«Головним критерієм для визначення геноциду є намір. Питання отже, полягає в тому чи хотів Сталін винищити українських селян протягом голоду 1932-1933 рр. Існує достатньо багато аргументів для того, що впевнено ствердити: Так, Сталін хотів цього», сказав Наімарк в інтерв’ю німецькому виданню Frankfurter Allgemeine.
«Перш за все, розкуркулення було чітко спланованою програмою знищення солідарності на селі. По-друге, українські селяни не мали права отримувати допомоги ззовні (за межами СРСР). Їм заборонено було залишати країну та йти в міста, де можна було отримати якусь допомогу, – говорить Норман Наімарк, – «Водночас, СРСР експортував зерно в Європу…. Сталін же із задоволенням спостерігав за ситуацією. Саме тому, Голодомор – це чистий прояв геноциду».
«.. Йдеться не лише про фізичне винищення людей (вбивство), а про знищення національної ідентичності. Тобто дії Сталіна у 1932-1933 рр. можна впевнено назвати геноцидом проти українського народу, – цитує професора газета Frankfurter Allgemeine.
Пан Наімарк зазначає, що Голокост, який вчинили німецькі нацисти по відношенню до єврейського народу був останньою стадія геноциду. Адже мета і засоби були чітко визначеними: шансів вижити не мав ніхто». Водночас історик вважає, що порівнювати з геноцидом депортації мусульманських народів Кавказу або масові репресії в СРСР не можна. Так, кампанія по переселенню кримських татар, інгушів та чеченців не може трактуватися як прояв геноциду, адже немає жодних доказів того, що основною метою було повне знищення цих національностей. Іншу мету мали також масові репресії 1937-38 рр., які були спрямовані на знищення інтелігенції та «неблагонадійних» елементів.