Андрій Потічний: «Якби я зараз купував собі бронежилет, то брав би українського виробництва»

Війна
5 Жовтня 2022, 14:41

– Як стають волонтерами?

– Я займаюся цим із 2014 року, хоча не в такому масштабі. Підтримував своїх друзів, які пішли воювати. За два три тижні до повномасштабного нападу почало надходити багато запитів, і я знов почав ту роботу. Але без ніякої організації, просто щоб підтримати друзів. А коли вже почалося, тоді запитів стало дуже багато: забирати дітей із Києва, організувати водія в машину, треба все і відразу – всі голі та босі. Збирали, шукали, що могли. Тоді на мене вийшов президент Світового конгресу українців Павло Ґрод і запитав, чи я б не хотів взятися за проєкт в Україні – постачання нелетальної допомоги для ЗСУ і ТРО. А жив у Канаді, саме в січні почав свою магістерську роботу. Усе життя мріяв, щоб нарешті це зробити. І коли Павло попросив: «Поїдеш у Польщу та в Україну й будеш займатися цим проєктом», я собі подумав, що це гарна нагода зробити щось корисне для України і спрямовувати кошти туди, куди їх потрібно було спрямувати. Там непоганий бюджет, я вмію це робити, але мені треба одночасно ще й вчитися. Десь два тижні я намагався поєднувати, але зрозумів: або одне, або друге, тож зробив паузу на магістерку й переключився повністю на цю роботу. Я тут з 5ого березня.

– Що це за проєкт, як він працює і хто його фінансує?

– Проєкт «Unite with Ukraine» фінансує СКУ – має певних донорів, збирає кошти з громад по цілому світі. Наприклад, українська громада Австралії назбирала нещодавно $200 тисяч, компанія Saint Javelin під керівництвом колишнього журналіста Крістіана Бориса пожертвувала понад $1 млн до фонд «Unite with Ukraine», і за рахунок цих коштів ми змогли покрити частину потреб збройних сил у понад 15 різних категоріях. Один із партнерів СКУ – це Тероборона. Підтримувати їх було дуже важливо і для президента СКУ, і для ради директорів, і для донорів. Усім було зрозуміло, що це звичайні люди, які пішли захищати Україну. Такі самі, як наші сини та доньки. Вони йшли голі й босі. Така була реальна картина. Але ми також працюємо з Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, окремими підрозділами ЗСУ. Надавали допомогу з тактичної медицини і для Сил спеціальних операцій.

Читайте також: Украдений Луганськ

Спочатку були вражаючі списки, по п’ять тисяч на кожну позицію, тепер запити доволі специфічні. Наприклад, по зимових потребах: генераторів в Європі вже немає, дуже шукають зимові намети, завжди буде потреба на тактичну медицину.

– Чи можливо проконтролювати, щоб усе це потрапило куди треба?

– Можливо, але треба жити в поїздах, їздити всюди, куди їде та допомога. І це не питання недовіри до певних осіб чи до певних структур. Але буває різне. Тому ми возимо через свої контакти в логістиці. І переважно я їду з тим товаром туди, де він опиняється. Я чув багато історій, що десь щось вислали, десь перехопили, але в нас такого не було. Ми не дозволимо.

– Проблеми з українською бюрократією є? Не пускають, хочуть додаткові папери, винагороду?

– Я б не сказав, що є проблема з бюрократією. Але є дивний етап в історії України. З одного боку, маєш додаток «Дія», це дуже сучасно, такого немає у світі. З другого боку, у військових питаннях треба складати чотири документи, щоб щось завезти з технічних засобів. Я розумію, що ситуація від початку була незрозумілою, виробляли схему, як це все треба возити, з якими документами. Але це чотири печатки, чотири підписи й біганина за командирами, які зазвичай дуже зайняті. Вони намагаються це зробити швидко, але часом це забирає тиждень чи два.

З кордоном найбільша проблема – це об’єм фур і машин. Раніше весь імпорт і експорт України переважно йшов через морські порти. Сьогодні дуже багато їде фурами. Назагал прикордонники доволі гарно працюють. Але систему з папірцями та печатками час змінювати, це залишки совєцького життя.

Читайте також: Отець Михайло Димид: «На похороні Артемія я казав, що герої вмирають. Але вмираючи, вони залишають зерно, ідею, акцію, позитивне бачення майбутнього»

Але доки це є – із цим треба рахуватися. До нас дуже багато звертаються: «Не пускають через кордон». А ви під якими документами? «Взагалі без документів, які документи? То для військових». На сьомому місяці війни такого вже не можна робити. Я думаю записати лекцію для волонтерів, щоб вони розуміли, як це має виглядати.

– Наскільки змінились умови ввезення допомоги в Україну з початку війни?

– Тоді було легше возити, бо процес ще не був визначений. На кордоні відчинили фуру чи бусик, подивилися, що це не є товар на продаж, що це щось військове, не летальне, і водій міг сам зробити поправки, і вони впустили б. Тепер, якщо є помилка, треба залишити машину й переробляти документи. У нас був один такий випадок: у Канаді, коли, наприклад, пишеться тисяча п’ятсот, то пишуть один, кома, п’ять, нуль, нуль. І ми так вписали якісь бронепластини: 1,500. А польський митник каже: «У вас за документами є півтора чогось, а тут ціла фура, як то може бути?» Водій дивиться – дійсно. І він не дав нам це виправити «на коліні». Треба було переробляти всі документи з печатками.

– Чи змінився з 2014 року список потреб?

– Список не змінився, але змінилися обсяги. Тоді йшлося лише про Схід. У 2014–2015 роках також шукали зимові речі, як і нині. Але тепер на передовій служить більше пів мільйона людей. І звідки взяти всі ці речі – я не бачу. Йдеться про брак тканини для одягу. Колись її багато возили з Туреччини, але тепер і там бракує. І це може серйозно вплинути на зимові потреби.

– За вісім років в Україні вдалося налагодити хоч якесь виробництво для потреб армії?

– Цей процес пішов. Ще в лютому-березні взагалі не було професійних українських виробників бронепластин, а тепер є гарні приклади українських сертифікованих виробників, що роблять дуже якісні бронепластини та плитоноски. З 16 тисяч плитоносок, які ми купляли в Україну, найкращі були від українського виробника. Це підтверджують військові. З тактичної медицини гарний приклад – фірма «СІЧ». Вони виробляють дуже якісні турнікети.  Рюкзаки й сумки для аптечок  також немає сенсу зараз возити, бо в Україні їх роблять дуже якісно, допрацьовують у реальному часі під потреби військових. Скажімо, китайська аптечка не має одного кріплення під ізраїльський бандаж. А українці вже це пришили. І коли відкриваєш ту українську аптечку – нічого з неї не сиплеться.

– Наскільки глибоко доводиться вивчати світовий ринок амуніції, перш ніж щось замовляти?

– Я працюю за принципом – без компромісів. Ненавиджу, коли люди кажуть «краще це, ніж нічого» і купують щось неякісне. Такого дуже багато. Возять з Китаю якісь жахливі турнікети, металеві пластини, які не тримають кулю, а то є смерть для військових. Це не є кросівки чи шапка, в яких буде холодно. Він чи вона помре від того турнікета.

– Де і які товари роблять найякісніше? Які країни на чому спеціалізуються?

– Американці все роблять якісне, але з Америки дуже важко будь-що возити. Через їхню експортну декларацію і дозвіл дуже затягується час. Якщо великий масштаб, може йтися про місяці. Легше знайти в Європі, возити зі Швеції в Україну, ніж зі США чи Канади. Шведи також добре виробляють броніки та каски. Але якби я зараз купував собі бронежилет, то брав би українського виробництва.

– Скільки ви ще зможете працювати в таких масштабах? Жертводавці не втомилися давати гроші?

– Я відчуваю, що в західному світі вже трохи відійшли від того хаосу, який був спочатку. Тоді кошти просто лилися всюди, по всіх фондах, по всіх організаціях. Будь-який волонтер писав: я збираю на те й те, і за пів години питання було закрите. А тепер цю війну на Заході в новинах не висвітлюють, літо, канікули, і західний світ  трохи заспокоївся. Думаю, їм тепер комфортно, що війна є там, де є. Так, передова рухається туди-сюди, але колони вже не стоять біля Києва, білоруси вже не готуються йти з півночі на Львів… Утім, це дуже небезпечно. У ворога є багато ресурсів, багато людей, вони кидають їх, як м’ясо. У нас є брак того всього. Ми не маємо двісті мільйонів людей, які можуть вистояти десять років. Я маю друга, він воює вже дев’ятий рік. Я не уявляю, як він це робить, як він це витримав. І мені важко зрозуміти, від чого змучені в західному світі. Від того, що пару разів по 200 баксів десь кинули? Там, на Сході, на Півдні люди дійсно змучені, але вони й далі воюють. Проте в українського народу є непереборна перевага. Він знає і розуміє, за що воює. Це, безсумнівно, найважчий і водночас найбільш надихаючий період мого життя. Взаємодіяти та працювати разом з українцями, які щодня демонструють свою любов до своїх сусідів та своєї країни, – це те, що назавжди змінило моє життя. Я ніколи не сумнівався в тому, наскільки сильним, хоробрим і дивовижним є український народ, але тепер в цьому переконався весь світ. Тут ніхто ніколи не здасться.

– А як неукраїнці сприймають цю війну в Канаді чи США?

– Початково вони переживали. Я не маю багатьох друзів неукраїнського походження, але ті, яких маю, зразу писали – чим займаєшся, як допомогти, куди скидати гроші? Вони дуже хотіли допомагати. А тепер нічого – мовчать, ніби війна закінчилась. Проте вони не живуть у тому, як ми тепер. Коли тобі мас-медіа не показує щось щодня, ти забуваєш. Чи ми пам’ятаємо, що в Ємені також дуже довго йде війна? Мало людей стежать за тими новинами. Нині у світі точиться сім війн, але ЗМІ їх майже не показують. Тому люди неукраїнського походження, може, не забули про нашу війну, але вони про це не думають повсякчас, бо вже не відчувають загрози, що підуть на Польщу чи кинуть ядерну бомбу на Лондон.

– Чув, що плануєте запустити ще один проєкт для допомоги ЗСУ. Про що йдеться?

– Світовий конгрес нині має партнерство з брендом «Свята Джавеліна». Бренд продає футболки, сувеніри, перераховує нам кошти, і ми закуповуємо допомогу для ЗСУ. Разом ми хочемо налагодити продаж сувенірів із російської трофейної техніки, частин танків, гелікоптерів, літаків. Це не будуть суто шматки металу, до них будуть додані художні елементи, і це вже будуть мистецькі твори. Аудиторія, якій ми хочемо це продавати, це не є американські чи канадські українці. Якщо захочуть купити – будь ласка, це дуже гарно. Але сьогодні ми бачимо запит від звичайних американців і канадців, які або є колекціонерами, або дуже підтримують Україну. Роблять це тому, що дуже шанують свободу. В Америці свобода є дуже важлива. Ніхто нікому не може наказувати, як жити. Ці люди співчувають українцям, бо бачать, що Росія чинить агресію проти вільних людей, які жили собі спокійно й нічим не провокували війну. Ті люди вже кілька місяців питають про трофейні сувеніри.

Читайте також: Будні бійця на фронті. Зайці чхають!

Цей проєкт буде називатися «Частини війни». Вважаємо, що це може бути дуже великий збір коштів. Якщо нам вдасться все зробити до свят, то вже на весну зможемо закрити доволі великі потреби ЗСУ. Наразі ми вивчаємо всі варіанти, як це легально зробити. Дуже важливо робити це юридично правильно, щоб не зашкодити, якщо ці предмети, наприклад, матимуть певну цінність у розслідуванні злочинів проти людства.

читати ще

показати ще
95