Підвищення статусу англійської мови в Україні — чудова ініціатива, проте в діжку меду нащось додали ложку лайна. Так, це про дублювання фільмів. Відповідно до законопроєкту № 9432, поданого президентом на розгляд Верховної Ради, кінотеатри будуть зобов’язані крутити англомовні стрічки мовою оригіналу. Тобто українське дублювання фільмів стане не просто необов’язковим, а фактично непотрібним. Який сенс вкладати ресурси в дубляж, якщо абсолютна більшість стрічок зняті англійською? Переходити на азійське кіно заради порятунку індустрії дубляжу прокатники не будуть суто з міркувань економічної доцільності, а онлайн-сервіси просто не зможуть компенсувати втрат… Але ж усе це насправді не про гроші, а про дещо набагато важливіше.
Добре пам’ятаю часи своєї луганської юності, коли запровадили обов’язкове дублювання фільмів. Це була середина 2000-х. Як тоді завила місцева «вата»! Скільки було розмов про те, що всі кінотеатри збанкрутують, що фільми українською «нє будут воспрініматься». Тоді ще переповідали дурнуваті жарти на кшталт «запальничка» українською буде «спалахуйка». Але щойно нові норми набрали чинності, навіть найбільш ригідні українофоби змушені були прикусити язика. Жодний кінотеатр, звісно ж, не закрився, український дубляж виявився дуже якісним, а головне — чимало глядачів переконалися, що мовний бар’єр існував лише в їхній уяві, викривленій колоніальними міфами про неспроможність української мови, про її комічність. Це був прорив, що мав справді історичне значення.
Читайте також: Не тільки мова. Чому без знання історії наша ідентичність буде неповною, а майбутнє – непевним
Звісно, я обома руками за піднесення статусу англійської. Для мене це також особиста історія: саме англійська мова допомогла мені ще в підлітковому віці переглянути своє ставлення до російського культурного продукту. «Русскій рок» можна продавати як інтелектуальну, мало не елітарну музику лише тим, хто не уявляє, що робиться за межами мовного гетто. Годі казати, наскільки знання англійської потрібне в усіх інших сферах, — і що глибше ми будемо інтегруватися до євроатлантичного світу, то сильнішою буде ця потреба. Тому я згодний з тим, що вивчення англійської має бути національним пріоритетом. Але не за рахунок української!
Коли нас ставлять перед вибором «українізація або інтеграція в західний світ», це або когнітивна помилка, або свідома маніпуляція латентних українофобів. Такої дилеми не існує ані в теорії, ані на практиці. Скажу навіть більше: світові ми цікаві саме як українці, а не homo postsoveticus, позбавлений виразної ідентичності. На нас звернули увагу лише тоді, коли Україна довела свою політичну, військову й культурну суб’єктність. І що ретельніше ми плекатимемо власну ідентичність, зокрема мовну, то вищим буде цей інтерес. Знання англійської є суттєвою перевагою, проте здобувати її, жертвуючи плеканням національної унікальності, — це нерівноцінний розмін.
У тому, що стосується дублювання фільмів, ми ризикуємо пошитися в дурні подвійно. По-перше, простір, де лунає українська мова, кожний клаптик якого доводилося вигризати, знов скоротиться. А по-друге, навряд чи це допоможе популяризувати англійську мову. Якщо мовного бар’єра між українською та російською на наших теренах ніколи насправді не існувало (це був статусний бар’єр між привілейованою та упослідженою групою), то у випадку з англійською він цілком реальний. За даними КМІСу, на початку 2023 року лише 51 % українців заявив, що певною мірою знає англійську. Так, дивитися фільми англійською — хороший спосіб самонавчання, проте люди ходять до кінотеатрів розважатися, а не вчитися. І субтитри — далеко не універсальне рішення. Комусь не хочеться обирати, на чому фокусувати увагу — на подіях фільму чи на тексті; комусь (як-от мені) субтитрів банально не видно. Варіантів і нюансів так багато, що ідею навчати українців англійської через кінотеатри можна вважати щонайменше сумнівною, якщо не утопічною. Особливо з урахуванням ціни, яку доведеться заплатити за експеримент.
Читайте також: Мова замість язика
Щоб англійська мова здобула новий статус, не треба шукати корисних порад чи винаходити якісь чудодійні рішення. Див не буває. Будь-які системні зрушення є результатом тривалої системної праці — це складно, нудно, але все інше просто не працює. Наприклад, для початку можна перевірити, на якому рівні в нас викладають англійську в школі, — гарантую, що для відомства пана Лісового знайдеться чимало роботи. Зробити можна (і треба!) багато чого.
Не можна лише чіпати українську мову.