Кількатисячні демонстрації з вимогою незалежності Косово відбулися в Приштині 10 грудня. У цей день так звана «трійка» (США, РФ, ЄС) мала надати ООН свій звіт й поставити крапку в тривалих перемовинах щодо статусу цього краю. В іншому випадку новообраний уряд регіону погрожував проголосити незалежність Косово в односторонньому порядку. Раду Безпеки ООН доповідь «трійки» не задовільнила й вона призначила додаткові консультації на 19 грудня, закликавши сторони конфлікту до того часу не робити різких кроків. Що відбувається зараз в регіоні й як може вплинути незалежність Косово на цілісність Сербії розповів «ТИЖНЮ» головний редактор бєлградської незалежної газети DANAS Михайло Рамач.
У. Т.: Територіальна цілісність Сербії, а, отже, приналежність до цієї країни Косово не викликає сумнівів у міжнародної спільноти. Але косовари прагнуть незалежності. Серби готові піти на поступки?
– Незважаючи на дипломатичнi пропозицiї (широка автономiя, менша незалежностi, але бiльша автономiї і т. д.) Сербiя фактично неспроможна повернути Косово до складу держави. Внаслiдок полiтики Мiлошевича, албанцi не хочуть чути про сербську владу, адмiнiстрацiю, армiю або полiцiю. На мою думку, мiжнародне спiвтовариство, за винятком Росiї, враховує саме цей факт. І повторюю: пiсля всiх бурхливих і кривавих подiй ХХ ст., серби i албанцi не хочуть жити разом. Люди, на жаль, ненавидять один одного, мову, звичаї, релiгiю тощо. Якщо понад 90% населення вимагає незалежностi, то мiжнародне спiвтовариство може лише визнати фактичну ситуацію.
У. Т.: Чи не кращим варіантом був би поділ Косово, як це пропонували свого часу деякі сербські політики?
– Подiл можливий. Але це означало б, «вiдрiзати» вiд Косова Косовську Митровицю та ще кiлька округiв на пiвночi краю. У такому разi виникнуть новi проблеми. По-перше, що буде з сербами в анклавах на заходi чи пiвднi краю? По-друге, албанцi на пiвднi Сербiї (округи Прешево, Буяновац та Медведжа) одразу вимагатимуть приєднання до Косова. Основна проблема полягає в тому, що серби i албанцi, як в Косовi, так на пiвднi Сербiї, бiльше не хочуть жити разом. Мiжнароднi чиновники заявляють про необхiднiсть розбудови багатоетнiчного суспiльства. Однак на практицi це наразi неможливо.
У. Т.: Аналізуючи ситуацію навколо Косово, важко сказати, чи повною мірою всі сторони, котрі беруть у ній участь, усвідомлюють, що майбутнє рішення щодо Косово неминуче ввійде у світову історію як «косовський прецедент». Чи так це?
– До складу Сербiї в 1918 році увiйшла Воєводина, в котрій бiльшiсть населення становили угорцi та нiмцi. Сербiя тодi була на боцi переможцiв й отримала, так би мовити, нагороду. Нинi вона переможена, а переможенi не ставлять умов. І в Угорщинi є такi, хто мрiє про велику Угорщину, тобто про кордони, в яких країна перебувала до кiнця Першої свiтової вiйни. З Косово Сербія побила глечики не вчора. Що б не робили, а з розбитого нове не вийде.
У. Т.: Чи спричинить проголошення незалежності Косово відділення Республіки Сербської від Боснії і Герцеговини?
– Краще не обговорювати негативний сценарiй та можливостi дестабiлiзацiї регiону. Адже албанцi становлять одну третину населення Македонiї. У сербському краю Санджак бiльшiсть населення – iсламiзованi слов’яни, котрих в минулому називали мусульманами, нинi – бошняками. У Воєводинi, поряд з iншими, добре органiзована угорська меншина. Згаданi та iншi меншини Сербiю визнають своєю державою. Та й серед них є екстремiсти. У разi масових заворушень вони могли б вимагати приєднання частин Сербiї до сусiднiх країн – до Боснiї i Герцеговини, Угорщини… а серби з Республiки Сербської – до Сербiї. Отож, справа складна й тому краще не робити зайвих прогнозів.
У. Т.: Один знайомий серб якось сказав, що нинішня Сербія дуже схожа на телефони Nokia: щороку випускається нова модель, і щороку вона стає дедалі меншою. Якою, на вашу думку, є оптимальна модель для Сербії?
– Порiвняння слушне. А щодо моделi – нинiшня демократична влада виступає за централiзацiю, так само як i режим Мiлошевича. На мою думку, ефективнiшою була б регiоналiзацiя та надання ширших повноважень органам мiсцевого самоврядування.
У. Т.: Як ставиться до ситуації щодо Косово українська громада в Сербії?
– Українська громада надто мала, щоби стати полiтичним чинником. У Сербiї є приблизно 15 тисяч тих, хто називає себе русинами, та 5–6 тисяч українцiв за походженням, з Галичини. Значна частина русинiв вважає себе гiлкою українського народу, iншi говорять про окрему русинську нацiональнiсть. Незважаючи на це, нашi люди загалом бояться вiйни, бо в балканських вiйнах, як правило, першою жертвою стають нацiональнi меншини. Так було в Хорватiї, в Боснiї i Герцеговинi…[237]
[236]
ДОСЬЄ
.jpg)
Михайло Рамач – українець за походженням. За фахом – історик. Живе і працює в Сербії. Є членом Національної спілки письменників України. Автор збірок поезій для дітей та перекладів русинською мовою творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара, В. Сосюри, П. Тичини. Нагороджений у 2006 році з нагоди 15-ї річниці незалежності України орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. 2004 року М. Рамач став лауреатом сербської премії за публiцистику iмені Светозара Милетича. Премію призначено за книжку політичних есе сербською мовою «По той бiк мрiй», у якій описується останній рiк влади Слободана Мілошевича та початок розвитку демократичного суспільства пiсля краху його режиму.
Місця компактного проживання сербів у Косові
Місця компактного проживання албанців у Сербії
Резеденція Печського патріарха глави сербської церкви
Древня столиця сербських королів.jpg)
.jpg)
Михайло Рамач – українець за походженням. За фахом – історик. Живе і працює в Сербії. Є членом Національної спілки письменників України. Автор збірок поезій для дітей та перекладів русинською мовою творів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, О. Гончара, В. Сосюри, П. Тичини. Нагороджений у 2006 році з нагоди 15-ї річниці незалежності України орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. 2004 року М. Рамач став лауреатом сербської премії за публiцистику iмені Светозара Милетича. Премію призначено за книжку політичних есе сербською мовою «По той бiк мрiй», у якій описується останній рiк влади Слободана Мілошевича та початок розвитку демократичного суспільства пiсля краху його режиму.