Виконавчий редактор і старший віце-президент газети Seattle Times, віце-президент Ради редакторів спільноти редакторів США Девід Боардмен розповів Тижню, які проблеми виникли у тамтешніх видань в інтернеті, за що американці цінують свою пресу та що потрібно робити українським журналістам, щоб створити четверту владу.
У.Т.: За останні роки Seattle Times значно модернізувала свою роботу. Тепер видання досить потужно представлене в мережі, а 2012-го навіть стало одним із переможців Data Journalism Awards. Які найбільші труднощі довелося подолати і які очікують попереду?
– Найбільший виклик – новий ритм журналістської роботи. У світі онлайну все змінюється щохвилини. Тож, з одного боку, доводиться працювати в режимі реального часу, а з іншого – і далі робити глибокі, серйозні журналістські матеріали. Багатьом ЗМІ в США це дається важко. Також сьогодні чимало американських видань вважають, що зробили помилку, безплатно виставляючи свої статті онлайн. Ситуація поступово змінюється: доступ до них надають людям, які купили газету. Це може бути або абсолютно вільний доступ до сайта видання, або знижка на його вартість. Я теж думаю, що друкованим ЗМІ потрібна інтегрована економічна стратегія. Тож, хоча зараз сайт Seattle Times у вільному доступі для всіх, ми будемо змушені це змінити.
У.Т.: Як вихід в інтернет змінив ваші стосунки з читачами?
– Нині спілкування журналістів із читачами абсолютно взаємопроникне. За часів традиційної друкованої преси передбачалося, що інформація йшла «від одного до багатьох». А в цифровому світі працює схема «від багатьох до багатьох». Звичайно, ми прагнемо перебувати в центрі цього діалогу, але суть полягає саме в тому, що найкращим визначенням для новин на сьогодні є слово «діалог». Тепер ЗМІ мають бути чесними посередниками, які можуть допомогти людям в океані інформації знайти те, що для них є найціннішим та найунікальнішим. Наше видання цілковито націлене на співпрацю з читачами. Використовуємо традиційні онлайн-чати, читацькі коментарі. А також запрошуємо їх на наші публічні події та щотижневі редакційні зустрічі, щоб послухати скарги та ідеї і зрозуміти, як люди сприймають те, що ми робимо. При цьому чимало наших найкращих ідей, особливо для розслідувальних матеріалів, надійшло саме від читачів.
У.Т.: Seattle Times відома своїми журналістськими розслідуваннями. За ці матеріали з 1950 року видання дев’ять разів, зокрема й 2012-го, отримувало Пулітцерівську премію. Між тим є переконання, що аналітична, розслідувальна журналістика взагалі не для онлайну. Мовляв, люди читають в інтернеті тільки коротенькі історії і розглядають картинки. Ви з цим згодні?
– Я думаю, що друкована преса є все-таки найкращим місцем для того, щоб репрезентувати великі журналістські розслідування та викриття. Але інтернет надає неоціненні додаткові можливості. Можна показати відео до матеріалу, зробити анімацію, інтерактивну графіку, викласти оригінали будь-яких документів. Крім того, це дає змогу людям у всьому світі прочитати вашу роботу. Наприклад, розслідування, за яке ми отримали Пулітцерівську премію цього року, – про смерті від метадону, – мало розголос по всій Америці саме завдяки інтернету. І в результаті препарат вилучили зі списку рекомендованих ліків не тільки в нашому штаті, а й загалом у США. В ідеалі треба представляти журналістську роботу на всіх можливих носіях. Не тільки в друкованому та онлайн-виданні, а й зробити версію для мобільних телефонів і планшетів. Головне – розуміти й використовувати унікальні можливості кожної платформи.
У.Т.: Українські олігархи і влада використовують ЗМІ у своїх цілях, а власники медіа-ресурсів найчастіше просто не зацікавлені в чесній розслідувальній журналістиці, яка до того ж ще й досить дорога. А яка ситуація з цим у США?
– Думаю, це питання ринку. Люди мають таку журналістику, на яку заслуговують. Вони самі повинні показати, що насправді цінують, за що готові платити. Ми проводили спеціальні дослідження, які засвідчили, що читачам дуже подобаються журналістські розслідування. Так, це і складно, і дорого. Наприклад, наше розслідування щодо метадону обійшлося в близько $250 тис. А втім, у США робити такі матеріали не тільки дуже важливо з професійного погляду, а й вигідно для видання.
Приміром, Seattle Times стала другою найбільшою газетою на Західному узбережжі США, має 7 млн унікальних користувачів своєї сторінки в інтернеті, за останні п’ять років подорожчала на 40% і при цьому практично не втратила читачів. На нашу думку, все це завдяки розслідувальній журналістиці. Ми даємо людям інформацію, яку вони ніде більше не знайдуть. І, до речі, що більше якісних розслідувань проводимо, то більше ідей та фактів для нових матеріалів приносять нам люди.
Можливо, хтось із власників українських ЗМІ також ризикне й зробить ставку на журналістські розслідування. І врешті його видання стане найпопулярнішим. Саме так свого часу відбувалося в США: ринок показав, що люди цінують якість. Наприклад, у Seattle Times була ситуація, коли президент корпорації – нашого другого за величиною рекламодавця вимагав від власника газети припинити розслідування про його компанію, інакше погрожував забрати всю рекламу. Йшлося про мільйони доларів на рік. Але власник відмовився, до того ж зробив це дуже різко. У результаті корпорація таки забрала свою рекламу із Seattle Times. Але суспільство це теж побачило і стало ще більше довіряти виданню, адже ми довели свою готовність будь-що обстоювати інтереси громади.
У.Т.: Проблема в тому, що українські медіа зазвичай виживають за рахунок саме рекламодавців або дотацій власників. При цьому власниками найбільших українських ЗМІ є або самі олігархи, або держава. Усе це надзвичайно звужує простір для діяльності журналістів…
– Уряд будь-якої країни завжди намагається обмежити доступ до інформації, яка не дуже позитивно його характеризує, зокрема й у США. І якщо для вільної преси в Україні сьогодні скрутні часи, то журналісти мають знайти спосіб переломити цю ситуацію. Вам потрібно підтримувати одне одного і приймати спільні рішення. Ви просто повинні й далі тиснути на владу. І позитив у тому, що нині для цього дуже багато можливостей. Приміром, можна робити якісну журналістику в інтернеті, без друкованих ЗМІ. Тим більше що цифрові медіа досягають дедалі ширшої аудиторії, вільно перетинають кордони. І це спровокує сильний міжнародний тиск у разі потреби. Той протест, який висловили українські журналісти на відкритті Всесвітнього газетного конгресу в Києві, дістав розголос у всьому світі. Про це читав навіть мій брат із Орегону. Тож такий спосіб тиску, поза сумнівом, врешті приведе до реальних змін. Хоча треба бути готовими, що це не трапиться за одну ніч.
У.Т.: Сьогодні в Україні навіть на дуже якісні журналістські розслідування часто немає жодної реакції можновладців. Тож люди вже просто не вірять, що газетні публікації щось реально можуть змінити. Чи актуальні такі настрої для США?
– Ваше суспільство дуже нове в цьому відношенні. Американці в схожий період своєї історії також не цінували журналістської роботи та розслідувань ЗМІ, не бачили, як вони реально можуть змінити ситуацію. Так, вільній пресі США вже понад 200 років, але журналістські розслідування цінуються в суспільстві лише п’ять-шість десятиліть. Проте у вас немає потреби чекати сторіччя – починайте робити якісну журналістику вже зараз.
До того ж невдачі бувають і в Америці. Наприклад, ми зробили кілька матеріалів, які доводили, що наше законодавство про зброю неефективне. Але до реальних змін ці розслідування не привели, бо Національна стрілецька асоціація США – дуже потужна організація.
Також були ситуації, коли після проведеного розслідування минали роки, перш ніж відбувалися якісь зміни в житті. Але я не можу пригадати жодної важливої історії, коли це не вплинуло на суспільство взагалі. Щоправда, багато в чому цим ми завдячуємо активним громадянам, які після публікації самі рухали цю справу далі.
Думаю, в Україні освіченість і розум певного прошарку суспільства, зокрема молодих людей, які сповідують демократичні цінності, стануть визначальними для розвитку вільної преси та чесної розслідувальної журналістики. І українські журналісти повинні активно шукати шлях саме до цієї аудиторії.