– Що відбувається на кордоні між Білоруссю та Литвою? Чому там опинилось стільки мігрантів переважно з Іраку?
– Для Литви це — справжня проблема. Йдеться про свідомий прояв гібридної війни з боку Білорусі. Все почалося в липні. Події виглядають помстою за все, що Литва робить для підтримки демократії загалом та білоруського народу зокрема, починаючи з притулку для Світлани Ціханоуської та багатьох інших опозиціонерів: журналістів, інтелектуалів або звичайних громадян, та закінчуючи діяльністю Вільного білоруського університету у Вільнюсі. Після викрадення з літака та арешту Рамана Пратасєвіча Литва чи не найактивніше за всіх домагалась санкцій проти Мінська. На неї скеровувались кібератаки на інші напади. Останній у переліку — це масовий приплив мігрантів. Процес вдалося дослідити, і ми вже знаємо: білоруські туристичні агенти заповзялись знаходити “клієнтів” у Іраку, запрошувати їх на кілька днів до Мінську та споряджати силоміць до литовського кордону. Все відбувається дуже зорганізовано та продумано. Мова ж не лише про Литву, але й про зовнішній кордон ЄС. Проблема набуває європейських масштабів. Кордон атаковано.
– Чи на-дає Євросоюз Литві належну підтримку? Чи існує стратегія протидії білоруському демаршу?
– Я вважаю, що ЄС реагує досить добре. Декілька рішень було ухвалено дуже швидко. Frontex — європейські прикордонні служби — майже одразу надіслали своїх агентів. Були надіслані матеріальні засоби для зміцнення захисту кордону та допомоги мігрантам. Інші країни також зреагували: Естонія, Польща, Латвія. Усвідомлення проблеми є. Наскільки воно достатнє? Не скажу однозначно, але не можна вважати, що ЄС нічого не робить. Іракська влада також швидко зреагувала на ситуацію.
Читайте також: Литовський політолог про білоруські провокації на кордоні
– Що треба робити з режимом Лукашенки? Чи варто запровадити більше санкцій?
Якщо встановити нові санкції, то вони мають бути персоналізовані та стосуватись гаманців Лукашенки та членів його родини. Тоді б може щось і спрацювало. На жаль, його логіка — повністю самозациклена, плюс Лукашенка користується підтримкою Путіна. Як не шкода, але я не бачу, як би ми могли допомогти білоруському народу. Промовистий приклад — епізод з атлеткою Ціманоуською: її ледь не схопили, не посадили до літака та не відвезли силоміць додому. Якщо б вона швидко не зорієнтувалася та не звернулася до японської поліції, спортсменку було б викрадено під час Олімпійських Ігор. Ми маємо справу з терористичною державою, що є глухою до міжнародних правил.
– Чи час настав, щоб вивчити можливість застосування сили проти терористичних держав?
– Ми бачимо на відео, як білоруські солдати штовхають деяких іракців в бік кордону з ЄС! Це вже — застосування сили з боку Мінська. Ірак поводиться коректно, він призупинив авіаційне сполучення з Білоруссю. Надсилає тільки порожні літаки, щоб забирати додому тих своїх громадян, котрі бажають повернутися. Але білоруси знаходять приватні авіакомпанії з інших європейських країн, щоб завозити “туристів”, тож Євросоюзу доведеться втручатись дуже скоро.
Читайте також: Кібервимір протистояння у Білорусі
– Ввечері 10 серпня у Вільнюсі відбулися сутички між поліцією та учасниками протестів проти вакцинації. Якщо не зважати на певні гасла, можна було б зробити висновок, що між вуличними бійками й подіями на кордоні нема зв”язку. Але чи все ж таки можна уявити, що в обидвох явищ — спільний бенефіціар?
– Моя перша реакція була — це припустити такий зв’язок. Ті ж наративи, ті ж символи, той же дискурс, що ми бачимо у Франції. Занадто — то занадто: ці спонтанні протести з залученням великого ресурсу надто добре зорганізовані. Дискурс, що ототожнює санітарну перепустку з нацистським актом, зустрів жорсткий осуд від єврейської громади в Литві. Відчувається, що все це не з’явилося само по собі, а імпортоване, з використанням тих самих технік, що спостерігаються у Франції. Хто це імплантує, я сказати не зможу, але маю право на сумніви. У Франції цей меседж найактивніше поширюють проросійські кола.
– Правозахисники й зокрема — представники Червоного Хреста критикують Литву за небажання пускати на свою територію мігрантів, закидають їй неповагу до Конвенції про права біженців. Наскільки, на Вашу думку, відмова в перетині кордону суперечить міжнародному праву?
– Річ не в цьому: Литва — гостинна та привітна країна. Сьогодні вона мусить протистояти агресії, що полягає в порушенні зовнішніх кордонів ЄС. Вона захищає ці кордони. Не варто забувати, що ці мігранти — повністю інструменталізовані. Є відео, де зафіксовані білоруські солдати, які штовхають цих людей в напрямку кордону. Брутально штовхають та погрожують. Ці люди не є вільними у своїх діях. Якщо подивитись глибше, литовці захищають права цих іракців, яких привезли з дому, наобіцявши золоті гори, і яких тепер силоміць виштовхують до Литви, яка, цілком імовірно, не є країною, в якій вони хотіли б жити. Пригадую репортаж про власника ресторану в Вільнюсі: він є іракцем, добре вивчив литовську, повністю інтегрувався. Отже, ідеологічної проблеми з прийомом біженців нема. Проблема інша: Литва не погоджується слідувати накинутій логіці та мусить захищати як зовнішні кордони ЄС, так і зманіпульованих іракців.
Читайте також: Таємні олігархи диктатора
– Як реагують на ситуацію мешканці Литви?
– У зоні кордону, певна кількість людей занепокоєна. Сталося кілька сутичок, спричинених напругою та брутальністю, що виникли через масовий приплив мігрантів. Все відбулося блискавично, впродовж кількох днів. В одному з прикордонних сіл мешканці протестували проти небажаних гостей, але – лише в одному. Набагато загрозливішими виглядають протести противників вакцинації, що дають себе використовувати для проштовхування зовсім інших меседжів. Відбувається заперечення засадничих цінностей. Мені потрапила на очі фраза, яка дуже сподобалася: “Давніше учасники руху Опору були готові пожертвувати власним життям для свободи інших. Нині ж протестувальники готові пожертвувати життям інших заради власної примарної свободи.” Саме на цьому егоїзмі грають автократи, щоб послабити демократичний табір.
Анн-Марі Ґуссар народилася 1964 року в Парижі. У 1979-му 15-річною долучилася до продисидентської асоціації «За вільну Росію». 1986-го закінчила Вищу школу комерції (ESC), очолює агентство Soisson. Паралельно із правозахисною діяльністю працює в різних економічних та фінансових структурах. У 1988–1995-му — заступник голови Міжнародної спілки за права людини. Від 1998 до 2008 року — керівник департаменту в EDF (Electricité de France). Почесний консул Литви у Франції, керівник низки франко-литовських асоціацій.
Автор книжки «Мури, які потрібно розвалити» (2010; збірка свідчень про боротьбу за свободу в Калінінграді, Вільнюсі, Москві, Києві, Ямбі).