Попри очікування, ці вибори, схоже, обійшлися без своєї «справи педофілів» – якогось глобального чорнушного скандалу, під знаком якого проходила б уся кампанія. Звісно, Пенітенціарна служба ще може оприлюднити, приміром, відео, де «людина, схожа на лідерку опозиції» займається якимись негідними речами зі своїм захисником. Або спійманий в «Борисполі» майор Мельниченко витягне зі своїх безмежних архівів чергові «неспростовні» докази того, що Арсеній Яценюк є агентом ізраїльської та американської розвідок.
Але поки тюремники переглядають відео, а майор переслуховує записи, за справу взявся УТ-1 (після перегляду будь-якої з його програм язик не повертається назвати його «Першим національним»).
На світ божий було витягнуто вже підзабуту нині історію вибухів в Дніпропетровську у квітні цього року – ідеальну «страшилку» для цільової аудиторії УТ-1, довірливої та не надто вибагливої у смаках.
Фільм «Адов ад», назва якого начебто є цитатою з СМС-переписки дніпропетровських терористів, зроблено досить професійно як на українське телебачення. Втім, автори фільму, маргінальна студія V-TV, навряд чи впорались би з завданням такого рівня без всебічного сприяння з боку силових структур. У фільмі проведено детальну реконструкцію тих подій, включно з документальними кадрами слідчих експериментів та відтворення обставин терактів із залученням самих підозрюваних (до речі, це не порушення таємниці слідства?..)
Студії V-TVтак щастить не вперше. У свій час нікому не відомі журналісти студії змогли дістатися Качанівської колонії, поспілкуватися з сусідками Юлії Тимошенко та керівництвом установи – і зробили висновок, що жодного побиття екс-прем’єрки насправді не було.
Автору цих рядків пощастило бути особисто присутнім на прес-конференції, де автори V-TV презентували ту свою стрічку. На логічне здивування представників топових каналів, друкованих та Інтернет-видань, які місцями не могли пробитися на територію колонії, «ветевешники» (яких ніхто з присутніх на прес-конференції працівників ЗМІ взагалі не знав), намагалися відповідати в дусі «стукайте, і вам відчинять». Тодішня прес-конференція, фактично була зірвана через невдоволення та глузуванням над «колегами» з боку справжніх журналістів.
Втім, повернімося до «Адового аду». На екрані – динамічна розповідь про те, як готувалися та здійснювалися теракти, як лікували постраждалих, як знаходили бандитів. Потрібний емоційний ефект на цільову аудиторію справляється непоагно – на фоні тривожної закадрової музики показують молоду жінку, яка після терактів боїться заходити в ліфт, студентку, котра дивом вижила після влучання в неї кількох десятків осколків бетонної урни. Присутній навіть шок-контент: злегка ретушована сцена ампутації руки постраждалому від вибухів чоловіку.
Читайте також: Влада примушує ТБ до "чесності"
Словом, після трьох чвертей фільму сільські жіночки та чоловіки повинні були б сповнитися співчуттям та тривогою, принаймі двічі збігати за корвалолом і з десяток разів повторити «що в світі робиться…»
Навряд чи хтось з них звернув увагу на окремі нестиковки, помітні більш-менш критично мислячому глядачу. Наприклад, в одному з фрагментів оповідається, як правоохоронці вирахували одного зі зловмисників, провівши ДНК-експертизу (sic!) двадцятигривневої купюри, якою той поповнив мобільний телефон через термінал у магазині. Як сбушники змогли визначити саме ту купюру, яку тримав в руках зловмисник, і як вони змогли зняти з неї належний йому ДНК-матеріал, лишається за кадром. Мабуть, щоб створити у довірливого глядача враження всесильності вітчизняних правоохоронців, кількість компліментів на адресу яких у фільмі переходить будь-які розумні межі.
Але головна мета авторів «Адового аду», звісно, полягала не в оспівуванні українських спецслужб. Головне – створити в підсвідомості глядачів фільму нерозривну зв’язку між опозицією та вибухами, кров’ю, смертями та іншими жахіттями.
На розв’язання цієї задачі працює остання четвертина фільму, яка пасує попереднім трьом як возу п’яте колесо. Спочатку розповідається про безпосередню причетність «ідеолога» (автори фільму кличуть його саме так) дніпропетровських терактів до одного з бютівських нардепів, у якого він («ідеолог») працював політконсультантом. Очевидно, йдеться про депутата Михайла Соколова, якого Генпрокуратура кілька разів намагалася викликати на допити свідком по цій справі – але жодного розвитку історія не отримала.
Грунтовно розжувавши зв'язок між «біло-сердечними» та терористами, автори фільму переходять до основного – безпосередньої причетності опозиціонерів до подій у Дніпропетровську.
Спочатку демонструється смска одного з терористів, в якій говориться про його зі спільниками намір зірвати ЄВРО-2012. «До речі, саме до бойкоту та перенесення ЄВРО-2012 в іншу країну закликала одна з опозиційних сил», – сповненими підтекстом інтонаціями каже голос за кадром. В кадрі у цей час – «Юліни бабусі», які стоять з біло-сердечними прапорами біля Київського райсуду Харкова, де вже кілька місяців проходять суд над екс-прем’єркою.
Але ЄВРО – річ далека, сільському глядачу мало зрозуміла. А ось про Чорнобиль пам’ятають всі. Тому фінальний акорд – розповідь, як дніпропетровські терористи начебто збиралися підірвати атомні та гідроелектростанції.
Мета цього справді «адового» маразму очевидно – щоб баба Ганя, переглянувши фільм, негайно побігла до баби Фросі з розповіддю, як «ота Юлька хотіла зробить другий Чорнобиль» – а 28 жовтня Ганя та Фрося дружно пішли б на виборчі дільниці, щоб віддати свій голос за ПР і відвернути «помаранчеву загрозу».
Однак цієї мети навряд чи буде досягнуто. Враховуючи аудиторію УТ-1, треба було діяти простіше, грубіше та пряміше.
Десь так, як колеги з російського НТВ, які нещодавно випустили фільм «Анатомія протесту-2» – за матеріалами якого російські спецслужби, можливо, викрали в Києві(а, можливо, їм в цьому сприяли українські колеги) тамтешнього опозиціонера-лівака Развозжаєва. «Анатомія протесту-2» (якщо хто не бачив) побудована на сумнівної якості записах перемовин лідера російського опозиційного «Лівого фронту» Сергія Удальцова (на зустрічі начебто присутній і Развозжаєв) з грузинським політиком Гіві Таргамадзе, котрий буцімто обіцяє фінансувати «кольорову революцію» в Росії – але цей відеозапис тоне серед численних маніпуляцій і пересмикувань авторів фільму.
Побудовані вони за одним, простим, однак ефективним принципом. Наприклад, на запису Таргамадзе говорить, що «…є 30-35 тисяч на місяць…» (тисяч чого? для кого? навіщо? – Авт.). Закадровий голос стривожено питає: «Чи може опозиціонер бути незалежним, якщо отримує 35 тисяч доларів щомісяця з-за кордону?» – і за пару речень впевнено робить сумнівний, з огляду на співвідносність запису та свого ж питання, висновок: «Звісно, не може».
В наступному пасажі повна підконтрольність Удальцова і його соратників західним «агресорам» подається як доконаний факт. І так далі, аж до фінального висновку: Удальцов на гроші Березовського і його грузинських друзів планував залити кров’ю половин Росії. Ось це справді ефективно, це вражає, це спонукає боятися «болотних революціонерів» та голосувати за Путіна.
Українське телебачення так не працює. Можливо, поки що. Можливо не навчилося мистецтву таких маніпуляцій. Можливо, немає потреба саджати опозиціонерів в тюрми після показу телепрограм на провладних каналах. Можливо, поки що.