Нині Київська амстаффкоманда – це об’єднання людей, які допомагають бійцівським собакам, зокрема, американським стаффордширським тер’єрам та пітбуль-тер’єрам, що залишились без господарів. За три з половиною роки команді вдалося знайти домівку понад сотні собак і повернути величезну кількість утікачів. А розпочиналася добра справа з сумної історії.
«Діяв раніше форум порятунку тварин «Доггі», – згадує активістка команди Оксана. – Там з’явилася дівчина Аня, у якої помер собака. Вона шукала песика, якого можна було б пожаліти й забрати додому».
Форумчани порадили звернутися до притулку для тварин у Бородянці, що під Києвом. Зараз, кажуть, змінилось керівництво притулку й ситуація значно покращилась. А тоді – умови були жахливі.
«Дівчата почали потроху витягувати звідти собак. Ми добре усвідомлювали, що стаффи й пітбулі – найбезнадійніші. Перші кандидати на усипляння», – каже Оксана.
Так з’явилася ідея допомагати бійцівським собакам постійно.
Зараз тварини, якими опікуються ентузіасти, живуть не лише у Бородянському притулку, а й удома в активістів, і в невеличкому притулку у селі Тарасівка.
За тих, кого приручили
Приблизно половину собак власники віддають самі.
«Найпопулярніші причини відмови – «немає можливості утримувати» та народження дитини, – розповідають активісти. – Чи алергія на собак раптово з’являється. Це все відмовки».
Трирічного амстаффа Бруно до притулку віддав хазяїн, мовляв, тому, що собака його вкусив. У притулку Бруно жодної агресії до людей не проявляв. «Хотілося б подивитись в очі тому, хто нещодавно називав себе господарем цього лагідного, сором’язливого, тихого хлопчика, – розмірковує Ганна з Амстаффкоманди. – Бруно виховували виключно побоями та покараннями. Йому доводилося захищатися. Псу знадобилося кілька місяців, щоби зрозуміти, що не всі люди – бузувіри. Що людина може собаку любити й захищати».
«Він був дуже лякливим, – погоджується Оксана. – Усього боявся, наче з будинку його виводили лише під під’їзд».
Мабуть, більш жахливі історії про знайдених на вулиці.
Амстаффа Стьопу знайшли за містом. Кілька днів собака бігав у наморднику, не маючи змоги навіть поїсти чи попити. «Не вірилось, що такого красеня не шукають, утім, його не шукали», – кажуть дівчата.
Гавроша, метиса стаффа та пітбуля, знайшли майже в центрі столиці. «Пес тинявся площею у пошуках господаря, ледь не потрапив під колеса. Гаврошика з дому просто викинули, позаяк не впоралися з вихованням глухого собаки, – розповідає Ганна. – Але ми віримо, що знайдеться людина, яка стане для нього найкращим другом».
Перш ніж знайти нового господаря, амстаффкоманда завжди щонайменше протягом місяця шукає колишнього. З приводу Гавроша у притулок телефонувала одна-єдина дівчина. «Сказала, що в неї живуть пітбуль і бультер’єр, а Гаврош – їхнє цуценя. Обіцяла псу допомагати, проте так і не приїхала».
Інколи тварини фактично самі «звертаються» по допомогу. Один пес зайшов до аптеки просто в Бородянці. «Чекав, доки йому хтось допоможе, – згадує Оксана. – Люди боялись його чіпати, викликали наших. Зараз він знайшов господаря, і жодних проблем із собакою не виникає».
Фріда – старенька пітбулька, яку використовували здебільшого для розплоду. «Ми знайшли її в парку поруч із Фредиком, дворовим псом. Вони там разом жили. Може, Фред – її син, а може, вони потоваришували так», – кажуть у притулку. Тепер обидва живуть у одному вольєрі.
Пса на ім’я Малиш знайшли ще влітку 2010 року прив’язаним до дерева. «Пекло, 40 градусів, сонце і розпластаний на землі собака в наморднику, – каже Ганна. – Малиш тихо лежав і помирав, а люди проходили повз нього. Адже це пітбуль, бійцівська собака, страх і жах».
«Як можна було пройти?», – не розуміє вона. Боротьба за виживання вплинула на здоров’я Малиша. Він витримав тривалий курс лікування і зараз готовий до зустрічі із новим господарем.
Не монстри
«Собаки такі, якими ми їх самі робимо, і вони ні в чому не винні, – каже Ганна. – Винні виключно люди, що не вміють та не бажають покладати на себе відповідальність за них. Вони не монстри і не вбивці. Вони чудові, розумні, позитивні, орієнтовані на людину собаки, на долю яких випала найбільша кількість міфів».
Кажуть, що спанієля на вулиці ніхто не злякається. А амстаффу, піту чи бультер’єру не допоможуть точно. І «добре, якщо камінням не закидають».
«Вони надзвичайно вдячні»
Втім, охочих забрати собак чимало. Маленькі шанси мають хіба що старі пси, такі як Фріда. «Їх зазвичай забирають свої – люди з команди. Чи беруть як другу собаку, щоби ті дожили щасливе життя», – коментують у притулку.
«Мою Джаночку знайшли в Дніпропетровську, старий собака йшов під машини. Після того, як ми перевезли Джану до столиці, знайшлись її господарі та відмовились від неї… На моє щастя, – розповідає Ганна. – Її хотіли приспати, а я забрала. Моя пташка кохана, вона прожила зі мною три місяці. Їй було 14 років. Це був справді мій собака, хоч і так недовго».
«Собак часто беруть люди, які побачили в інтернеті сумні історії. Також ті, в кого вже був собака, але помер», – додають.
У дорослої собаки є свої переваги. Він вже навчений ходити в туалет, знає команди. До того ж тварини добре усвідомлюють, у яких умовах вони перебували раніше. «Покинуті, вони надзвичайно вдячні своїм новим господарям. Страшенно бояться загубитися», – пояснює Оксана.
Від 25
Будь-кому собаку не віддадуть. «Люди телефонують, і ми проводимо першу «співбесіду» телефоном. Якщо все гаразд – відправляємо на наш форум, – пояснюють дівчата. – Там люди читають про собак, дивляться фотографії. Якщо якась сподобалась – вже можна розмовляти далі».
Віддавати песиків намагаються людям від 25 років. «Дуже рідко – молодшим. Адже людина ще створюватиме родину, народжуватиме дітей… Ми намагаємось віддавати собак дорослим людям, сімейним, які себе забезпечують самі та можуть забезпечити собаку».
Підписуються документи, висуваються обов’язкові умови, зокрема, спочатку разом із собакою потрібно відвідувати кінолога. Стерилізація перед тим, як собаку віддадуть новому господарю, – теж обов’язкова умова. «Адже ми виступаємо проти безконтрольного та безграмотного розмноження собак», – пояснює Ганна.
«В разі чого – ми завжди заберемо свого собаку, – свідчать у амстаффкоманді. – Дякувати Богові, таких випадків дуже мало». До речі, якщо в поведінці тварини є відхилення, новим господарям її не віддадуть.
«Людина має бути готовою завести собаку – це головне. Мають бути відповідні умови утримання. Не дуже гарна ідея – заводити серйозного собаку, коли є маленькі діти. До того ж у вас має бути час займатися з твариною, – коментує можливість привести додому дорослого друга кінолог Євген із клубу «Кінолог Київ Сервіс». – Якщо людина до цього готова – добре. Якщо бере собаку як іграшку – це справді небезпечно».
«Це завжди непросто – вилікувати, повернути віру пса до людей і знайти того єдиного, хто скаже: «Ти мій собака», – каже Ганна. – Але яке ж це щастя, бачити усмішку – так, справжню усмішку – собаки, який ще вчора був приречений на самотність і смерть. Собаки, єдина провина якого полягає лише в тім, що він – «бійцівський».