Після кампанії декомунізації в Україні заговорили про потребу деколонізації. Черговий російський напад загострив це питання. То може час говорити про те, що на порядку денному має бути дерусифікація?
– В нашому випадку, ці речі щільно пов’язані. Україна пережила багато імперій, які думали, що вони тут навічно. Але, чи не найбільша проблема в нас саме з російською імперською спадщиною. Думаю, що деколонізація, подолання колоніального статусу, або подолання наслідків імперій (тут є дискусія чи були ми колонією в класичному сенсі) і дерусифікація – це дуже пов’язані між собою речі.
Добре що ця дискусія лягла на певний ґрунт, що ми хоч почали рефлексію на цю тему. Минулого року УІНП, наприклад, провів чимало відповідних заходів. Але шкода, що зараз це відбувається дуже стихійно й почасти навіть без належного міркування. Скажімо, нещодавно в Івано-Франківську перейменували багато вулиць, в тому числі вулиці Сахарова та Рєпіна. Я б не назвав цей крок поміркованим. Перший, хоч і російський інтелектуал, проте, він один з небагатьох, хто говорив правду в Радянському Союзі, боровся з тоталітарним режимом та, зокрема, згадував наших дисидентів у своїх промовах й боровся за справедливість також для них. А інший взагалі-то є апропрійований Російською імперією. Як у випадку з Гоголем — присвоєний імперією собі. І так от просто їх віддавати, відмовлятися від них не дуже розумно.
Читайте також: Жити поруч з іншими у злагоді – це у нашій культурі. Але не у російській
В нашій історії є багато таких постатей і фігур, які можуть вважатись російськими, але мають дуже щільні зв’язки з Україною: Чайковський, Малевич… Україна, український контекст, українська культура дуже сильно на них вплинули та представлені у їх творчості. А Малевич взагалі прямо казав, що він українець і український художник. Його статті в Харкові написані українською мовою. Просто так його віддавати, тому що хтось там недовчений і не знає, що це наше, а не їхнє? Або на когось так глибоко подіяла російська пропаганда, що він не здатний відрізнити того, що є частиною нашої культури, й лише по фантику (зовнішній обгортці) готовий віддати це росіянам? Це дуже делікатна річ, тут треба діяти обережно.
Ми з Міністерством культури та інформаційної політики зараз готуємо відповідні рекомендації, як у цей екстремальний час діяти. По-перше, не нехтувати процедурами перейменування. Їх дійсно треба пришвидшувати. Органи місцевого самоврядування не мають гальмувати по пів року, як бували випадки, а той по декілька років з перейменуваннями, якщо є на це запит і громадяни хочуть символічний простір свого міста звільнити. А по-друге, дотримуючись процедур та прискорюючи їх, залучати все-таки експертів. Є процедура громадського обговорення, експертного. Це підвищить якість символічного простору, в якому ми хочемо жити.
Нещодавно у Генічеську російські окупанти відновили пам'ятник Лєніну, повалений під час декомунізації. Як можна трактувати цей символічний жест?
– Як убогість. Чергову убогість «русского міра». Все, що вони можуть зробити — це поставити тоталітарного вождя на постамент. От дивіться, що вони несуть: смерть мародерство, насилля, зґвалтування і Лєніна. Це однопорядкові, виходить, речі. Це зайвий раз підтверджує, що ці люди не здатні принести щось таке, що відповідає цінностям XXI століття. Що наші зусилля з декомунізації, як суспільства, були вірні. Тому що ми бачимо, що цей комуністичний тоталітарний режим — це платформа насилля, на якій побудована сучасна Росія. Й відповідно, відмовляючись від цієї комуністичної тоталітарної ідеології та всього, що з нею пов’язане, ми відмовляємося від цих практик насилля, знищення людей, бездумного підпорядкування індивіда колективу і державі. А отже наш шлях відмови від всього комуністичного був вірний. А Росія навпаки має до цього сентименти, пов'язані з пригніченням, порушенням прав людини та применшенням людської гідності.
Читайте також: Чому Російська імперія не змогла асимілювати українців у ХІХ столітті
Чи замислювались вже в УІНП про те, яку назву отримає ця війна, котра по суті є Третіми визвольними змаганнями? Чи є вже у вас пропозиції або ідеї?
– Є декілька правильних назв. Якщо говорити чисто технічно — це «російсько-українська війна», а якщо в широкому сенсі — то це «війна за незалежність України». Але остаточну назву я б їй ще не поспішав давати. По-перше, вона не закінчилась і ми бачимо, як наростає кількість її учасників. Зокрема тих, які допомагають нам. Ми бачимо, що безпосередньо з боку Росії є союзник, який допомагає їй здійснювати військову агресію та військові злочини — це Білорусь. Плюс, є ще три країни, які на Генасамблеї ООН виступили проти резолюції про припинення агресії. Тобто є 141 країна, що вимагає від Росії забиратися з України геть, і чотири країни плюс Росія, які проти цього. Відповідно, лунають побоювання, що це може перерости в Третю світову війну, а хтось каже, що це війна за гідність Європи. Тобто, ця назва сформується ближче до нашої перемоги. Масштаби, символи та вплив цієї війни ми зможемо усвідомити трішки пізніше. Але, «Війна за незалежність» і «Російсько-українська війна», це правильні назви, які можна використовувати зараз, бо це по суті правда.