«Вони зазвичай думають за принципом: «Всі ви тут ні фіга не розумієте, а я геній». Такий собі вічний синдром 20-річного, коли тобі здається, що навколо повна маячня і треба лишень пальчиком поворушити, як весь світ одразу зміниться. Тому «пайдьом, чувак, накатимо». А відтак минає 10 років, ти все так само за чаркою чи філіжанкою кави патякаєш про ці речі, а ті старі виродки, на яких ти вчора «гнав» і був упевнений, що якщо не сьогодні, то завтра вони таки перемруть на тих самих місцях. Понад те, вони керують тобою, кажуть що, де і як робити, позаяк у їхніх руках всі засоби маніпуляції. Тому саме ось так наші супер’європейські, прогресивні й авангардні митці дуже швидко перетворюються на гвинтики совкового механізму цих старих пердунів», – зазначив він.
Про тупий совок, апологію жлобства та необхідність української культурної експансії читайте в інтерв'ю з Антіном Мухарським у №44 «Українського тижня»