Богдан Буткевич журналіст Тижня

Анатолій Гриценко: «Ще є час для рішучих дій на всіх фронтах»

Політика
14 Березня 2014, 10:57

Анатолій Гриценко був однією з найбільш суперечливих постатей у колишній опозиції, що нині ста­­ла владою. Щоправда, він і далі залишається в опозиції. При цьо­­му як міністр оборони він є одним із найшанованіших, за словами самих військових, за всі 23 роки незалежності, проводив прозору та в хорошому сенсі прозахідну політику. Сьогодні екс-міністр консультує Генеральний штаб Збройних сил та нищівно критикує нинішню владу за її м’якотілість.    

У. Т.: Чи потрібно все ж Україні проводити військову операцію в Криму?

– Давайте поставимо запитання по-іншому. Ми здаємо Україну чи хочемо зберегти Українську державу? Тому що від відповіді на нього залежить решта. Якщо і далі повторювати мантру влади: «Не піддаватися на провокації», «Стояти спокійно», то вже зараз зрозуміло, чим це закінчиться. Адже Путін провокацій якраз не боїться – він їх активно шукає й сам створює, користається з бездіяльності України, спираючись на своїх солдатів, у режимі онлайн захоплює нашу державу. А чи можна здавати ворогу солдатів, офіцерів, бойові знамена частин? Без жодного спротиву чи пострілу, без наказу про захист самого себе?

У. Т.: Але ж Росія і справді має перевагу в зброї. Невже можна розраховувати на те, що Путін зупиниться після першого пострілу у відповідь? Може, саме цього він і очікує для початку повномасштабної агресії?

– Чи сильніша російська армія? Сильніша. Чи більші в неї ресурси? Так, більші. Чи всі важелі підтримки з боку наших західних партнерів задіяла українська влада? Ні, не всі. Але ж Захід діятиме залежно від того, як діятимемо ми самі. Варто знати військову історію, поговорити з іще живими ветеранами, які брали участь у великих війнах. Чи хтось колись здавався комусь тільки тому, що в агресора сильніша армія?

Читайте також: Ігри на крові. Як не програти війну

Чи відступив Майдан перед озброєними до зубів беркутівцями? Ні, люди йшли вперед, відбивали своїх полонених, витягали з поля бою поранених, не боялися снайперів. Зрозумійте правильно: я проти того, щоб відбулася повномасштабна війна, проти жертв, проти насилля. Але треба чітко усвідомлювати: якщо просто стоятимемо, то після Криму, за який тепер доведеться важко боротися, будуть Донецьк, Луганськ, Одеса, Миколаїв, Херсон, Кіровоград, а далі й Київ. У когось є сумніви, що так і станеться? Даремно.

У. Т.: Тобто ви вважаєте, що Путін готовий розпочати війну, яка, враховуючи міжнародну реакцію, цілком може перерости у Третю світову?  

– Путін – агресор, це аксіома. І він так само чинитиме залежно передусім від позиції України. Якщо ми і далі мовчатимемо й благатимемо про переговори, повірте, він діятиме максимально агресивно. Якщо допустимо проведення псевдореферендуму 16 березня в Криму у воєнних умовах, при відключених українських каналах та заляканому населенні, то це буде вже абсолютно інша ситуація. Неважливо, скільки намалюють Аксьонов і сотоваріщі: 70%, 80% чи 120%. А далі буде як із золотим голом Дієго Марадони, який той забив рукою на чемпіонаті світу з футболу, після чого Аргентина виграла першість. І в історії залишився лише факт – Аргентина стала чемпіоном. Те саме трапиться і з Кримом – просто факт втрати території. Ну не можна просто спокійно стояти і дивитися на таке. Якщо влада не здатна організувати оборону та злагоджені дії всіх силових структур, віддати, зрештою, наказ на проведення антитерористичної операції та зачистити бандитів, озброїти народне опол­­чення за того патріотичного піднесення людей, яке зараз панує в усіх регіонах країни, то хай тоді зробить щось невійськове, але нестандартне та ефективне, щоб зупинити агресію Путіна.

Читайте також: Микола Мельник: «Психологія мента та військового кардинально різна»

Наприклад, нехай перекриє газову трубу, нафтопроводи, щоб Кремль відчув власним гаманцем, що не можна далі безкарно здійснювати навалу. Нехай повністю закриє кордони, щоб жоден «турист» не потрапив до нас, нехай замінує шляхопроводи, щоб жодна одиниця техніки не прийшла в Україну й не загрожувала людям. Є багато варіантів, але наразі складається враження, що ми просто мовчки чекаємо на референдум, потім приймемо у Верховній Раді кілька гнівних постанов, проведемо не менш гнівне Віче на Майдані, Генпрокуратура порушить ще купку справ проти сепаратистів. А далі що? Отримаємо десятки й сотні тисяч біженців із Криму, які не хочуть жити під Путіним, звідти витиснуть наших військових із родинами, при цьому забравши все майно, яке ці люди надбали за все життя. Зрештою, ще є трохи часу для рішучих дій на всіх фронтах. Досить зволікати.

У. Т.: Добре, але що конкретно ви пропонуєте робити в Криму як фаховий військовий? Відправити підкріплення в частини? Але ж є ризик, що вертольоти та літаки просто зіб’ють?

– Можна довго шукати, чому це неможливо і чому цього робити не треба. Але якщо стоїть мета захистити країну, то можна й треба шукати шляхи. Я не верховний головнокомандувач ЗСУ, ним є пан Турчинов. Щодня як простий народний депутат пропоную владі свої варіанти вирішення цієї кризи, зокрема й військові. Зрозуміло, я міг би відповісти на ваше запитання, що і як робити, однак не робитиму цього у відкритому доступі. Але гарантую, що є конкретні варіанти прямих та асиметричних дій, які здатні зупинити будь-якого агресора, навіть якщо в нього кращі армія та ресурси, шалена знахабнілість та цілковите нехтування нормами міжнародного законодавства.

У. Т.: Наскільки ефективною є кадрова політика нової влади у сфері безпеки? Чи вичищена пряма російська агентура з військових органів?

– Вважаю, що у воєнних умовах такі питання краще не обговорювати, а вирішувати. Це взагалі зараз не головне. Працювати потрібно з тими, хто вже призначений, не ламати те, що вже було створено, по ходу перевіряючи людей та переміщуючи їх владною вертикаллю так, як буде краще. Знаєте, коли я в 2005 році прийшов до Міністерства оборони, то зі мною було п’ятеро людей. Не влаштовував ніяких масових чисток, просто мотивував до роботи тих, хто був. На мою думку, так само варто чинити й зараз.

Читайте також: Політолог Леонід Літра: «Аксьонов і його поплічники – це маріонетки, з якими не треба говорити»

Головне, щоб військово-політичне керівництво держави не боялося свого народу, розуміло його силу, тоді все буде гаразд. Серйозний розбір польотів треба буде провести після настання миру. Але на сьогодні не виключаю, що на певних посадах залишилися агенти впливу Росії, хоча більшість із них уже цілком виконали своє завдання та втекли, багато ховається, зокрема в Севастополі. Власне, для цього й мають діяти військова контррозвідка і СБУ, та й усі командири повинні пильнувати, постійно жорстко моніторити ситуацію, щоб завчасно виявляти таких агентів.  

У. Т.: Що саме змусить НАТО втрутитися вже не на рівні декларацій і в чому, на вашу думку, може полягати ця допомога?

– Насправді нам потрібне не так НАТО загалом, як конкретно США та Велика Британія, але, звичайно, за підтримки всього Північноатлантичного альянсу. Тобто ті країни, які є гарантами нашої територіальної цілісності за Будапештським меморандумом і вимагали, щоб ми віддали свій ядерний потенціал у 1994 році. Не треба натовським військам безпосередньо стріляти чи погрожувати Росії, навіть постачати зброю не слід, у нас своєї вистачає. Натомість вони повинні забезпечити мир і демілітаризацію. Тобто щоб жодна одиниця бронетехніки чи літак не міг безконтрольно потрапити на територію України. Простіше кажучи, мають допомогти забезпечити закриту зону на поставку сюди Росією будь-яких військових вантажів повітрям, сушею та морем. На мій погляд, цим вони допоможуть нам усунути різницю у військових потенціалах, яка ускладнює проведення антитерористичної операції проти «зелених чоловічків», які є ніким і звати їх ніяк. Адже Путін оголосив, що його війська повернулися з навчань, а Чорноморський флот суворо дотримує всіх угод. Отже, цим «чоловічкам» потрібно висунути ультиматум: протягом 12 чи 24 годин скласти зброю та зникнути так само, як вони й з’явилися. А якщо не зникнуть, то знищувати їх усіма доступними засобами.