Тиждень.ua: Пане Кубілюс, під час свого виступу на майдані незалежності ви звернулися до українців зі словами «Литва – ваш друг». Скажіть, будь ласка, якими бачать литовці події, що тривають ось уже більш як два місяці у нашій країні?
– Литовці справді жваво спостерігають за подіями у вашій державі із зацікавленням і почуттям солідарності. Так, минулого тижня парламент Литви різко засудив використання сили та кровопролиття в Україні. За цю заяву проголосувала абсолютна більшість членів парламенту і фактично не було таких, які б проголосували проти чи втрималися. А минулої суботи у Вільнюсі відбувалася спонтанна акція на підтримку мітингувальників в Україні. Учасники цієї акції утворили живий ланцюг, що простягнувся десь на кілометр від Посольства України до Посольства Європейського Союзу. Тобто солідарність литовців з українцями очевидна, і мені зразу ж пригадуються події 23-річної давнини у січні 1991 року. Тоді ми виборювали свою незалежність. По суті зараз ви, українці, робите те саме.
Тиждень.ua: До речі, щодо згаданих вами подій 1991 року, чи могли б ви провести паралелі між тогочасною Литвою і теперішніми подіями в Україні? Що тоді стало вирішальним чинником на користь незалежного та проєвропейського шляху Литви?
– Звичайно, такі паралелі можна проводити. Хоча тоді ми, литовці, захищали свою свободу та незалежність від радянських танків. І захищали ми цю свободу таким самим чином, як і ви. Щороку 13 січня ми збираємось і запалюємо в руках такі ж смолоскипи. І святкуємо цей день як день перемоги, день, коли ми захистили свою свободу. Саме завдяки цьому ми змогли подолати той шлях, яким ідемо і зараз. Довгий і непростий шлях, адже Литві знадобилося неповних чотирнадцять років для того, щоб стати повноправним членом ЄС. У певному розумінні те, що ми змогли цього досягти, було історичним дивом. Зараз ми вже впродовж десяти років є членом Європейського Союзу і, я вважаю, те, чого ми досягли за цей час також великою мірою є дивом.
Тиждень.ua: Якщо повернутися ближче до українських реалій, то, на вашу думку, чи можна вважати легітимною владу, яка впродовж двох місяців не дослухалася до голосу людей, а також прийняла з порушеннями так звані закони 16 січня? Як відомо, ці закони визнано такими, що втратили чинність. Тож чи означає це, що влада таки дослухалася до голосу народу лише після того, як пролилася кров?
– На мою думку, влада сама створила цю кризу. І народ вийшов на майдани українських міст і за кордоном тому, що влада відмовилася підписувати Угоду про асоціацію у Вільнюсі, а також прийняла закони 16 січня. З цим народ не зміг погодитися. Тобто причиною цієї кризи є грубі помилки влади, і вихід з неї можна віднайти лише політичним шляхом. Так, як це було, зокрема, у Польщі 1989 року. І зараз насправді не суттєво, легітимною є влада чи ні. Набагато важливішим є те, як подолати цю політичну кризу через перемовини між провладними й опозиційними силами. Проте саме через справжній діалог, а не його імітацію. І те, що ці закони втратили чинність, дуже добре, але це поки що є лише початком виходу з кризи.
Тиждень.ua: Останнім часом точиться чимало дискусій щодо того, чи запровадить Європа санкції стосовно української влади. На вашу думку, наскільки вірогідними є такі санкції?
– Тут необхідно все детально прорахувати. Можливо, варто запровадити крапкові санкції проти тих людей, які перебувають при владі та які є архітекторами цієї непростої ситуації. Однак очевидним є те, що Європа повинна допомогти вашій державі подолати цю кризу, комунікуючи не лише з опозицією, а й з владою та керівництвом Партії регіонів. Якщо ж це не допоможе, то в такому разі можна було б вести мову і про додаткові заходи.
У.Т.: Чи вважаєте ви дострокові президентські й парламентські вибори тим чинником, який здатен пом’якшити цю політичну кризу?
– Я думаю, це було б найбільш раціональним і найбільш ефективним рішенням. Адже тоді права вирішення цієї кризи віддають у руки громадян. Схожим чином розвивалися події 1989 року у Польщі, коли круглий стіл, на якому засідали і представники тодішнього президента Ярузельського, і представники «Солідарності». Литва пройшла через подібне 1992 року, коли було вирішено йти на дострокові вибори. І це, на мою думку, найбільш очевидний і прозорй шлях виходу з кризи на сьогодні.
Тиждень.ua: Наскільки відомо, вас запросив до Києва лідер партії «УДАР» Віталій Кличко для участі в круглому столі між владою та опозицією. На жаль, цей захід не відбувся. На вашу думку, наскільки сильною сьогодні є опозиція в Україні і наскільки вона готова захищати інтереси Майдану?
– Я вважаю, опозиція в Україні доволі сильна і те, що вона витримала ці два непростих місяці, є свідченням того. Вона зуміла продемонструвати, що не збирається відступати і змусила президента Януковича піти на поступки. Коли я вилітав до Києва, то вже знав, що круглий стіл радше таки не відбудеться. Проте мені все ж вдалося провести важливі зустрічі з керівництвом опозиційних сил, а також з представниками Партії регіонів.
Тиждень.ua: Які, на вашу думку, перспективи Програми Східного партнерства після Вільнюського саміту, зокрема, для України?
– Ви знаєте, я залишаюсь оптимістом і переконаний, що Україна підпише Угоду про асоціацію. Події у вашій державі наочно продемонстрували, що ви є найбільш проєвропейським народом у всій Європі. На мою думку, це диво, коли люди готові жертвувати всім, навіть власним життям, задля європейського життя в Україні. І тому ви як народ довели свою віру у європейські цінності. І вже суто бюрократичним є питання того, хто підписуватиме Угоду про асоціацію – цей президент чи інший. Адже українці отримали величезний кредит довіри в усій Європі.
Тиждень.ua: Зараз точиться чимало розмов щодо ролі Росії в подіях в Україні. На саміті ЄС – Росія у Брюсселі Владімір Путін заявив, що його країна не втручатиметься в події в Україні. Як ви вважаєте, якими є перспективи демократизації чи навіть європеїзації сучасної Росії?
– Я завжди казав і казатиму: якщо ми хочемо допомогти Росії стати більш демократичною і більш європейською державою, то ми повинні допомагати в цьому передусім Україні. І це є буде тим шляхом, який дасть змогу Росії еволюціонувати з постімперської держави, яка досі потерпає від постімперського синдрому, в нормальну європейську країну