Рух опору капітуляції останнім часом помітно активізувався. З чим це пов’язано?
– Річ у тому, що ми бачимо сьогодні фінал цієї драматичної історії, яка триває останні півтора-два роки. Відбувається поступова передача влади від збірної команди «зелених» аферистів, сконструйованої під електоральні успіхи (дуже різних людей з різними поглядами – прозахідної позиції, патріотичної опозиції, просто безпринципних і без ідеологічних) своїм проросійським господарникам. Це видно з кадрових призначень в областях, у центральні органи. Якубовський у Генпрокуратуру, Татаров в ОП, набір досить великий. По суті іде тенденція до реалізації останнього етапу того, що ми називаємо страшним словом «реванш» і його інституційне оформлення. Зараз ми перебуваємо якраз на перехідному етапі. Їм ще треба взяти на контроль регіональний рівень і поставити під питання Конституцію. Це якраз тема референдуму Стефанчука – давня тема Медведчука, яка роками тягнеться ще з 1990-х і яка була актуалізована якраз на першому етапі «русской весни».
Сьогодні вони вийшли практично з тими всіма гаслами, що й тоді. Але ключове – федералізація. І вона вже фактично відбулася, шляхом виграшу так званих місцевих партій. Політичні еліти фактично в кожній області створили собі політичні проєкти, які сумарно перемогли. Ідеологічно вони дуже різні, але це тенденція якщо не до повної федералізації, то до політичної децентралізації. Далі референдум, федералізація, і ці два питання вже закриті. Третє було – «услишать народ Донбаса». І ми по суті розуміємо, що «услишать народ Донбаса» в даній ситуації, – це вибори 31 березня.
– Як би ви охараткеризували те, що сталося в 2019-му?
– Виграв антимайдан, просто гарно притрушений. Якщо спрощено, то відбулася масово інформаційна-психологічна операція (ІПСО). Але це дуже спрощено. Можна взяти підручники по ІПСО, і ситуацію, в якій ми зараз опинились з 2019 року, повністю співпадає з описаним. Перше – деморалізація, друге – так звана внутрішня міграція. Коли люди пасіонарні, політично активні розчаровуються і заходять у свої мікропроєкти, самоцензуруються, не лізуть в політичні процеси, а сидять і вичікують чогось. Як на мене, шляхом дуже правильного, глибинного аналізу ситуації, група осіб просто прорахувала, з точки зору, правильного підбору ключових слів, ключових понять, ключових практик комунікацій, підібрала таку цільову аудиторію, достатньо велику, яка зіграла певний меседж бокс.
Читайте також: Україна в ТКГ: Епоха невизначеності
Український табір, на жаль, самообмежився. Я не хочу зараз давати оцінку виборчій кампанії Порошенка 2019 року. Але вибрана тактика трьох китів (проти яких я нічого не маю) – віри, армії і мови, сама по собі, встановлювала обмеження в охопленні. Активна частина отримала свою мильну бульбашку, яка бачила в Порошенкові ВСЕ, і це культивувалося і культивується, в його штабі, досі. Люди на всі складні запитання мають одну відповідь – все може змінитися швидко, якщо п’ятий президент стане сьомим. Простий рецепт. Але, як на мене, такі рецепти, у цій складній ситуації в державі, коли у різних сферах в нас є проблеми, тріщини та розколи – не продуктивні. Дискусія між 73% і 25% не продуктивна апріорі. Вона затверджує міфічні 73%, яких ніколи не було. Хтось вибрав аудиторію, хтось вибрав під неї канал комунікації, хтось виставив товар на прилавок і кожен бачить в цьому товарі щось своє. І зараз є всього лиш бренд «Зеленський» яким користуються різні люди, які шляхом апаратних ігор, агентурної роботи тощо або наближаються до керування цим брендом або віддаляються.
Не те щоб керуванням буквальним, але оперативним так точно. Був Богдан – був один порядок денний, були соросята, щось було й позитивне, ми бачили якісь спроби. Став Єрмак, кон'юнктура змінилася, бачимо якісь капітуляційні процеси. Спочатку вони розганяють їх, потім отримують від громадськості червону карточку, чергову лінію і дають задню. Хотіли зробити спільну комісію в березні цього року, і що? Провели ми марш добровольців. Вийшло спонтанно з десяток тисяч людей і вже 16 березня було озвучено, що не буде ніякої комісії. Захотіли зробити інспектування українських позицій, ми проінспектували Конча-Заспу. Ще не доїхали туди, як вони вже сказали, що не буде ніякого інспектування. І отаких випадків, коли прицільно б’ючи щось вдавалося, дуже багато.
– Якщо влада боїться 10 тисяч людей, що виходять на вулицю і відступає, отже вона дуже непевно себе почуває?
– Це проблема медіадиктатур. Те, що в нас є, формувалось саме як медіадиктатура. 100% попадання у свою цільову аудиторію і 100% фідбек від цієї аудиторії. Є люди метеозалежні, а є медіазалежні. Зеленський це типово медіазалежний персонаж. Ми знаємо цю його рису, і опоненти знають цю рису. Усі рівні за цих умов. Єдине, що його зупиняє – страх перед українським патріотичним середовищем, перед комбатантами, волонтерами. Є цей страх, він відчувається. Тому що в нього картинка неприємна перед очима. Він розуміє, як закінчив Янукович…
Тому ми можемо зупиняти якісь конкретні кристалізовані рішення. Як було з комісією, чи інспектування. От зараз буде дата 31 березня і ми також присвятимо їй певний шмат роботи. Він відмовиться від цієї дати, я навіть не сумніваюсь, що ми цього досягнемо. Але. Він не відмовляється від процесу. Тобто вони шукають ту форму, яку б могла проковтнути хоча б частина патріотичного середовища. Промовчати, з кимось домовитися, розколоти. Цей процес зараз відбувається на наших очах. Щоб коли буде якесь сум’яття, вони могли з чимось проскочити. Їм треба таке рішення, бо Зеленський пообіцяв мир. Це ключовий термін на якому він прийшов – він президент миру. В нас правда уже Порошенко приходив з таким гаслом. Але от Зеленський з цим прийшов і поки він в голові собі не змінить цю думку, доти російська агентура буде його тягнути. Мовляв, вже пів року менше стріляють, якщо ми ще те зробимо, то в нас взагалі буде мир.
Читайте також: Гаданий прогрес
Але він не потрібен нікому цей Зеленський. Він інструмент, під його іменем діють різні бренди. Він навіть не знає, які руки, чи які мізки ним володіють наразі. Бо, якщо людина не має уявлення, своєї картинки, як побудована Українська держава, які стратегічні і тактичні цілі, то такій людині дуже легко нав’язувати різні речі. Видно, що він як людина емоційна, творча, дуже швидко запалюється. Покажи йому щось красиве, і він туди пішов. Його використають, і використають по суті для цієї перехідної адміністрації. Це типовий Керенський, після якого має прийти Ленін з Троцьким.
Москві та Медведчуку треба, щоб Зеленський дав добро по референдуму. Які ключові питання їх цікавлять зрозуміло. Врешті їх цікавлять не так результати цих референдумів, як сама постановка питання і поділ суспільства на дві непримиренні частини. Вони вкинуть тему НАТО й отримають 50 на 50, 60 на 40, не знаю. Медійка зараз не наша, інформаційне поле не наше, відповідно може бути і погана цифра. Але ми отримаємо, замість того, щоб розв'язувати ключові питання, шкідливу дискусію. Адже для вступу до НАТО не потрібно ніяких референдумів, це афера. В питаннях національної безпеки проводити референдуми – ідіотизм. Якщо в нас 30-40% населення з колоніальним менталітетом, я б взагалі не всім довіряв право голосу. Вже не кажу про тих, хто з окупованих територій.
Так от, ключова технологічна задача для Росії – це навіть не вибори на Донбасі. Їм байдуже яка там буде влада, Їм Донбас нецікавий. Їм треба втюхати нам назад виборця, кількість голосів. Вони нам інтегрують якісь там чотири-п’ять мільйонів, а скільки з них вже не громадяни України, скільки приїжджі, як ми будемо це все рахувати, невідомо. Навіть, якщо 31 березня ідеально проведуть вибори, демілітаризовано, з передачею кордону. І всі ці наші романтичні мрії реалізують (фантастика, але припустимо), то Росію ж ці вибори не цікавлять. Її цікавлять парламентські. Нам вкидають ще ось такого виборця і наступні парламентські вибори (позачергові) абсолютно міняють електораьну карту України. Ще й з неможливістю проконтролювати перебіг процесу на території Донецької та Луганської областей в цілому.
Це треба також зараз говорити людям, бо цей момент вийшов з поля уваги. Влада, нібито з благих намірів, відклала вибори там де близько до лінії фронту, де Військово-цивільна адміністрація, але насправді це було зроблено, в тому числі для того, щоб вибори в цих областях на окупованих і не окупованих територіях проводились спільно. Тому що їм треба було вибрати політичні органи – обласні ради. Не мерів чи органи ОТГ, які займаються каналізацією і водопостачанням. Саме представницький політичний орган, щоб потім нам, відповідно до їхніх планів, диктувати, що можна робити, а що ні. Ми ж пам’ятаємо їхнє бажання ще з «русской весни» мати, скажімо, право вето на міжнародну політику. Оцей механізм права вето і є цей референдум. Нам його дають, вкидають цих людей, а потім буде або проведений референдум, або дострокові вибори, або вибори разом з референдумом. І Україна, як каже Стефанчук мусить визначитись, хто вона є. Прийняти новий парламент, визначитись чи вона з НАТО чи без, одна мова державна чи дві, бо ці дискусії, мовляв поділяють суспільство.
Читайте також: Сантиметр за сантиметром. Як ведеться гуманітарне розмінування на Донбасі
Але ж ми розуміємо, що це і робиться для поділу суспільства. Можливо, територіального поділу. Я б цю історію також не відкидав. Тому що дивлячись на тактику Москви, вона цілком задовольняється якимись частинами. От, наприклад, Вірменія. Вони віддали, по суті Азербайджану і Туреччині частину Карабаґу, але зі зміщенням Пашиняна, чим вони зараз активно займаються, Москва повертає Вірменію в зону свого впливу. Так само як Білорусь. Вони грають з опозицією, грають з владою, по-різному, гібридно грають, але цей вплив вони залишають. Я думаю, що у Путіна є задача до якогось найближчого терміну продемонструвати стійку тенденцію по відновленню Радянського Союзу. І ця спецоперація 2019 року (не кажу, що в ФСБ чи ГРУ існувала якась тека проведення операції «Зеленський», це не так) вказує на те, що вони враховували такий фактор.
– Тобто вони скористались ситуацією чи організували?
– Це місцевий продукт, олігархічно-авантюристичний.
– Чому ним не скористались патріотичні сили?
– Тому що грали на тих полях які в їх зоні комфорту. Це давня проблема українського руху, який має якісь усталені уявлення як треба захищати українські національні цінності. Але я думаю, що стійкою політичною системою, яка може відбивати атаки такого рівня, можуть бути тільки міцні державні інституції, а не оперативна робота СБУ чи інших органів. Звичайно реформувати СБУ потрібно. Проблема в тому, що служба живе за структурною моделлю, прописаною ще Андроповим на початку 80-их років минулого століття. Водночас загрози в сучасному світі зовсім іншого рівня, на стиках різних ліній. І не тільки від Росії. Тут треба аналітиків більш широкого профілю, які синкретично мислять, розуміють, де економічні процеси поєднані з інформаційними, комерційні з конкретною політичною дією. Щоб вони бачили їх призначення ширше. Але щоб бути аналітиком якогось рівня в СБУ треба перед тим пройти строкову службу, дослужитися до офіцерського звання. Я не хочу ображати офіцерів, серед них багато доволі сильних аналітиків. Але якщо ми говоримо про кібер- чи інформаційні загрози пов’язані з соціальними мережами, то звичайно тут мали б бути залучені люди нового покоління. Які в цьому виросли, знають про це не з книжок. Але поставити їх на ці позиції неможливо де-юре. Хіба консультантами.
В цілому, що міцніші інституції, то більшого рівня атаки вони здатні витримувати. А міцними інституції є тоді, коли вони мають здатність до саморегуляції, коли вже є інституційна пам’ять. От як в США, де інституції в нестабільний період виявились стійкими, витримали загрозу і поїзд далі їде. В нас такого щастя немає. Закон про референдум їх знищує. Закон про особливості призначень під час пандемії також. Зараз, користуючись ситуацією знову на держслужбу приймають знайомих і друзів, продають посади. Є багато таких пробоїн в борті крейсеру Україна через які ці інституції руйнуються.
Читайте також: Окупований Донбас: без обстрілів та без грошей
Ба більше, багато чого було закладено ще в серіалі. Сама риторика Зеленського, карта України роздрібнена. Він там ніби її з’єднує, але ж хтось її для чогось візуалізував і цей образ залишився. Розстріл парламенту. Якісь недолугі ультраправі вузьколобі бойовики, які ніби здійснили переворот і ця ситуація загрожує хорошому президенту. Цей образ культивується сьогодні пресою. Тому, проблема номер один – це зберегти залишки інституційної спроможності держави. І тут треба бути консервативним революціонером. Бо з одного боку ми хочемо змін в цій державі, але з іншого, маємо захищати конституційні засади. Навіть цієї Конституції, яка є недосконалою.
– Як так сталося, що всього за рік вдалося пошкодити чи навіть зруйнувати основи державності, які здавалось би ретельно вибудовувались? Принаймні з часів революції Гідності. Вони виявились настільки слабкими?
– Я це питання собі часто задаю. Але відповідь проста. Коли не заливається нормальний фундамент, будівля не буде довго стояти. Ми ніби з одного боку боремось з агресором, але з іншого, даємо можливість розвиватися його бізнесу, телеканалам політичним мережам. Тоді в чому цей фундамент? Фактично ми заохотили ворога піти на нас другою хвилею гібридної агресії. Саме це зараз відбувається в Україні, коли оця зелена хвиля розмиває те що було набудовано, але не причеплене нормально одне до одного. В тому числі, бо не була виконана робота по очистці. Якщо ти її не провів, то як можеш сподіватися на міцність фундаменту? Звідси і корупція. Коли слідчий СБУ, на якомусь етапі розуміє, що він не може розслідувати скраплений газ Медведчука, йому це політично не дають зробити, то він завтра приходить до думки, що він може іще щось не розслідувати. Можливо не таке політично яскраве, але таке, що даватиме йому прибуток. Тобто, якщо на лицемірстві будувати питання національної безпеки, воно, як іржа починає роз’їдати всі основи державності. Тут ми воюємо, тут не воюємо…
Читайте також: План капітуляції чи варіант Б?
Друга стратегічна помилка яка була, це те, що ми не знищили політично чи кримінально місцевих феодалів. Ті всі Деркачі, Кіссе, вони зараз і є цими рупорами федералізації та знищення України. Тоді їх начебто взяли під контроль (в такій ілюзії перебувала тодішня адміністрація президента) і зробили для них загінчик під назвою партія «Наш край». Замість того щоб їх закрити в тюрму (Деркач – пряма російська агентура, Кіссе – Бессарабська народна республіка) і таких є цілий список. Не знищили ключових ворогів, дали їм доступ до енергетичного та інформаційного ринку. Вони забезпечені готівкою. Бо що таке мережі заправок? Це готівка, безкрайній простір для політичних маніпуляцій. А тепер виявляється, що і Медведчук був співвласником «плюсів» досить довгий період. Я не вірю, що співвласник, по суті другий акціонер (хоч і значно менший ніж Коломойський з Боголюбовим) не брав участі, або не був, принаймні, посвячений в цей проєкт «Зеленський». Був. І розумів чому розкручується Зеленський. Просто у нього був свій мотив, а в Коломойського свій.
Медведчук з Коломойським сьогодні пливуть в одному човні не тому що Коломойський зненацька прогнувся під «русский мир». Він розуміє, що з Заходом йому світить тільки тюрма, тому його вихід плисти в інший бік. Або принаймні, гратись у якийсь кучмізм. І я думаю, що частина олігархів сподівається встановити тут цей кучмізм шляхом Конституційної реформи. Палиця, політичний рупор Коломойського, про це вже прямо говорить – ми хочемо парламентську республіку де парламент обиратиме Кабмін, який вирішуватиме всі питання. Посади президента там немає. Тобто йдеться про використання можливостей та ресурсів олігархів. Умовних 5-6 осіб, типу Пінчука, Ахметова, Порошенка сядуть за стіл і розпишуть конфігурацію наступного парламенту в якому вони будуть акціонерами ТОВ «Україна» і будуть нею управляти.
Ця модель не позбавлена глузду. Й можливо така перехідна республіка мала б право на існування. Але… Є інший гравець якому байдужий і Ахметов, і, до речі, Медведчук. Вірити Москві, на його місці, було б дуже наївно. Не один раз ще ближчих друзів Москва списувала й нищила. Це для неї звична гра. На мою думку, Москва схвалить цей проєкт – давайте міняйте Конституцію. Але варто пам’ятати, що схожа історія вже була 2013 року. Посол РФ, який був присутнім на перемовинах опозиції з Януковичем, також вимагав змінити Конституцію. Мовляв, можливо Янукович загнався з конституційним переворотом, давайте перепишімо Конституцію, проведемо вибори…
Читайте також: Нові обличчя та старі маски
Тобто нічого не міняється. Вони мають модель, за якою треба йти, щоб був слабкий парламент, слабкий президент і слабкі державні інституції. Щоб в цього рускомислячого насєлєнія були свої важелі впливу на ситуацію. Щоб ця територія (Української держави) ніяк не належала до євроатлантичного простору, бо це ворожий простір. Задача мінімум – зробити тут нейтральну санітарну зону з економічним, інформаційним впливом. Тим більше їх притискає Китай. Їм треба така територія чисто для переселення сюди і цей процес називається другою колонізацією України. Він в принципі почався. З Криму. Вагома частка татар виїхала сюди, а на півострів заселяють етнічних росіян. Зараз там навмисне дачі нарізають чиновникам. Тому ці всі алгоритми як модель. В Білорусі також звучить – поміняйте Конституцію. В Україні ця гойдалка по Конституції була 2010 – 13 роки і сьогодні знову. Знову виникло питання референдуму, федералізації.
На жаль, за п’ять постреволюційних років не було вирішено ключові речі. Наприклад, ми зайшли в питання децентралізації. Воно правильне, з точки зору збільшення прав громад. Але коли в розділ, який би мав на рівні Конституції гарантувати права та можливості місцевих громад і знищити совєтську систему управління, було вписано прямо в текст (не окремим розділом) про особливості місцевого самоврядування на території Донецької та Луганської областей, то ми отримали дурну ситуацію. Два рази проголосували (за розгляд, потім по суті), але на третій раз було ясно, що голосів на «особливий статус» немає. Всі ж розуміли, що це гра в рамках міжнародної політики. І ми цією грою заблокували фактично основну реформу – адміністративну. Заблокували наглухо. Ми цим громадам нічого не гарантуємо. Завтра, коли Україна приєднається до ЛДНР, а саме над цим проєктом зараз працюють, буде новий парламент і миттєво провідміняють ці закони, ми навіть не встигнемо оком моргнути, як в нас повернуться і обласні бюджети, і субвенції, і все що було. Тому що для старої системи, для азійської моделі управління, централізація це ключова риса. Васали мають платити данину і їм час від часу кидатимуть кістку, щоб вони за неї дякували. Вести дискусію з вільними громадянами це ж не їхня історія.
Були звісно об’єктивні причини чому робилося, але до кінця не дороблювалося. Все наклалося і економічна криза, і війна. Тому тут можна звинувачувати когось, але краще не звинувачувати, а аналізувати ці помилки раціонально, беземоційно, не реагуючи на прізвища і не шукаючи винних. Винних будемо шукати вже тоді коли правоохоронні органи знову будуть в українських руках. Вони зараз не в українських. І самокопання нічого не допоможе. А зараз треба шукати, як зберегти інституції та ключові маркери державності.
– Які найбільші загрози є сьогодні для української державності?
– Ключовою загрозою для України є можливий геополітичний розворот, втрата євроатлантичного курсу. Це питання цивілізаційного вибору. І ця драма розвивається в нас на очах. Рішення КСУ і безграмотний саботаж під час розв'язання цієї проблеми, все це оголює всю нашу тендітність в тому питанні. Друга – знищення державних інституцій. Закон про референдум це його вже така уособлена форма. Тому що вони хочуть довести ситуацію до абсурду, користуючись пандемією. Скажуть, що є додаток «Дія», ми сидимо по хатах, давайте будемо визначати долю майбутнього прямо з телефону. І можна собі уявити це голосування при російських спеціалістах і при розвалі фактично СБУ та всіх силових та контролюючих органів. Вони й так, будьмо відверті, з загрозами такого рівня, як електронне голосування, не справились би. Жодна держава, не справиться, навіть Америка не спарвилась. Там якраз публікуються звіти про втручання росіян. Можемо собі уявити, що буде з Україною, коли агентура тут сидить в найвищих владних кабінетах. Це гра в один хід.
Ну і капітуляція. Ця загроза нікуди не зникла. Вона лише з прямої форми, з формату міждержавної капітуляції (норманська зустріч, процес домовленостей, намагання їх реалізувати) перейшла в інший вимір, який має кілька важливих тенденцій. Перша це деморалізація всієї системи нацбезпеки і оборони. Це моральне виснаження, знищення бойового духу та бойової готовності. Не секрет, наприклад, що державне оборонне замовлення на цей рік не виконане. Гроші ще залишилися. У воюючій країні це злочин. Причому, ракетна програма не була профінансована на сто відсотків. Тобто, хтось займається свідомим саботажем. А це підрив обороноздатності держави.
Друга тенденція – репресії. Вони зараз мають символічний характер, що більш небезпечне ніж масові. Масові репресії означають масовий спротив. А тут інша історія. Йдеться про створення якихось еталонних образів для ватної частини суспільства. Стерненко –«фашист ножем зарізав людину». Антоненко – «керуючись чистотою арійської раси…». Це ж не просто так. Вони показують картинку еталонного фашиста, одного, другого, третього. Дають своєму електорату сигнал. Ця вата отримує моральну сатисфакцію за 2014-ий рік. Ось карають фашистів. Можливо не ефективно.
– Але ж стараються…
– Так. Хтось же ж, якийсь російський розум в офісі президента це планує. Я не вірю що це спонтанно. До того ж ці репресії на відміну від тих які були за Януковича чи Кучми мають деморалізаційний характер до тих кого репресують. Тобто є якісь знакові фігури, які всі знають і є маса кримінальних проваджень по фактично всіх людях з патріотичного середовища. І ці масові провадження, як правило, не завжди носять політичний характер. От в мене там щось знайшли, у Віктора Кононенка (колишній заступник голови СБУ – авт..) теж там якась квартира. Тобто це чисто «русская» історія – знаходиться якась не дуже приємна деталька, ти її не можеш викинути, зробити із цього якийсь фурор, тому що це смішні цифри і закиди, як для реальних корупціонерів. Бо немає золотих унітазів, батонів. Але людина зв’язана. Вона сидить і не може активніше протидіяти, бо все-таки є провадження. Тримають на гачку і це також виснаження. Хтось досить красиво працює.
Якщо ми говоримо що влада бездарна, це так. Що влада непрофесійна – так. Але ці елементи, які відповідають за демонтаж української державності, вони дуже професійні – ті, хто пропонує референдум, хто пропонує фактично м’яку федералізацію. Не треба зараз навіть читати закриті матеріали щоб зрозуміти що відбувається. «Слуга народу» зробила заяву, що її ключовими союзниками для створення коаліцій на місцях будуть місцеві партії. Тобто вони свідомо зробили цей вибір, фактично підтримуючи політичну федералізацію.
Читайте також: Календар конституційних криз
Ну а після того, як будуть реалізовані ці основні три загрози: капітуляція, демонтаж і втрата курсу – дійде до оформлення реваншу. Ми маємо справу з Путіним, який дуже любить символізм. Врешті всій московській ваті потрібні символи. З точки зору геополітики, приєднання Криму в такому форматі була чистої води авантюра, що не створила якихось економічних, військових чи інших позитивних наслідків. Але символічно воно зіграло і закачало Путіну електорального ботоксу. Думаю, що йому треба буде якась символічна наруга над Україною, не тільки по факту. По факту він вже може собі записати, що має тут безпрецедентний вплив, можливо більший, ніж за часів Януковича.
– Який це може бути символ?
– Можливо його приїзд сюди…
– А втрати Україною безвізу достатньо буде?
– Соціологія каже, що 60% громадян негативно сприйме втрату безвізу, але це не несе символічності. Тут буде швидше щось сакральне. Церква, наприклад. Ну і Медведчук. Путін вже десятиліттями говорить, що єдина людина якій він довіряє тут, це Медведчук. Під час свого візиту у 2013 році в Україну Путін поїхав до Медведчука, а не до Януковича, бо між цими двома був конфлікт. От таке в нього є. Показати, що це настільки його, що він великий князь довірив васалу територію. Буде така схожа дія.
І те, що КМІС зараз вкинув акуратно прізвище Медведчука в опитування поряд з Бойком, викликавши скандал, вказує, що вони будуть його тягнути і робити все, аби він став президентом чи спікером. Кимось першим. Я думаю, що до цього йде. В принципі, у них є підстава так думати. Якщо їм вийде приєднати Донбас, то це умовно 5 мільйонів голосів. Зараз ОПЗЖ зі старту вже мають чимало. А чого вони не можуть сформувати коаліційну більшість в наступному парламенті? Можуть. При тій інертності українських сил, при тій нескоординованості. Цілком.
Читайте також: Незалежність України як вибір
Так, наші заберуть свої 25%, на яких вони хочуть товктись. Але це велика помилка, це наше постійне топтання на межі Порошенка, на межі його електорального неприйняття. Весь український табір поміщається рівно за цим барєром і не може його переступити. Хоча реально, станом на зараз, по трьох ключових речах, таких як європейський цивілізаційний вибір, як незалежність, як Росія – агресор, по цих базових ідеологічних маркерах на які ведеться атака, є підтримка 60-70% українців. Нам треба боротися за них. Відкинути деякі риторичні прийоми на кшталт «зебіли» про що я говорю вже понад рік, але на жаль не всі штаби опозиційних партій це розуміють.
Більше того, нам потрібне моделювання політичного поля. В чому була сила українських сил у 2013 році? В нас було змодельоване політичне поле. Були сили які себе позиціювати як націоналістичні, зосереджені довкола «Свободи». Був центристський, по суті ліберальний «Удар» який себе ідеологічними маркерами не обтяжував, але вважався прозахідний. І була опозиційна платформа об’єднана «Батьківщина» в яку входили різні-різні націонал-демократичні сили. Фактично 50 – 60% українців охоплювались цими колонами. А на рівні прийняття рішень існував Комітет опору диктатурі. Відповідно кожен працював зі своєю аудиторією, яка разом дала те, що ми називаємо ефект Майдану. Звичайно, було ще активне консолідоване громадянське суспільство. І звичайно тоді це було легше, бо була ще раз скажу втома від Януковича, і друге – план майбутнього. Може не артикульований і зрозумілий до кінця, але він був – європейське майбутнє.
Зараз наша проблема крім електорального обмеження – відсутність такої моделі. Просто закликами захистити здобутки Революції Гідності, на яких ми зараз їдемо, важко мобілізувати народ. Цього недостатньо. Це може мобілізувати дійсно пасіонарну частину людей, якої можливо достатньо щоб відганяти цих скажених зелених собак від червоних ліній, але замало для того, щоб вести наступ, для повернення впливу українців на владу в державі. Тому що це не захоплює ні молодь, ні армію. Інформаційна хвиля противника настільки вже роз’їла і десакралізувала і мову, і армію, і віру, і Майдан і все інше… Їхні ж потуги та можливості більші. І ми на їх полі не граємо, а вони на нашому грають. В нас же ж є українські націоналісти, які кажуть «навіщо нам Європейський союз», чи «у всьому винен Порошенко», його треба в першу чергу садити, а потім вже займатись Медведчуком. Тобто, вони на нашому полі грають активно. Знаходять таких ідіотів, підсвічують їх, фінансують через треті руки. В нашому середовищі є що підсвітити. Чому ж супернаціоналістичні деякі хлопці з’являються, наприклад на каналі ЗІК? Ми можемо уявити, щоб Степан Бандера чи Ярослав Стецько з’явився у студії ТАСС? Який мотив в тих людей йти на ЗІК, канал під прямим феесбешним контролем? Ми ж розуміємо, що Медведчук – це збірний образ.
В нас немає стратегії, нема координації та моделювання політичного поля. Ми не розуміємо як працювати з аудиторіями, які є дуже різні, і на кожну потрібен свій продукт, своя команда, партія, якщо це не обхідно. Чи це буде соціалістична чи якась право ліберальна, головне щоб була українська. Тому що в сучасному інформаційному полі не може бути категорій великого порядку, побудованих на якихось одних чітких світоглядних основах. Ну не буде вже такого тоталітарного суспільства як колись. В день людина бачить море джерел інформації. Тому треба показувати їй також поліфонічність – я за Україну, але я за легалізацію всього нас світі і я це можу знайти в Україні, бо є така політична сила…
– Є думка, що коли ситуація з пандемією стабілізується, в країні варто очікувати протестів. Чи згодні ви з таким прогнозом?
– Так і буде. Але питання в тому, що зараз я бачу в Україні радше соціальний бунт, ніж національну революцію. Така правда життя. Чому ФОПи можуть мобілізувати досить значні сили? Тому що вони неідеологічні, виразно аполітичні чи антипартійні. Люди там розуміють свій план, свою мотивацію. Коли люди після чергового карантину і цієї складної затяжної зими, яка на нас чекає, вийдуть з втратами (дай Боже, щоб з меншими), вони вийдуть злі. І я думаю, що тут є велика загроза соціальних конфліктів. А якщо подивитися на риторику ЗІКу, що там культивується, то перспективи сумні. Там культивується ненависть, просто ненависть.
– І це теж буде бити по державності…
– Так. Це також буде удар по інституціях. Воно буде проти Зеленського. Вони можливо його і повішають, я не знаю. Це може бути швидко і агресивно. Але чи це державна програма? Куди ця влада потім впаде? Чи вона взагалі кудись впаде чи збережеться якась там інституція чи ієрархія? Я вважаю, щоб робити велику дію, великий чин, необхідні ті умови про які я казав (синхронізація українських сил, план майбутнього), щоб люди в селі зрозуміли чому мають вийти цього разу. Тоді вони розуміли – Янукович задовбав, Європа – це добре. Два пункти. Зараз що? Петро Олексійович не так погано… Ну з чим ми зараз ідемо за великим рахунком? Тільки з цим. Але це не збуджує, грубо кажучи, нікого до якого не будь повстання. Це цікаво для 15-16% прихильників Петра Олексійовича, а якщо бути точним, то 8-10% його реального електорату. Але ми не можемо ставити в залежність долю Української держави чи революції від якогось сегменту. Він необхідний. Я не хочу з ним конфліктувати. Він державницький, все окей. Але треба думати як його розширити.
Читайте також: Небезпечне пришвидшення
Для того, щоб розширити треба дати дуже багато відповідей. Як це буде координуватися, яка буде процедура прийняття рішень. Це дуже-дуже важливо. Тому що ми, як Рух опору капітуляції, присвятили левову частку зусиль синхронізації українських сил. Ми написали меморандум Єдності. Провели колосальну роботу по правках. Я хочу сказати, що всі українські політичні сили брали участь в підготовці цього документу. То що з них більша частина потім не підписала його, з надуманих причин і публічно всякі бздури понаписували, то їм має бути соромно. Бо вони брали участь в підготовці, правили, розуміли як документ народжується. Потім частина звинуватила, що це робив Петро Олексійович, але це не так. І «Голос» подавав свої правки, і «Національний корпус», і «Свобода». Є чат в який всі були включені. Хтось казав нам так не підходить, треба так. І ми знаходили консенсус. І знайшли його. Текст є вивірений. Інше питання, хто, як ним потім скористався. Хтось побіг розказувати, що вони найбільші об’єднувачі, відганяючи інших. Це також ознака незрілості та жадності. Хтось образився, як мала дитина, став в позу – ми не такі, маємо окрему позицію. Це теж підліткова та інфантильна реакція.
– Але ж на носі тридцятий рік незалежності. Невже нічого не можна було зрозуміти за цей час постійних поразок?
– Ну поки не почнуть їх бити, садити, ставити до стінки, доти нічого не буде. Я абсолютно реалістично зараз дивлюсь. Тому ми для себе прийняли певні рішення. Перестаємо відтворювати ту всю риторику, тому що вона показує нездатність. Бо що найстрашніше? Ми ніби хочемо позитивне щось зробити, але кожен настільки зашорений своїм вузькопартійним, егоїстичним сприйняттям реальності, сидить і рахує якісь там десятки процентів. Це смішно. Подивіться на електоральні симпатії. Більшість партій, які найбільше тужаться, мають два-три проценти. І вони ж сидять, і думають, що якщо ми там щось зробимо, і оцих прапорів буде більше, а цих менше, воно якось вплине на наше позиціювання. В людей, вже, фактично, через два дні, бойовики Кадирова будуть ґвалтувати їхніх дружин у них на очах, а вони сидять і серйозно розмірковують про позиціювання їхніх міні партій. Така в нас політична реальність.
Тому не варто марнувати час. Ми зробили спробу, провели купу роботи, готові допомагати, ні з ким не хочемо сваритися, але продовжувати товкти воду в ступі стає шкідливим. Бо ми кажемо єднайтесь, нічого не виходить, росіяни це бачать і починають це використовувати – «хохли бєзголовиє». Тому ми вирішили робити об’єднання по конкретних проблемах, конкретних ситуаціях, конкретних акціях і воно дає свої плоди.
– Може це і є природний шлях формування нормальної сили?
– Саме так. Дія буде визначати все. Дія. 90% діяльності базується власне на дії. Є поганий КСУ – ми виходимо. Стараємось посилювати правильні державницькі ініціативи не залежно від того хто їх висловлює. Зараз Голос, як на мене, займає в цій конституційній кризі найбільш адекватну роль. Вони розуміють, що нам за будь-яку ціну треба приймати ці законопроєкти, щоб зберегти наші міжнародні зобов’язання і вони йдуть на певні поступки з ОП і з «слугами». В принципі і Європейська солідарність зараз теж почала цю гнучкість демонструвати. Правильний державницький підхід. І ми готові підтримати будь-яку з українських сил, якщо ініціатива правильна. Так само раді співпраці з усіма хто підтримує наші. Це єдиний зараз механізм до вироблення синхронності.
Ми живемо в інформаційну чи постінформаційну, або навіть апокаліптичну добу, де слово має певну цінність, якщо воно лягає. І якщо ми не можемо змоделювати політичне поле, то можемо, принаймні, спробувати змоделювати якусь певну інформаційну реальність де наші наративи стають почутими. Оскільки ми не володіємо телеканалом (поки що) і в нас немає можливості вести плинну інформаційну кампанію, як це є в наших ворогів, то єдиним способом донести наші месиджі є акції прямої дії. Тому що на них з’їжджається ті самі медіа, ми можемо в онлайн режимі висловити наші ключові повідомлення і вони тиражуються на мільйони людей. Тобто кожна акція є інформаційною акцією.
До слова, акції дуже прямої дії, які практикували наші попередники з ОУН в 30 ті роки, також були передусім інформаційними. Від того що у Львові загинув один консул, СРСР великих збитків навряд чи зазнала. В них таких консулів ціла Рязанська область. Але інформаційний удар був колосальний. Про нього досі пам’ятають. Відбувся гучний судовий процес, про це писала вся світова преса, бо це прецедент і дипломатичний скандал. І цей меседж бокс про Голодомор від тоді стає наративом більш загальним.
Так само й наші акції. Вони спрямовані на формування інформаційного поля, але й, що особливо важливо, на формування протестної інфраструктури. Майдан не буде на одній території три місяці «чай-чай зігрівай». Все буде по іншому. У ворога вже дещо інший підхід, інформаційне поле інше, кияни вже інші. Знову змагатимуться дві сили, українська та антиукраїнська, але гравців буде дуже багато. І виграє той, в кого є певна інфраструктура, хто має кращі механізми взаємодії з нею. Ця інфраструктура має бути елементом 21 століття. Нам треба знайти правильні форми цього цифрового віртуального майдану. І ми зараз шукаємо ці механізми для горизонтальної взаємодії. Бо РОК це насправді хаб, це інформаційно ресурсний центр. Наша задача створювати такі концепти, які були б швидкі до самовідтворення. Ми весь час їх пробуємо. Тому ми присвячуємо велику увагу зараз альтернативним засобам координації. І ця координація більше концептуального рівня, а не структурна, з осередками й певною кількістю членства, як колись.
Наприклад, ми не ведемо фіксованого членства, бо не хочемо допомагати нашим ворогам в документуванні активних учасників протесту. Але ми ведемо ряд телеграм каналів, де показуємо модель. Вийди туди, сфотографуй, пришли на таку то адресу, ось тобі заява в поліцію. Тобто, фактично, створюємо багато рухів опору капітуляції, яких ми навіть не знаємо, скільки їх є і як вони обліковані. Люди просто відтворюють певну модель і все. Коли ми робили моніторинг опитування Зеленського то точно знали, що 25 жовтня в нас буде близько 15 груп наших давніх перевірених друзів. Але до кінця дня вже був величезний масив інформації. Люди, які ще зранку навіть не планували, що будуть якоюсь мобільною групою під певним номером, начитавшись в новинах інформації (що, хто зробив) до кінця дня самі ставали учасниками процесу. Навіть більше, донаторами цієї кампанії. В нас всі компанії є профіцитними. Ми не інвестуємо грошей. Люди самі оплачують витрати й навіть ще залишається надлишок, який ми витрачаємо на проєкт «Правотворець» спрямований на захист репресованих.
В Білорусі також працюють за децентралізованою системою, з концептуальним управлінням і вони мають шанс виграти. Москва з цим знайома. Вона схоже діяла у 2014 році. Звичайно була в неї і перевірена агентура яка робила першу дію. Але таких десять повторюваних моментів створюють ефект вірусності. Один зробив, другий, ну і я зроблю. Ну і ми також повинні відповідати духу часу. Тому нова революція буде дуже цікавою.