У. Т.: У яких гарячих точках світу Amnesty International зараз фіксує злочини і чи є Україна гарячою точкою із погляду вашої організації?
– Зараз найбільш гарячі точки – етнічна різанина у Центрально-Африканській республіці, конфлікт у Секторі Газу, ситуація з ісламською державою у Сирії та Іраку, де працюють наші спостерігачі. Проблема усіх конфліктних зон у тому, що про них міжнародна спільнота рано чи пізно забуває. Якщо в країні не загинуло одночасно понад 50 людей, то про неї ніхто із міжнародних журналістів не напише, а на Радбезі ООН не згадають. Проте тліючі конфлікти – це як бомба повільної дії. На нашу думку, Україна є зараз гарячою точкою і гучні заяви і дослідження можуть підігріти увагу світу до наших проблем.
У. Т.: Наскільки відомо, у вас було кілька місій із різними завданнями протягом останніх місяців на Донбасі. Як відбувалися ці дослідження?
– Всього було три місії, що відбулися у вересні, серпні і липні. Дослідники, які займаються проблемами в Україні, приїздять із центрального офісу, це зумовлено, перш за все, нашим бажанням бути неупередженими. Окрім того, у Лондоні є потужний дослідницький центр, де працюють понад 300 дослідників, є спеціальний департамент законодавства й політики, й іноземні фахівці знають, як проводити вивчення ситуації в умовах війни. Можливо, наші дослідження не настільки оперативні, як хотілося б, але ми завжди впевнені у їхній правдивості. Варто зазначити: міжнародне гуманітарне право не забороняє війну, але забороняє її ведення у містах, взяття людей у заручники, викрадення, катування, невибіркові обстріли. Зауважте, ми ніколи не кажемо, що тут хтось точно винен, тому що такі серйозні висновки потребують дуже ретельного розслідування, ми фіксуємо лише тенденції.
У. Т.: Але у вашому дослідженні «Позасудові страти під час конфлікту в східній Україні» є чимало резонансних фактів і заяв, які фактично можуть стати частиною розслідуваня?
– Ще у липні ми зафіксували безліч випадків викрадень та катувань, більшість із яких була скоєна бійцями «ДНР» і «ЛНР». Здебільшого викрадали проукраїнських активістів, але «проукраїнськість» могла бути просто приводом, особливо, якщо у потерпілого є гроші, коштовні речі, щоб отримати за нього викуп. На Сході справді депресивна ситуація, і люди хочуть поживитися чим завгодно, бо усвідомлюють свою безкарність. На Донбасі людина в камуфляжі і зі зброєю – це є авторитет, як для однієї сторони, так і для іншої. Ми знаємо людей, яких на півночі Луганської області викрадали двічі – і проросійські бійці, і айдарівці.
Читайте також: «Донецький синдром»
Пізніше ми зафіксували випадки непропорційних обстрілів і позасудових страт, інформаційним приводом для яких були страшні повідомлення про масові поховання у Нижній Кривці й Комунарі, що транслювалися по російських ЗМІ. Нам вдалося спростувати інформацію російської пропаганди фактами: знайшли всього три поховання, у першому з яких були члени розвідувальної групи «ДНР» (є інформація, що серед них були й росіяни) і померли вони внаслідок бойових дій, що за міжнародним гуманітарним правом не є порушенням.
Також знайшли дві могили у Комунарі, у кожній з яких було поховано по дві людини. Одну людину вдалося впізнати – це був Микита Коломойцев, ативіст «ДНР», але, за нашою інформацією, він не брав активної участі у бойових діях. Коли район перейшов під контроль української армії, його почали переслідувати. Пізніше додому до нього приходили військові з батальйону Дніпро 1, влаштували допити і розгром у хаті, згодом батьки знайшли його у цій могилі. Трьох людей так і не вдалося впізнати, але є факти зникнення саме в цей період трьох місцевих жителів, учасників «ДНР». У Коломойцева були зав’язані руки, його було розстріляно, і всі факти вказують на те, що це була позасудова страта. На Донбасі зараз посилюється клімат безкарності і вседозволеності.
У. Т.: У той час ви помітили більше фактів позасудових страт, здійснених терористами?
– Ми не порівнюємо пропорції здійснених злочинів тією чи іншою стороною конфлікту. Порушення прав людини не можна виправдовувати іншими порушеннями прав людини, навіть, важчими чи масовішими. Так, ми зафіксували позасудові страти не тільки українських військових, а й сепаратистів бійцями «ДНР» і «ЛНР», і це є також великим порушенням, хоча російська пропаганда подає це як доблесть Гіркіна. У цьому звіті зафіксували й те, що проросійські сили катували й стратили в позасудовий спосіб людей за торгівлю наркотиками. Кричущим є і введення у «ДНР» кримінального кодексу зі смертною карою, який не можна визнати законом.
У. Т.: Кому вірити й до кого звертатися за коментарями, щоб дістати більш-менш об’єктивні дані?
– Ми не віримо заявам ЗМІ, бо наразі триває інформаційна війна, не віримо українським військовим. Наприклад, вони розповіли нашим дослідникам про вбивство трьох людей бійцями «ДНР», а лікарі заявили про іншу причину смерті. Фальсифікація інформації відбувається по повній, особливо, якщо лікарі приховують порушення однієї чи іншої сторони, хочуть вберегти пацієнта від помсти. Єдиним методом перевірки є збирання доказів із усіх сторін, документування всього, ексгумація тощо.
У. Т.: Ви, як ніхто розумієте, що клімат безкарності, зокрема щодо міліціонерів, панував в Україні ще задовго до війни і Євромайдану…
– Теперішні проблеми дуже пов’язані із катуванням затриманих, ув’язнених, здійснюваних силовиками упродовж багатьох років. Євромайдан почався із насилля силових органів над студентами, коли міліціонери почали застосовувати непропорційну силу при розгоні демонстрації.Нами були також зафіксовані випадки викрадень та застосування катувань. І є всі підстави думати, що це чинили саме міліціонери, бо вони є професіоналами в тортурах. Зараз на Сході фіксуємо докази задіяння у катуваннях міліціонерів, зокрема дуже багато випадків вказує, що люди дійсно знають, як катувати без слідів на тілі, щоб людина не помирала відразу, як оформити катівню, знають, як посадити людину у незручну позу, як морально понівечити. Участь міліціонерів є трагічною, оскільки вони починають співпрацювати з однією стороною конфлікту, далі приходить інша, що позбавляє їх будь-яких повноважень, а сама територія залишається без працівників, які повинні гарантувати дотримання прав і свобод людини. І тому відбувається порушення, які ніхто не фіксує.
Читайте також: Як я був «робокопом» у полоні в «ДНР»
Є безліч випадків долучення силовиків до інших порушень. Наприклад, зверніть увагу на те, яким чином Надія Савченко опинилася у Росії? Amnesty International колись видавала звіт, у якому вказувала, як співпрацюють силовики у схемі передачі осіб держава державі. Довести, що Савченко вивезли за допомогою українських «правоохоронців» дуже важко, потрібне ретельне розслідування.
У. Т.: Хто має відповідати за ці розслідування? Чи зверталися ви до влади і чи комунікували з представниками влади «ДНР»?
За порушення українських військових має відповідати держава. Також, відповідно до міжнародних правозахисних стандартів, Україна має зобов’язання ефективно розслідувати це. Але поки що немає навіть реєстру таких порушень з обох сторін. Наш Генеральний Секретар Саліл Шетті приїжджав і зустрічався із першими особами України, саме тоді ми отримали від них обіцянки про відкриття справ і розслідування. На жаль, поки що нічого не зроблено. Щодо «ДНР», то вимоги ми їм надсилали, окрім того, задіяли акції термінової допомоги, впродовж яких наші прихильники з усього світу пишуть листи із закликами зупинити порушення. Можливо, це якось впливає, але офіційні контакти важко отримати. Дуже складно спілкуватися з «ДНР», бо ми не визнаємо їх як легітимну інституцію. Складність поглиблює і те, що це дуже неоднорідна структура. Ми вже точно знаємо, що люди зі зброєю, які воюють у «ДНР», мають набагато більше влади, ніж політичні лідери. З іншого боку, завжди спілкуємося з людьми, які де-факто чи де-юре відповідають за дотримання прав людини. Якщо ми зараз досліджуємо ситуацію у Криму, то звертаємося до російської влади, де-факто відповідальної за дотримання прав людини на півострові.
У. Т.: Хто ще робить подібні дослідження, з якими організаціями ви співпрацюєте?
– Намагаємося підтримувати контакти з усіма організаціями, які можуть допомогти. Дуже важливими у цьому питанні є локальні правозахисники, Євромайдан SOS, Восток SOS, Червоний Хрест. Добре, коли за допомогою організацій можна вийти на нові випадки, знайти потрібних людей. Іноді ми розділяємо дослідження, наприклад, ми знали, що Human Rights Watch вивчатиме питання касетних бомб, тому ми вирішили цього не дублювати, намагаємось не посилатися на секонд-хенд інформацію.
У. Т.: Яке плануєте наступне дослідження?
– Будемо вивчати невибіркові обстріли, деякі з випадків ми вже зафіксували, зокрема обстріл маршрутки та школи першого жовтня, унаслідок чого загинуло дев’ять мирних жителів. Це трапилось у результаті того, що бійці «ДРН» розміщують військові об'єкти у цивільних районах та здійснюють звідти атаки, а українські військові, у свою чергу, відповідають, використовуючи зброю там, де прицільність не може бути достатньо точною, щоб розрізняти цивільні і військові цілі. Amnesty International вже виявила докази невибіркових нападів проросійських бійців на цивільні райони у Дебальцевому, на північному заході від Донецька, і в Авдіївці, на північ від донецького аеропорту.