Сергій Руденко публіцист

Амуніція і амбіції Литвина

ut.net.ua
16 Жовтня 2009, 00:00

 

Про бажання балотуватися у президенти Володимир Литвин заявив ще 2006 року, коли його блок зазнав поразки на парламентських виборах. Досвідчений апаратник свято вірить: на тлі перманентних сварок Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко і Віктора Януковича країні справді може бути «потрібен Литвин». Зовні простий, близький до народу, неконфліктний, такий собі «миротворець» – улюблена роль Володимира Литвина.
 
Амбітний Литвин, вочевидь, мріє про президентство, але не обов’язково у найближчій перспективі. Він, як й інші нефаворити перегонів-2010, безумовно, має приземленішу мету – утримати рейтинг своєї політичної сили на рівні парламентської «золотої акції», щоб якнайдовше пролонгувати своє перебування у такому зручному для нього кріслі спікера.     
 
Не перший, але й не другий
 
Володимир Михайлович часто повторює вислів: «Амбіції у більшості випадків беруть гору над амуніцією». Звучить ця фраза тоді, коли він вважає, що хтось із його колег-політиків переоцінює свої можливості. Кому, як не Литвинові, який пройшов довгий шлях бюрократичними щаблями, знати все і про амбіції, і про амуніцію. За його плечима п’ять років роботи в Міністерстві освіти УРСР та ЦК КПУ, вісім років – у президентській адміністрації. Він чи не єдиний із команди зразка 1994-го був із Леонідом Кучмою до 2002 року, пережив з ним злети і падіння. Литвин був поруч із Кучмою під час так званого касетного скандалу, також ставши його фігурантом.
 
Сольну політичну кар’єру Володимир Литвин розпочав сім років тому. Мало хто тоді очікував, що канцелярист, якого Леонід Кучма призначив лідером провладного виборчого блоку «За єдину Україну!», невдовзі перетвориться на самостійного політика. Мине небагато часу, і після одного з голосувань у Верховній Раді Кучма, коментуючи дії народних депутатів, публічно розповість анекдот про Вольдемара (Литвина), який підносить набої ворогам (тодішньому опозиціонерові номер один Вікторові Ющенку). Навзаєм Володимир Михайлович відповість Кучмі: «Він просто не помітив, що Вовочка давно виріс і є самостійним політиком зі своєю думкою».
 
Зоряним для Литвина-політика став 2004 рік. Під час Помаранчевої революції тонке відчуття кон’юнктури, політична інтуїція і вміння домовлятися з усіма допомогли йому, на той час голові парламенту, виступити в ролі «миротворця». Завдяки, зокрема, Литвинові було зрештою досягнуто політичного компромісу: 8 грудня 2004 року парламент проголосував за політреформу, що урізала повноваження майбутнього глави держави. За таких умов влада і її ставленик Віктор Янукович погодилися на третій тур виборів, у результаті яких Ющенко став президентом. Достатньо було тодішньому спікерові парламенту перехилити шальку терезів у бік одного з ворогуючих таборів, і новітня історія України була б іншою. Можливо, саме за політичне посередництво Віктор Ющенко вже у статусі президента присвоїв Литвинові звання Героя України. До речі, Володимир Михайлович став першим спікером українського парламенту, який отримав таку високу нагороду.
 
Однак 2006 року Блок Литвина «Ми» програв парламентські вибори. За оцінками аналітиків, їхня кампанія була дорогою, але невиразною, а тому неефективною. «Ми» практично зійшлися на одному електоральному полі з соціалістами Олександра Мороза, і виборці віддали перевагу останньому.  
 
Отримані на виборах-2006 2,44% стали для Литвина важким ударом. Кажуть, «підтягнути» блок до тривідсоткового бар’єра в обмін на лояльність йому пропонували і Партія регіонів, і «Наша Україна». Але Володимир Михайлович нібито відмовився і був змушений на деякий час відійти від політики, обійнявши посаду віце-президента Академії наук України.
 
За рік дострокові парламентські вибори-2007 все ж повернули Литвина і його політичну силу у велику політику. Цього разу вони з Морозом помінялися місцями: вже соціалісти, лідер яких заплямував себе зрадою помаранчевих і союзництвом (заради все того ж крісла голови ВР!) із Партією регіонів, лишилися за бортом Ради. А ще через два роки, коли голоси його фракції стали вирішальними під час формування нової парламентської більшості, Литвин повернув собі й спікерське крісло. Як сказав колись один із попередників Володимира Михайловича на цій посаді комуніст Олександр Ткаченко, голова Верховної Ради – це не перша, але й не друга посада в українській політиці. Литвин, який знає ціну посаді спікера, вочевидь, міг би підписатися під цією фразою.
 
 
ФОТО: Андрій Ломакін
 
Втрачений для науки
 
Володимир Литвин, за його словами, все життя мріяв займатися історичною наукою, але робити це йому заважала влада. У ній він ставав творцем тієї самої історії, яку так хотів вивчати.
 
Хоча головним своїм заняттям Володимир Михайлович і далі називає все ж таки науку. В його активі понад 300 наукових робіт. Зокрема, дисертації: кандидатська – «Діяльність Комуністичної партії з удосконалення підготовки викладачів суспільних наук», докторська – «Політична арена України: дійові особи і виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)».
 
У січні 2002 року Володимира Литвина звинуватили у плагіаті. Приводом стала його робота «Громадянське суспільство: міфи і реальність». Як виявилося, науковець Литвин запозичив деякі тези в американця Томаса Каротерса. Як пізніше стверджував сам Володимир Михайлович, він справді прореферував роботу свого заокеанського колеги.
 
Після цього ганебного випадку Литвин не відклав у бік свою наукову мантію. Навпаки, став дійсним членом Національної академії наук України, отримав диплом почесного доктора Дніпропетровського національного університету. 2006 року став віце-президентом НАНУ, а 2008-го – в. о. ректора Київського національного університету, щоправда, ненадовго.
 
Володимир Литвин уже давно мріє написати «Історію влади». За його словами, вже зібрано кілька томів матеріалу. Втім, про місце і роль Володимира Михайловича в українській історії напише, вочевидь, інше покоління вчених. І станеться це тоді, коли Литвин позбудеться усіх своїх наукових регалій і перестане впливати на наукову спільноту.
 
Свій серед своїх, чужий серед чужих
 
Розповіді Володимира Михайловича про його стареньких батьків, які сидять на призьбі й, одягнувши одні на двох окуляри, намагаються з газет зрозуміти, що відбувається в державі, роблять його ближчим до багатьох пересічних українців. Вони зворушливі й позбавлені політичного чванства.
 
Однак в умовах парла­мент­сько-президентської форми пра­вління саме голова Верховної Ради відіграє одну з ключових ролей у державі. І хоч би скільки спікер парламенту дорікав президентові та прем’єрові за негаразди, все одно виходить, що він таким чином кидає камінь і у власний город.
 
Щоб захищати свої політичні погляди і виконувати передвиборчі обіцянки, Володимирові Литвину не обов’язково бути президентом. Він цілком вдовольнився б повноваженнями спікера парламенту, але за умови, що саме спікер керуватиме Верховною Радою, а не лідери кількох фракцій, що за нинішніх політичних розкладів практично неможливо.
 
Гільйотина для голови ВР
 
Найуразливіше місце Литвина-політика – справа Георгія Гонгадзе. Останні вісім років він є одним із фігурантів касетного скандалу, який поклав початок історії зі зникненням журналіста. На записах колишнього майора державної охорони Миколи Мельниченка голос, схожий на голос Володимира Литвина, який тоді очолював президентську канцелярію, пропонує вивезти Георгія Гонгадзе до Чечні. У політичних кулуарах ходять чутки про особисті мотиви нелюбові тодішнього голови президентської адміністрації до журналіста.
 
За час, що минув з 2001 року, Володимирові Литвину не раз доводилося спростовувати свою причетність до зникнення Гонгадзе. У вересні 2002-го Микола Мельниченко звернувся до тодішнього генерального прокурора Святослава Піскуна із заявою, в якій просив порушити кримінальну справу проти Леоніда Кучми, Володимира Литвина та Юрія Кравченка. Прохання Мельничен­­ка Генпрокуратура відхилила.
 
Кілька років тому Володимир Михайлович щиро зізнався: історією з Гонгадзе його «підвісили». Хто і навіщо, Литвин не уточнив. Хоча спікер парламенту, здається, дещо недооцінив ситуацію. Насправді його не «підвісили» – його голова давно вже лежить під гільйотиною, яка опуститься саме тоді, коли це буде вигідно організаторам політичного шоу. У ситуації, коли у слідчому ізоляторі перебуває один із підозрюваних у вбивстві Гонгадзе – колишній генерал МВС Олексій Пукач, зробити це буде нескладно. Тим більше за умови, коли частина фігурантів цієї непростої справи вже пішла з життя.
 
Хай там як, а політичне майбутнє Володимира Литвина залежить не від його конкурентів та нього самого і навіть не від його виборців, а від того, яким буде фінал (якщо, звісно, він буде) у справі Георгія Гонгадзе.

[1567][1566][1565]

 
ДОСЛІВНО

 

«Реально оцінюючи свої можливості, я не тішу себе надіями, що мене поховають із почестями, з артилерійським салютом. Я казав і кажу: незамінними людьми наповнені цвинтарі!»
 
«Є чітке правило: якщо не знаєш виходу із ситуації, будь-якої, тоді маєш завжди виходити через вхід».
 
«Сьогодні всі діляться: одні за одних, другі – за інших, а треті, щоб не програти, думають, до кого прихилитися, і нюхають посилено оці політичні аромати з усіх боків».
 
 
Відповідаючи на запитання щодо можливості добровільних відставок депутатів:
 
«Депутат – це не посада, це навіть не покликання. Це стан душі. Найближчим часом такого не передбачається».
 
 
З приводу заяв деяких депутатів про вихід із коаліції:
 
«Розуму багато не треба продемонструвати істерику, сказати, що я кудись виходжу. А що далі? Немає потреби виходити з того, чого немає».
 
«Сьогодні уряду можна сказати тільки одне: ви дуже сильно працюєте, розслабтеся».
 
 
Про блокування парламентської трибуни:
 
«Триває реалізація сценарію. Понад те, втомлені люди відступили від тих установок, які їм були нав’язані. Їм дали по голові, я образно кажу, наказали стати в стійло, і ви бачили, як усі дружно побігли, щоб продовжити цей незрозумілий процес…»
 
 
Заявив, що спокійно реагуватиме на нечесні методи боротьби під час президентської кампанії-2009:
 
«Серце моє і так у шрамах. Коли робитимуть розтин, побачать це. Я сам собі суддя. Я всі сценарії знаю, світ не без добрих людей. Значить, є чого боятися мене. І правильно роблять, що бояться».
 
 
Відповідаючи на запитання, чи виключає він у ході передвиборної кампанії-2010 повторення подій 2004 року:
 
«Я відчуваю, як у повітрі літає загрозлива атмосфера, нагнітання пристрастей. Усі втрачають будь-яку межу пристойності у взаємних звинуваченнях».
 
 
Відповідаючи на запитання, з якими політичними силами блокуватиметься його партія:
 
«Я готовий блокуватися хоч із чортом, якщо від цього отримає користь уся країна»
 
ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ

 

Народився 28 червня 1956 р
у селі Слобода-Романівська на Житомирщині
 
Закінчив історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка,
 аспірантуру, там же викладав 
 
06.1986–01.1989
начальник управління Міністерства вищої та середньої фахової освіти УРСР
 
01.1989–09.1991  
лектор, консультант, помічник секретаря ЦК КПУ
 
09.1991–10.1992 
доцент історичного факультету
 
10.1992–08.1994  
докторант КНУ імені Тараса Шевченка
 
08.1994–11.1995  
помічник президента України 
 
11.1995–09.1996  
заступник голови Адміністрації президента України
 
09.1996–11.1999  
перший помічник президента України – керівник групи помічників і референтів президента України  
 
22.11.1999–06.2002  
голова Адміністрації президента України 
 
З 04.2002 р
народний депутат України 4-го скликання від блоку «За єдину Україну!», № 1 у списку
 
 05.2002–04.2006 р. 
спікер Верховної Ради України
 
З 06.2004 р.
голова Народної аграрної партії України (з 02.2005 – Народної партії)
 
На виборах-2006 «Народний блок Литвина «МИ» отримав непрохідні 2,44% голосів. Лідер блоку пообіцяв повернутися у велику політику
й обов’язково брати участь у наступних президентських виборах 
 
 
На дострокових парламентських виборах-2007 Блок Литвина подолав тривідсотковий прохідний бар’єр і отримав 20 депутатських мандатів
1,6%*
 
12.2008 р.
після тривалої політичної кризи, у результаті якої парламент знову опинився на межі розпуску, Блок Литвина приєднався до коаліції НУ–НС – БЮТ, а Литвина знову обрано головою ВР
3,5%
  
Весна 2009-го де-факто розпочав президентську кампанію
2,9%

 

*Рейтинг як потенційного кандидата у президенти. За даними опитувань Київського міжнародного інституту соціолог
 
 
Герой, професор і просто історик

 Володимир Литвин за свою кар’єру встиг обзавестися великою колекцією звань і регалій:

Герой України (з врученням ордена Держави)
 
Голова Народної партії
 
Доктор історичних наук, професор
 
Член РНБОУ
 
Віце-президент НАНУ
 
Заслужений діяч науки і техніки України
Лауреат Державної премії України в галузі науки
і техніки (за серію монографій «Українська фалеристика і боністика»)
Член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки
 
Член президії Вищої атестаційної комісії України
 
Член спеціалізованих учених рад Інституту історії
України НАНУ та історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Почесний доктор Дніпропетровського національного університету, Тернопільського державного медичного університету
Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Великою золотою медаллю Університету імені Коменського (Словаччина)