«Ми ще не знаємо, чи обрання Хассана Рухані президентом Ірану покращить перспективи досягнення згоди щодо ядерної програми – перспективи, які помітно потьмяніли внаслідок невдалих переговорів у першій половині 2013 року. – Пише Ейнгорн. – Але якщо Сполучені Штати та їх партнери хочуть отримати вигоду з будь-якої нагоди, що може існувати у пост-виборчий період, вони повинні швидко перейти до розгляду цього питання та корегування власного підходу до проблеми».
«Є причини для того, аби думати, що ситуація змінилася на краще. – Вважає експерт. – Найбільш підбадьорюючим аспектом розвитку після виборів – окрім самої перемоги Рухані, що неочікувано виявилася вирішальним чинником – було викриття глибокої незгоди із жорсткою дипломатичною стратегією країни».
Найбільш сувора критика зовнішньополітичної лінії Ірану походить від Алі Акбара Велаяті – колишнього міністра зовнішніх справ та радника з питань зовнішньої політики країни: «Якщо ви робите три кроки і вимагаєте, аби інші зробили сотню кроків, стає зрозуміло, що ви не прагнете прогресу у справі».
Зауваження Велаяті є доцільними з двох причин. По-перше, він, разом з іншими критиками, привертає увагу до взаємозалежності між іранським суворим стилем ведення переговорів та проблем, від яких страждає населення країни в результаті санкцій, встановлених міжнародною спільнотою. По-друге, ця оцінка суперечить позиції духовного лідера Ірану Алі Хаменеї та його прибічників.
Дотепер ключовою метою Хаменеї було послаблення міжнародних санкцій та виграш часу для розробки ядерної програми. Виборчий процес у країні показав, що в Ірані існує поширюється скептицизм по відношенню до надій духовного лідера, а також переконання про те, що єдиним виходом зі скрутного становища є досягнення згоди з міжнародною спільнотою.
Звісно, Ісламська Республіка, та абсолютний авторитет Хаменеї – безкомпромісного опонента угоди з США – щодо ядерної програми є значними перешкодами. Однак, не варто применшувати і роль Рухані. Президент також матиме вплив на ядерне питання – набагато більший, ніж колишній лідер держави Махмуд Ахмадінежад – не лише через свій особистий досвід у дипломатичних переговорах щодо ядерної програми, але і завдяки спільному з іншими іранськими лідерами прагненню до подолання безвиході.
«В той час як Іран переглядає власний підхід до проблеми, адміністрація Обами має зробити той самий крок, особливо з огляду на іранські вибори та розвиток іранської ядерної програми», – підсумовує Айнгорн.