Офіційний звіт ПАРЄ заплановано на 12 листопада, однак уже зараз пан Ґросс поділився з Тижнем своїми враженнями від українських електоральних перегонів.
У. Т.: Як змінився характер і хід парламентської кампанії в Україні від останніх виборів 2007 року?
–Якщо хочете короткий підсумок, то скажу: ми стали свідками тенденції до нарощення авторитаризму. Сьогодні олігархи й гроші мають і ще більше влади, ніж 2007-го, вони контролюють державну сферу. Поправки до виборчого законодавства посилили їхній вплив тапозиції на цьогорічних виборах. Гроші стали ще сильнішими і впливовішими, а громадяни почуваютьсявитиснутими на маргінес і ще дужчеусунутими від процесу. Набагато більше людей, ніж у 2007 році, не впізнають свого вибору в парламенті, обраному в жовтні 2012-го.
У. Т.: Які маніпулятивні технології було застосовано в цій кампанії, щоб викривити волевиявлення електорату?
–Це було не так питання технологій, як небажання чи неспроможність (або й те,йінше) спланувати процес і застосовувати чесну процедуру, яка відкриває систему для всіх, хто є джерелом законності в демократичній державі: громадян, які разом творять націю. Натомість багато було зроблено, аби дати ще більше привілеїв тим, хто вже й так привілейований, аби збільшити потребу в грошах і владу грошей, колонізувати телебачення й державну сферу. Це не технологія, а нездале законодавство, і це свідомо роблять, щоб нормальні громадяни не могли здійснювати владу і щоб вона концентрувалася ще сильніше в руках тих, хто її має.
У. Т.: У чому саме український виборчий процес суперечив міжнародним демократичним стандартам?
–Мені не вистачить часу, аби сказати з цього приводу все, що потрібно. Є понад 25 критеріїв, за якими оцінюють якість виборів. Лише з найважливіших порушених стандартів можна назвати такі. Державне телебачення або радіо – це не те саме, що урядове. Дебати повинні бути діалогами, які дають громадянам змогу сформувати свою власну думку, а не монологами демагогів. Своєю чергою виборчі комісії мають працювати як безсторонні судді на цьому процесі, а не як гравці, що прагнуть змінити волевиявлення, як це було знадто багатьма ОВК в Україні. Отож у підсумку люди втратили довіру до виборчого процесу й не вірять у справжність результатів.
Читайте також: Влада примушує ТБ до «чесності»
У. Т.: Чи можна стверджувати, що українська влада вже провалила іспит на демократію?
–Я сказав би, що так. Вона могла б скласти його куди краще. Водночас і громадяни заслуговували б на значно більше демократії, до того ж кращого ґатунку.
У. Т.: Чи можуть установлені факти фальсифікацій завадити ПАРЄ визнати українські вибори демократичними, вільними і прозорими?
–Особисто для мене ці вибори не стали ні прозорими, ні вільними, ні справді демократичними. До цього схиляється наша колективна думка. Хоча, може, це не всім так чітко зрозуміло, як мені…
У. Т.: Яким ви бачите вплив великих бізнес-груп на українські електоральні перегони?
–Гігантськими, сказати б навіть, непристойним. Великі гроші колонізували всю публічну сферу в Україні, що робить її протилежністю до демократії. Виборчий процес був розроблений олігархами і для олігархічних інтересів, а про прагнення суспільства чи звичайних громадян було забуто. Дуже прикро, але це правда, і тому нам потрібно подумати, як людям знову відвоювати своє право на вибори – щоб ті виражали суверенну волю народу, а не були інструментом для олігархів.
У. Т.: Масштабні зловживання адмінресурсом продемонстрували відсутність на практиці чіткого розмежування між державою і партією влади. Чи це не є сигналом, що Україна рухається в бік авторитаризму?
–Як на мене, вона туди не рухається: вона й так під авторитарною владою. Те, як правляча партія нехтує автономністю держави, а інтереси великого капіталу домінують у виборчому законодавстві та політиці, і те, як загальний інтерес забуто на користь окремих приватних економічних інтересів, – усе це ознаки факту, який уже існує, а не з’явиться колись у майбутньому.
У. Т.: Яким може бути міжнародне відлуння українських виборів у найближчому майбутньому? Зокрема, як вони можуть вплинути на оцінку політичної ситуації в Україні Радою Європи?
–Європейські політики мають усвідомити, що голос українського уряду й парламентської більшості – це не голос народу. Щоб почути українців, потрібно прислухáтися й зустрічатися з ними безпосередньо. Звісно, це вдалося б краще, якби вони самі захотіли прямо спілкуватися з тими європейцями, котрі прагнуть їх підтримати. Цим самим я також хочу сказати, що відповіддю з боку будь-якої євроінституції повинна стати не ізоляція, а обережніша, розсудливіша співпраця з тими людьми, які служать інтересам нації, а не олігархів в Україні.