Андреас Умланд: «Відмінності між східними і західними німцями дедалі більше зникають»

З професором Андреасом Умландом Тиждень говорив про шлях подолання, проб­ле­ми та досвід повернення собі цілісної держави після повалення авторитаризму на прикладі Німеччини.

У. Т.: У чому найбільше виявлявся поділ німців на східних і західних, зокрема й на психологічному рівні, до возз’єднання 1990 року?

– Головна відмінність у тому, що Західна Німеччина була капіталістичною країною, включеною до західноєвропейської культурної спільноти. Також за багатьма параметрами вона була значно американізованою, що стосується політики і культури. Східні ж німці й далі жили в умовах тоталітаризму, як і за Гітлера, хоча то був зовсім інший тоталітаризм. Вони були обмежені у своїх культурних і туристичних можливостях, не знали світу. Соціалістична планова економіка визначала повсякденне життя.

Перерізаний бетонним муром на дві частини Берлін – це символічно. Це мова холодної вій­­ни, коли через одне місто, одну країну проходить кордон світів. Нагадаю, що Берлін – столиця об’єднаної Німеччини, створеної Отто фон Бісмарком у 1871 році, й що він був таким до 1945-го. З 1701-го це місто було столицею Пруссії, а потім цілої Німеччини.

Як на мене, цікавішим є поділ не на Східну і Західну Німеччину, а на Південну і Північну, католицьку і лютеранську. Справ­­ді, йдеться про вагомі культурні відмінності. Нині повертається стара лінія поділу на Північ і Південь – це демаркаційна лінія, яка має дуже глибоке історичне коріння, що сягає часів Реформації в Європі.

Німеччина значно різноманітніша, ніж багато хто думає. Про­­те політично Вона об’єд­­нана і єдина

Також чітко видно відмінні­­сть між класичною, прусською і франкофільськими частинами Німеччини. Там внутрішнє налаштування людей інше, ніж у решті країни. Прусська традиція – це дисципліна, робота, порядок, а франкофільська підштовхує до насолоди життям.

Усередині східної і західної частин Німеччини також є низка поділів. Саксонія, Баварія – це дуже специфічні федеральні зем­­лі (так звані вільні держави), а їхні мешканці ідентифікують себе з ними. Не варто забувати про складні відносини з Авст­рі­­єю та Швейцарією. Німеччина значно різноманітніша, ніж багато хто думає. Для південних німців північ їхньої країни бага­­то в чому є іншою країною. Про­­те політично Німеччина об’єд­­нана і єдина.

У. Т.: Як вдалося зростити дві Німеччини так, що шов майже непомітний? Чи хотіло населення Східної Німеччини об’єднуватися із Західною? Що стало запорукою мирного об’єднання?

– Питання про об’єднання Німеччини завжди було на порядку денному після 1945 року. Навіть у гімні НДР був рядок про те, що вона має об’єднатися. Довгий час Західна Німеччина не визнавала Східнонімецької держави.

Велику роль після об’єднання у 1990-му відігравав економічний фактор. Східна Німеччина приєдналася до Західної (тобто НДР до ФРН). Багато хто забуває, що демографічно західна більша від східної, тобто 60 млн проти понад 16 млн людей. Тому Східна Німеччина – це лише маленький шматочок цілої Німеччини. Східні німці хотіли від об’єднання економічного зиску, а також свободи пересування та демократичних свобод і прав.

Західні німці здебільшого позитивно ставилися до факту об’єднання. Для декого це було дуже важливим, а для багатьох зрозумілим, природним і тому нейтральним. Є німці із західної частини країни, які досі жодного разу не були в східній.

Кілька слів про Штазі, своєрідне східнонімецьке КДБ. Ця установа була менш кривавою, ніж російський аналог, але глибше просотувалася в суспільство. Стеження в НДР було значно пильнішим, ніж у СРСР. Великий відсоток населення східної Німеччини брав участь у роботі цієї спецслужби як сексоти. Меншість – за переконанням, більшість – через тиск і примус. Йдеться про цифру від десятків до сотень тисяч. Від цієї діяльності багато хто постраждав: когось кинули за ґрати, але здебільшого руйнували кар’єри і родини. Люстрація була серйозною і детальною, але не трагічною: ті, хто через неї втратив роботу, ставали пенсіонерами. Пенсії гідні, такі, що людина може дозволити собі раз на рік відпочити в Іспанії.

Були і східнонімецькі дисиденти. Вони творці революції 1989 року. Звісно, було бродіння всередині держапарату, проте не таке сильне, як у СРСР. Це не були дії рівня Ґорбачова і Яковлєва. Реформатори, як-от тогочасний мер Дрездена, якого називали Берґачов, а також Ганс Модров, Ґреґор Ґізі, проте їхня роль не була вирішальною. Величезну роль тоді відіграли ди­сиденти, частина яких була по­в’язана з церквою. Лютерани в НДР мали певну автономію, не були в стані РПЦ у СРСР. Саме через їхню захищену позицію та здебільшого непричетність до Штазі лютеранські храми стали центрами революційного спротиву, зокрема згадати б церкву Св. Миколи у Лейпцигу.

Величезні фінансові вливан­­ня із Західної Німеччини після 1990-х років допомогли і цю проблему вирішити. А тому об’єд­нання Німеччини непорівнянне з будь-якими іншими процесами. Це велика відмінність від того, що відбувалося у східноєвропейських державах, які вийш­­ли з-під влади комунізму і згодом стали членами ЄС.

У. Т.: Якою була соціополітична та економічна ситуація у Східній Німеччині після об’єднання? Як місцеве населення сприймало об’єднання і трансформації, що відбувалися в результаті?

– Ситуація склалася вельми суперечлива, тому що, з одного боку, поліпшилося політичне та соціоекономічне становище, бу­­ло покращено пенсійну систе­­му. З іншого – зруйновано промисловість. Виробництва закривалися, бо не витримували конкуренції з відкритими ринками та системою, за якою працює ринкова економіка. Наслідок – високий рівень безробіття, до 40%. І нині на Сході безробіття вище.

У. Т.: Як долалися наслідки ментальних відмінностей між східними і західними німцями? За рахунок фінансування, культурної політики, чогось іншого? Наскільки складно чи просто було їх подолати? Чи помітні вони сьогодні?

– Жителі НДР, зокрема Східного Берліна, мали доступ до теле- і радіопрограм із ФРН. Вони знали, як там живуть і що там відбувається. Таким чином східні німці брали участь у житті західної частини країни. Ментальна різниця полягає в тому, що на Сході жили в тоталітарній, соціалістичній системі, а на Заході – у демократичній, капіталістичній. Перервати зв’язок було важко через те, що жителі Сходу мали родичів на Заході Німеччини. До того ж пенсіонери НДР могли мандрувати до ФРН. Та й були і свій рок, і свій джаз, джинси та інтерес до західних літератури, філософії, соціогуманітарних наук.

Освітня ситуація до 1990 року нагадувала радянську. Природничі, медичні, інженерні науки переважали над соціогуманітарними. Після 1990-го практич­­но весь склад таких факультетів був замінений професорами із Західної Німеччини.

Лишається питання розвитку індустрії на Сході країни. Багато молодих східних німців не знають або не пам’ятають НДР. Вони виросли в культурі об’єднаної Німеччини та в її шкільній системі.  

У. Т.: У чому, на вашу думку, причини розколу українського суспільства? Чи вважаєте ви, що ці відмінності між умовно прорадянськими та прозахідними українцями нездоланні?

– Це давні питання мови, історії, геополітичних орієнтацій. Те, що відбувається, нагадує мені протистояння між католиками і лютеранами, які пропонують одні одним змінити свою віру. Я говорю про важкі процеси зміни ідеологічних установок, вироблення такої історичної пам’яті, яка була б консенсусною для всіх українців. Історичною свідомістю треба займатися. Цього нині не відбувається.

Біографічна нота:
Андреас Умланд – німецький політолог, фахівець із питань російського ультранаціоналізму, європейського неофашизму, порівняльної демократизації, пострадянської вищої гуманітарної освіти
та суспільствознавства. Заснов­­ник і головний редактор книжкової серії «Soviet and Post-Soviet Politics and Society» німецького наукового видавництва «Ibidem».