Поки уряд ніяк не наважиться на «непопулярні» реформи, не проводячи під цим приводом узагалі ніяких, в країні стихійно відбувається одне не надто популярне перетворення: українці біднішають. Цей процес набирає дедалі більших обертів, і тепер, після згаяних місяців, владі доведеться докласти неабияких зусиль, щоб не допустити скочування ділової активності та доходів населення до рівня 1990-х років. Нинішнє зубожіння українців окрім непересічної глибини має різноманітні вияви та причини, аналіз яких дає змогу зрозуміти, чого очікувати далі.
Мізерні доходи
У 2014 році номінальні зарплати та пенсії підвищилися в середньому на 8–12%. Однак очевидно, що з огляду на обвал курсу гривні та стрімке зростання цін купівельна спроможність цих доходів суттєво впала. Але наскільки?
Якщо орієнтуватися на доларовий еквівалент, то зарплати й пенсії у 2014-му втратили 40–45% залежно від того, який курс брати до уваги: міжбанківський (понад 15,5 грн/$ на початок грудня) чи на чорному ринку (майже 17 грн/$).
У такому численні трудові доходи скотилися до рівня 2006 року (див. «Вільне падіння»), що є нижчим за показник кризового 2009-го. Але в контексті купівельної спроможності орієнтуватися на рівні восьмирічної давності не зовсім правильно. Передусім тому, що тоді спостерігався бум кредитування, який забезпечив додаткові 9,6% до всіх активних і пасивних доходів. Натомість 2014-го населення більше погашає старі позики, ніж бере нові, – за три квартали це вимило близько 2% його доходів. Ця відмінність у тенденціях є ключовою для ринків деяких товарів. Наприклад, якщо у 2006-му в Україні продавали в середньому 40–50 тис. нових легкових автомобілів за місяць, то в 2014-му – 5–7 тис., що майже увосьмеро менше. Такий спад можна помітити й на ринках інших товарів довгострокового попиту. Він свідчить про те, що українці масово відмовляються від великих покупок або відкладають їх на невизначений час.
Ще одна відмінність – як населення заощаджує. Якщо вісім років тому 11,6% усіх активних і пасивних доходів спрямовувалося на депозити та вкладення в цінні папери (ще третина – на заощадження в іноземній валюті), то цього року українці закривають депозити, на інші ж форми заощаджень припадає зовсім мало. Так, за три квартали 2014-го з банків було вилучено еквівалент 10% усіх річних доходів (гривневі та валютні вклади на понад 120 млрд грн за курсом на момент вилучення). Звичайно, частину цих грошей поклали під матрац або вивели за кордон, але, ймовірно, значну витратили на те, щоб підтримати обсяг споживання, до якого вже звикли за кількарічний період «покращення» від Януковича – Азарова. Така поведінка була притаманна споживачам й у кризовий 2009 рік, але тоді вона не встигла набути інерції. Натомість цього разу, вочевидь, буде інакше. Якщо економічний спад затягнеться, а він принаймні перейде у 2015-й, із чим у своїх прогнозах погоджується навіть уряд, невдовзі більшість українців вичерпають свої заощадження. Адже депозити 85% вкладників не перевищують 20 тис. грн. Цих грошей вистачить лише на півроку-рік для підтримання адекватного рівня споживання, а для людей, які втратили роботу чи годують сім’ю, – на ще менший період. Після чого для багатьох настануть справжні злидні з усіма можливими наслідками для рівня соціального напруження та мапи електоральних уподобань. На жаль, влада ігнорує таку перспективу.
Читайте також: Це страшне слово «реформи»
На доходи населення також помітно впливає війна на Донбасі. Хоча рівень номінальних зарплат та пенсій і зріс протягом 2014 року, у ньому не враховані люди, що втратили роботу, і пенсіонери на Донеччині й Луганщині, до яких пенсія просто не доходить. Загалом мова про майже 3 млн зайнятих (понад 15% усіх зайнятих в Україні) і 2,1 млн пенсіонерів (понад 16%) Донбасу. Значна частина з них втратила свої доходи. Держстат звітує, що загальний рівень безробіття в Україні 2014-го збільшився на 1–1,5 п. п. Але з урахуванням того, що в останні місяці промисловість, торгівля та будівництво впали відносно торішніх показників у 2,5 раза на Донеччині та в 7–8 разів на Луганщині (освіта, охорона здоров’я та інші нефінансові послуги скорочуються дещо повільніше, але все ж досить стрімко), це зачіпає близько 2 млн зайнятих, більшість із яких або повністю втратила роботу й відповідно зарплату, або формально числиться, але заробітку не отримує (їм оформляють відпустки за власний рахунок тощо). Сотні тисяч пенсіонерів Донбасу також під питанням, адже з’являється інформація про те, що пенсії до багатьох адресатів, які мешкають на контрольованих бойовиками територіях, не доходять. Однак скільки пенсіонерів, які втратили єдине джерело доходу, ніхто не каже. У підсумку бачимо, що добрих два або й три мільйони мешканців цього регіону реально втратили основні джерела доходу й не можуть купити бодай буханець хліба. Їм доводиться виживати на заощадження, якщо такі є. А якщо немає, то позичати, розраховувати на допомогу волонтерів або просити милостиню, врешті-решт. Це суттєво змінює споживчі настрої в Україні, адже багато громадян зараз віддають тим, хто потребує, частину й без того невеликого доходу.
Обмежені витрати
Доларовий еквівалент доходів і кількість осіб, які працюють чи отримують пенсію, не повністю відображають рівень життя населення та ступінь його падіння. Треба враховувати, що ціни не на всі товари та послуги, які споживають українці, прив’язані до долара. Тому знецінення гривні відображене в цінах лише частково. За даними Держстату, у листопаді індекс споживчих цін (ІСЦ) зріс на 21,8% за рік. Це середнє значення по економіці, яке є загальноприйнятим вимірником інфляції в країні. Якщо відштовхуватися від нього, то реальні зарплати та пенсії, тобто купівельна спроможність доходів, за рік знизилися лише відповідно на 12% і 5% (див. «Вільне падіння»). Але реально більшість людей скаже, що це не відповідає дійсності. Чому так?
Причина полягає в тому, що споживчий набір більшості людей, які отримують невисокі зарплати й пенсії, суттєво відрізняється від тих середніх значень, які беруть до уваги під час розрахунку ІСЦ. Так, за минулий рік майже дві третини сукупних витрат домогосподарств у країні пішло на їжу, одяг і житло. Фактично, якщо відокремити невеликий відсоток заможніших людей, які можуть дозволити собі й інші видатки, це означає, що більшість українців мають лише ці три статті витрат, що підтверджують результати соціологічних опитувань. За даними компанії GfK, у III кварталі 2014-го оцінка населенням своїх доходів засвідчила, що 11% українців змушені заощаджувати навіть на харчах, ще 23% на продукти грошей вистачає, але бракує на одяг і взуття, 41% не має проблем із їжею та одягом, але не може собі дозволити хороший костюм чи мобільний телефон. Отже, динаміка цін на їжу, одяг і житлово-комунальні послуги визначає рівень купівельної спроможності абсолютної більшості (принаймні ¾ українців).
За даними Держстату, за останні 12 місяців харчові продукти та безалкогольні напої подорожчали на 21,0%, тобто менше, ніж зріс загальний рівень цін. Але й ця цифра викликає сумніви. Якщо взяти ціни на соціально значущі товари, які моніторить Мінекономрозвитку, то на 28 листопада 2014-го в середньому по Україні кілограм яловичини коштував 67,8 грн (ціна зросла на 25% порівняно з 20 вересня 2013-го; даних за листопад 2013-го немає, тож доводиться порівнювати із вересневими з урахуванням того, що за вересень – листопад 2013-го вони практично не змінилися), свинини – 57,9 грн (22%), курятини – 30,48 (42%), пшеничного хліба – 6,36 грн (33%), пшеничного борошна – 5,79 (32%), гречаних крупів – 11,14 (79%), варених ковбас – 41,22 грн (26%). Тобто багато соціально значущих товарів суттєво подорожчали, вартість лише деяких підвищилася на 20–22%, як вказує Держстат. Впали в ціні лише овочі: картопля (-10%), капуста (-21%), морква (-31%), буряк (-22%), цибуля (-29%). Але чи може це суттєво вплинути на загальний рівень цін харчових продуктів – питання риторичне. Як тут не згадати Миколу Азарова, який, коментуючи високу інфляцію, якось сказав: «Але ж капуста подешевшала!». Враховуючи, що витрати на харчі становлять понад половину всіх витрат українців, значне їх подорожчання вдарило по реальних зарплатах і пенсіях значно більше, ніж на це вказує офіційна статистика.
Ціни на одяг та взуття зросли на 13,4%. Це також сумнівний показник, коли взяти до уваги, що, мабуть, переважну частину товарів цього сегмента Україна імпортує, а отже, розраховується за них у твердих валютах. Але особливо помітне зростання житлово-комунальних тарифів. Офіційно воно дорівнювало 32,7% за рік станом на листопад. Усім відомо, що суттєво збільшилася вартість практично всіх послуг. Але, по-перше, більшість тарифів поки що не приведено до економічно обґрунтованого рівня, який, наприклад, у випадку з природним газом зростає з кожним новим падінням курсу гривні. Тобто така динаміка триватиме й надалі зменшуватиме купівельну спроможність населення. По-друге, хоча витрати на житлово-комунальні послуги в середньому по Україні становлять 9,5% сукупних витрат населення, ця частка вкрай неоднорідна. Якось одного новообраного депутата під час спілкування з виборцями запитали: «Як прожити на пенсію 949 грн, сплачуючи щомісяця 600–700 грн за опалення?». Що загнало його в ступор. Але це запитання актуальне для мільйонів українців, які отримують низьку зарплату чи пенсію і при цьому повинні сплачувати за опалення взимку по 600–700 грн, а в багатьох випадках понад 1 тис. грн щомісяця. Відповідно зростання тарифів на опалення, меншою мірою на електроенергію та інші послуги дуже б’є по кишенях українців, реально перетворюючи багатьох із них практично на жебраків. Держава повинна негайно взятися за вирішення цієї проблеми за допомогою адресних соціальних виплат.
Читайте також: Реформатори на експорт
Якщо врахувати вплив на реальні доходи зростання в ціні найнеобхідніших товарів, то вийде, що зменшення обсягів споживання їжі та одягу має об’єктивні причини, хоча попит у цих сегментах украй нееластичний. Що стосується інших статей витрат, то про падіння на відповідних ринках годі й казати. Про скорочення автомобільного ринку йшлося вище. У листопаді 2014-го в Україні було продано 6,8 тис. легковиків, що на 56% менше, ніж у листопаді 2013-го, який також був складним. Авторинок опустився до показників 1990-х років. Подібні, але не такі різкі тенденції спостерігаємо на ринку побутової техніки та електроніки. Так, за даними GfK, у серпні продаж товарів, виражений у євро, зменшився на 35,2%, темпи падіння пришвидшувалися поступово починаючи з лютого – березня. Деякі сегменти впали навіть у гривневому еквіваленті, хоча ціна в нацвалюті зросла з огляду на девальвацію. Наприклад, за перше півріччя 2014-го ринок комп’ютерної техніки втратив у гривні 11,5%, офісної – 19,2%, фототехніки – 36,4%.
Зрозуміло, що зі зменшенням купівельної спроможності доходів українці передусім відмовляються від товарів тривалого вжитку. Хоча ринок товарів повсякденного вжитку (FMCG) також зазнав втрат. За даними GfK, уже в першому півріччі 2014-го загальний обсяг їх купівлі зменшився на 4% і лише за рахунок підвищення цін ринок зріс на 3% у гривневому вираженні. Надалі темпи спаду, очевидно, лише пришвидшувалися. Загальний негатив у нинішньому споживанні та очікуваннях стосовно майбутнього виражає індекс споживчих настроїв, який обраховує GfK. У жовтні він становив 54,3 пункту, що в понад півтора раза нижче, ніж рік тому. Індекс опустився до кризових показників кінця 2008-го – початку 2009-го. Власне, суспільні споживчі настрої відображає й офіційна агрегована статистика. За даними Держстату, у III кварталі кінцеві споживчі витрати домогосподарств в Україні в натуральному вимірі зменшилися на 13,2% порівняно з аналогічним періодом минулого року (у II кварталі падіння було куди повільнішим і становило 2,3%). За темпом падіння ми перебуваємо у 2009 році, коли споживчі витрати домогосподарств зменшувалися на 14–16%. Однак цього разу маємо одну велику відмінність: зниження споживання та зростання рівня бідності лише набирають обертів. І ніхто не знає, як швидко це закінчиться.
От і виходить, що з революційними змінами в Україну прийшла бідність, яка без глибоких і всеосяжних реформ економіки зростає з кожним місяцем. Зі знеціненням гривні за межею бідності, визначеною ООН для країн Центральної та Східної Європи, що становить $5 на день за паритетом купівельної спроможності, офіційно опинилося близько 10% українців. Хоча реально їхня частка є критично більшою.