам збитки, які виникнуть унаслідок втрати російського ринку», – сказав Микола Азаров.
Тобто, за його логікою, Україна згодиться на підписання Угоди з ЄС за умови, якщо останній заплатить мільярди євро за неготовність української промисловості та сільського господарства до конкуренції? То що, європейський платник податків мав би компенсувати те, за що повинен відповідати український уряд? І потім ще улюблений клоун і депутат Партії регіонів Михайло Чечетов беззастережно пропонував на телебаченні, щоб ЄС відшкодував $20 млрд за визволення Юлії Тимошенко з в’язниці. Звичайний українець, звісно, має подумати, що Євросоюз є банкоматом, де тільки натискаються правильні кнопочки – і гроші з нього сиплються, сиплються й сиплються… Йдеться про трагічну помилку українських політиків, яка свідчить про їхні невігластво, провінційність та жлобство.
Нині вже не йдеться про те, чи готова Україна до асоціації. Сьогодні суспільство в європейських державах має запитати: «Чи ми хочемо Україну в ЄС?».
Я переконаний у тому, що Брюссель мусить ретельно проаналізувати причини поразки переговорів з Україною, прийняти необхідні політичні рішення та вжити безкомпромісних персональних заходів. Програма Східного партнерства мала б бути переглянута, і замість неї повинна постати стратегічна концепція ЄС, яка допоможе запевнити розвиток демократії та свободи на цілому континенті аж до Уралу. Вона мусить стати програмою припинення російських «чекізму» та неоімперіалізму, тому що вони становлять небезпеку для миру і стабільності в Європі.
Однак нам варто пам’ятати: щоб забезпечити гармонійний та безпроблемний перехід на європейські норми і, що головне, необхідні зміни в мисленні людей включно з політиками, потрібно, щоб українці, окрім іншого, позбулися вироблених протягом століть звичок. У цьому їм європейці допомогти не можуть, бо тут не живуть і не розуміють глибини багатьох українських реалій.
Замисліться, наприклад, про давнє російське слово «кормление», що вказує на сутність сьогоднішнього соціального явища, яке називаємо корупцією. Ми всі вже визнаємо, що тотальна корупція є гіршою за нацистську армію під Сталінградом. Вона серйозно загрожує нашому теперішньому і майбутньому. Позбутися її можна лише за умови, якщо буде знищено старі феодальні методи управління державою і безкомпромісно проведено модернізацію, що приведе до зміни суспільних відносин в ім’я розвитку громадянського суспільства.
У третьому виданні Великої радянської енциклопедії зазначено, що «кормление» було системою підтримки князівської адміністрації за рахунок місцевої громади. Це була найдешевша форма адміністрування, яка давала змогу володарям у XIV і XV століттях платити урядовцям просто з кишені підданих. На жаль, згадана система дожила до сьогодні в Україні. Так само часто можна почути в податковій, від даішника чи лікаря, що їхньої зарплати не вистачає на прожиття і, відразу ж, що це від вас залежить, як ви оціните їхню працю. Траплялося, що мені, як іноземцю, закидали нерозуміння питання, бо я «не кормлю». Однак саме безкомпромісність і принциповість – єдиний шлях до очищення суспільства від корупції.
Я навів лише приклад мінімальних змін, які, безумовно, необхідні для того, щоб реалізувати сміливий план. Отже, не потрібно, щоб Україна йшла до Європи. Це Європа має дістатися до України та її повсякденного життя. Чи дасть собі з цим раду Україна без асоціації з ЄС?