Тому я вважаю, що необхідно постійно нагадувати про цю подію, яка стала вирішальною в долі моєї Батьківщини та інших країн Центральної і Східної Європи, і то на наступні пів століття. Адже якщо сьогодні ми, поляки, та інші народи нашого регіону, часто стверджуємо, що знаємо Росію та розуміємо її імперіалістичні наміри краще, ніж Захід, то ми говоримо так саме через те, що маємо історичний досвід, символом якого для нас є 17 вересня.
Вторгнення Червоної Армії на територію Польщі через два з половиною тижні після нападу Вермахту і Люфтваффе було виконанням пунктів таємної частини пакту Гітлера-Сталіна, укладеного 23 серпня 1939 року керівниками обох дипломатичних відомств: Ріббентропом і Молотовим. Дві тоталітарні імперії стали союзницями, поділивши між собою незалежні на той момент країни Центральної Європи. У німецькій сфері впливу мала опинитися західна частина Польщі, а також Литва і Румунія, у радянській – східна частина Польщі, Латвія, Естонія та Фінляндія.
Найважливішим для мого народу наслідком пакту стала ліквідація незалежної польської держави та поділ нашої території між двома окупантами: нацистською Німеччиною та комуністичною Росією. Інші положення угоди протягом наступних двох років було частково модифіковано. Фінляндія зберегла свою самостійність за підсумками зимової війни 1940 року. А Литву після періоду відносної незалежності поглинули Совєти. Втім, окремі зміни не впливали на головну засаду пакту: долю народів і держав нашого регіону Європи вирішували відтепер два імперіалізми: гітлерівський і сталінський.
Під німецькою окупацією Польща зазнала величезних людських і матеріальних втрат. Гітлерівці вбили 6 мільйонів громадян Польщі, зокрема близько 3 мільйонів польських євреїв. Зруйнували і спалили тисячі польських міст і сіл, зокрема й столицю, Варшаву. Розграбували незліченні матеріальні та культурні цінності, приватні та громадські, які так ніколи й не повернулися до моєї країни. Лише окремі винуватці німецького геноциду і страт, воєнних злочинів, масового терору і грабіжництва постали після війни перед трибуналами в Нюрнберзі й Варшаві та дістали заслужене покарання.
Але злочини нацистської Німеччини принаймні засудив увесь вільний світ. На жаль, інакше вийшло зі злочинами комуністичної Росії, які залишилися непокараними, а часто й забутими.
Що принесла нам радянська окупація понад половини передвоєнної території Польщі? Вона принесла Катинський розстріл – знищення 22 тис. полонених, офіцерів Війська Польського, поліцейських і солдатів, а також чиновників та інших політичних в’язнів. Їх розстріляли всупереч усім міжнародним конвенціям, бо Сталін вважав їх непримиренними ворогами комунізму та патріотами, відданими своїй Батьківщині. Вона принесла депортацію пів мільйона моїх співвітчизників до таборів та місць примусового поселення в Сибіру і в інших азійських частинах СРСР; величезна частина з них ніколи не повернулися з цієї «нелюдської землі» та зустріли смерть у вигнанні. Вона принесла жорстокий терор НКВД та ідеологічну пропаганду, нищення польської ідентичності та національних традицій, примусове нав’язування дітям комуністичної доктрини та змушування зректися віри.
Читайте також: Українсько-польські взаємини: ретроспектива і майбутнє
Усе це знаємо не лише ми, поляки. Так само добре знають про це балтійські народи: естонці, латиші й литовці. А також ті народи, які опинились у радянській сфері впливу вже після перемоги Росії над Третім Райхом.
Пакт Гітлера-Сталіна проіснував менше двох років, адже 22 червня 1941 року Німеччина напала на сталінську Росію. Але принцип, за яким долю країн Центральної та Східної Європи вирішують не їхні вільні народи, але влада імперіалістичних держав, залишився чинним.
Совєти перемогли гітлерівців і в 1945 році зайняли всю територію Польщі, а також країн західніше та південніше, аж до Ельби, Дунаю і Драви. Частину з них приєднали безпосередньо до радянської держави як союзні республіки – така доля спіткала балтійців, білорусів, українців. А в інших постали маріонеткові уряди, що складалися з цілковито підпорядкованих Москві місцевих комуністів – так сталось у Польщі, Чехословаччині, Румунії, Угорщині, Болгарії та у Східній Німеччині.
Нашим народам поразка Третього Райху не принесла сподіваної волі. Залежність від російської імперії тривала аж до падіння комунізму, тобто майже пів століття!
Лише демократичні зміни, започатковані 1989 року польським рухом «Солідарність», призвели до справжнього визволення поляків та інших народів Центральної і Східної Європи, які здобули власні суверенні держави. Більшість із них поступово стали повноправними членами НАТО і Європейського Союзу.
Незалежність держав нашого регіону, однак, завжди була як сіль в оці російських імперіалістів. Щойно Москва прийшла до тями після шоку від втрати сталінської сфери впливів, як вона знову стала прагнути відбудувати імперію. Ми пам’ятаємо військову агресію проти Грузії у 2008 році. Також пам’ятаємо кількаразове жорстоке придушення рухів за свободу Білорусі та України. Зрештою, ми пам’ятаємо ворожу до України російську політику, збройну анексію Криму і Донбасу 2014 року, а головне – повномасштабну кровопролитну війну проти суверенної української держави, яка триває від 24 лютого 2022 року.
Для народів нашого регіону, які пам’ятають історичний досвід, що його символізує сьогоднішня дата, 17 вересня, немає сумнівів: імперіалістична Росія знову прагне експансії на інші держави. Хоче того самого, що й у 1939 та 1940 роках, коли діяла у союзі з гітлерівською Німеччиною, а також у 1945-1991 роках, коли вже сама володіла нашими країнами.
Росія завжди хоче влади над усією Центральною і Східною Європою. Але вільна Польща, вільна Україна та всі інші незалежні держави нашого регіону ніколи на це не погодяться. Для наших народів це питання життя і смерті, збереження ідентичності та виживання. Це питання нашого майбутнього, безпеки та добробуту.