Зокерма, Антон Дробович розповів про масштаби та наслідки Голокосту.
"Масштаби Голокосту значно перевищують 130 га простору Бабиного Яру, перевищують простори самого Києва, тому що Бабин Яр символізує собою всі місця незаконних, свавільних, жорстоких вбивств нацистами євреїв під час Другої світової війни. Багато українських науковців підтверджують, що в одній тільки Україні близько 2 тис. таких ярів. Тобто Бабин Яр – це спільна територія пам’яті про всі місця розстрілів невинних людей. Відповідно масштаб цього місця пам’яті – це не 33 771 людина, розстріляна 29 і 30 вересня. Це навіть не 1,5 млн українських євреїв, яких вбили нацисти під час Другої світової на території України. Масштаб цієї трагедії значно більший, тому що були вбиті люди. Часто початківці в темі дослідження меморалізації Бабиного Яру і Голокосту загалом говорять, що нацисти знищили цілий єврейський світ. Справа в тому, що це не зовсім так: нацисти знищили рештки єврейського світу, який цілеспрямовано декілька десятиліть поспіль знищував Радянський Союз. СРСР знищував єврейську ідентичність, розчиняючи її в “совєцком народє”. А нацистський режим прийшов і фізично знищив цих людей. І трагічно, що після того комуністичний тоталітарний режим, який прийшов на заміну нацистському тоталітарному режимові, перший рік попоказував ці фотографії на Нюрнбергському процесі, а потім продовжив робити те саме – знищувати пам’ять про цих людей", – розповів очільник УІНП.
Дробович підкреслив, що трагедія Голокосту мала дуже багато наслідків, але важливо виокримити один оптимістичний: сама концепція прав людини, ставлення до національних спільнот, толерантна, турботлива й інклюзивна модель суспільства сформувалася після Другої світової війни не в останню чергу через те, що Голокост вжахнув людину своєю жорстокістю.
Читайте також: Меморіал у Бабиному Яру: влада у релізах російського проєкту і гуртування прибічників альтернативи
Також чиновник перерахував низку негативних наслідків, серед яких: спроби знищення пам’яті, інструменталізація трагедії (тоталітарний режим використовував жертв, задля отримання політичних дивідендів), конкуренція жертв (країни сперечаються, яких громадян загинуло більше, часто забуваючи, що оперують не статистикою, а долями людей).
"На одному наслідку хочу зупинитися детально. Він пов’язаний не тільки зі знищенням пам’яті, а зі знеціненням самої ідентичності народу. Радянський Союз намагався розчинити єврейські жертви серед “мірних совєцких граждан”. Евфемізм, який використовувався в радянський час, який, до речі, був написаний на пам’ятнику 1976 року “погібшим мірним совєцкім гражданам”. Ця фраза не говорить нам про людей, народ, причини, драму. Намагання розчинити єврейські жертви в цьому евфемізмі – це злочин вищого гатунку", – підкреслив Дробович.
За його словами, конструкт "совєцкій чєловєк" – це класова приналежність і слухняність партії.
Читайте також: Бабин Яр. У напрямку точки кипіння
"Перефразовуючи Достоєвського, “совєцкій чєловєк” має бути або "сущєство дрожащє", або "сущєство стучащє". Тільки дві модальності “совєцкого чєловєка” могло бути в Радянському Союзі, тільки дві версії “совєцкого чєловєка” Радянський Союз будував. І це жахлива річ. Особливо, коли сучасні діячі, олігархи, режисери і так далі називають себе “совєцкім чєловєком”. Це дуже небезпечна тенденція. Тому я дуже хотів би, щоб меморіал “Бабин Яр” будував не “совєцкій чєловєк”. А щоб його будували (можливо, з урахуванням досвіду "совєцкого чєловєка", але пам’ятаючи про його суть) люди, які можуть мислити свобідно, вільно, які можуть говорити про права людини і діяти в контексті прав людини не тільки риторичними формами", – зявив Дробович.
Коментуючи статтю Владіміра Путіна про "єдність українців і росіян", Дробович зазначив, що “рускій народ” за версією Путіна – це теж саме, що “совєцкій чєловєк” за версією радянської пропаганди.
"Тому, коли хтось каже "я – совєцкій чєловєк, мій син – совєцкій чєловєк, моя жінка – совєцкій человєк”, будьте обережні, це дуже тривожний сигнал", – резюмував очільник УІНП.
Зауважимо, художнім керівником Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" є російський режисер і продюсер Ілля Хржановський. В одному з інтерв'ю він говорив: "Я знаю, що я – радянська людина. До того ж, мій син, якому зараз 21 рік, і моя дочка, якій зараз п'ять років (вона народилася в Лондоні, російська мова у неї – третя після англійської та французької), – також радянська людина, тому що її частково виховує бабуся, і тому що я і її мама – радянські люди, як би від цього не відмовлялися".