Столичне видання The Washington Post наголошує на тому, що основним завданням спікерів на з'їзді було переосмислити образ Гілларі Клінтон після того, як вона отримала офіційну номінацію на федеральний рівень президентських виборів.
«Незважаючи на те, що вона була в самій гущі американського політичного життя протягом чверті століття — і навіть згадування її імені уже одразу викликає реакцію — сама кандидатка та її іміджмейкери стверджують, що країна не знає реальну Гілларі Клінтон. Отож вони присвятили саме висвітленню її образу другий день Національного з'їзду Демократичної партії, під час якого Клінтон увійшла в історію як перша жінка, висунута на пост президента від впливової партії», — читаємо у статті.
Автор пише, що низка прихильників Гілларі з усіх верств суспільства спробували прояснити характер і мотиви Клінтон, розповідаючи низку особистих історій про неї. «На чолі був її чоловік Білл Клінтон, чия довга, щира і тепла розповідь про їх історію кохання була перлиною вечора», — зауважує він.
Читайте також: Вибори у США: Дежавю 2008-го
Однак кореспондент The Washington Post все ж, схоже, не надто проникся цими історіями. «Можна стверджувати, що мало кого в американській політиці настільки ретельно аналізували, як колишню першу леді, сенатора і держсекретаря. Вона написала мемуари-бестселери сама, а якщо брати до уваги інших авторів — її життя було предметом книг у кількості достатній, щоб заповнити невелику бібліотеку. Вся ця інформація створила у більшості американців яскраво виражене — і, можливо, уже незмінне — враження про неї. Якби кандидатом від республіканців був не Дональд Трамп, Клінтон була би найменш популярним кандидатом в президенти в новітній історії», — підсумовує він.
Видання The New York Times назвало висування Гілларі Клінтон історичним, адже вперше жінка стала носієм цінностей великої партії у США. «Море делегатів розмахувало хвилястими різнокольоровими знаки з літерою "H" — логотипом кампанії пані Клінтон, в той час як обіймались, а кілька жінок навіть стрибали від радості», — описують момент оголошення номінації автори статті.
Вони звернули увагу і на колишнього опонента Гілларі, Берні Сандерса. «Сенатор від штату Вермонт Берні Сандерс зіграв символічну роль в надії на уніфікацію партії. Після того, як представника Вермонту останнім викликали на сцену, пан Сандерс приєднався до своєї делегації під рев «Берні, Берні!» і закликав однопартійців згуртуватися під проводом пані Клінтон», — пишуть автори.
Однак не всі прихильники Берні його послухали: «Кілька десятків делегатів, які підтримували Сандерса, скоординували демонстрацію проти висування пані Клінтон. Деякі з них заздалегідь сказали, що вони вперше відвідують з'їзд Демократичної партії і відчувають ніякої лояльності до партії або поклику стати за місіс Клінтон, яку вони описали як недостатньо прогресивну через її позицію щодо нових банківськими правилами, підтриму мінімального розмір зарплати у $15 за годину та інших питань».
Головний політичний кореспондент американської редакції видання Politico Глен Траш у своєму блозі для видання зазначив п'ять найважливіших моментів з'їзду.
Перший — промова Біла Клінтона, хоч і була емоційною та продуманою, все ж програла тій, яку він висловив у 2012-му на підтримку Барака Обами. «Його промова була блідою тінню неймовірного виступу Мішель Обами напередодні. І це також піднял незручне запитання: чи буде він почуватись комфортно в тіні своєї дружини?», — пише Траш.
Другий — шляхетний вихід Берні, який підтримав свою опонентку. Автор вважає, що альянс Клінтон і Сандерса не є ні інтуїтивним, ні особливо теплим, але достатньо стійкий, аби забезпечити досягнення їх спільної цілі.
Третій — протестуючі прихильники Сандерса були не у залі, а за його межами. Це посилило атмосферу єдності всередині зали.
Читайте також: У чому має рацію Трамп
Четвертий — у перший день з'їзду не було ні зображень Гілларі, ні її самої — і це дало сенаторові Сандерсу його заслужене місце у центрі уваги. Зате в другий день вона була просто всюди, і це лише підкреслило важливість вечора.
П'ятий — наприкінці кампанії один із найближчих друзів Білла Клінтона, сенатор штату Вірджинія Террі МакАлфі, розповів Politico, що Гілларі може не настільки опиратись введенню угоди про Транстихоокеанське партнерство, як заявляла під час кампанії. На з'їзді менеджер кампанії Клінтон Джон Подеста не раз зауважував, що це не так, однак сумніви тепер не знищити.
У виданні Foregin Policy написали про іншу важливу подію, яка сталась паралельно з'їзду: появу документів із серверів електронної пошти демократів на WikiLeaks. Вони там опинились не випадково — їх туди завантажили російські спецслужби, і це найбільше досі втручання Росії у вибори закордоном.
«Цей крок допоміг Владіміру Путіну зацементувати себе в свідомості багатьох американський оглядачів не тільки як натхненного стратега, але і як секретна зброя кампанії Трампа. Клінтон бачать у Москві як класичну русофобку (Путін навіть звинувачував її у підбурюванні протестів проти його передбачуваної фальсифікації виборів у 2011 році), тоді як Трампа — з його акцентом на бізнесі, очевидною готовністю поставити реальполітік над мораллю, його захопленням Путіним і його презирством до таких інституцій, як НАТО — здобув велику прихильність Кремля», — йдеться у статті.
Однак автор зауважує, що мотиви росіян насправді можуть бути далеко не настільки глибокими: «Варто мати на увазі, що Кремль насправді може хотіти не стільки перемоги Трампа, як ослаблення ролі Сполучених Штатів, у світі. Таким чином, хоча хак скоріше за все допоможе республіканському кандидатові, це може не бути його головною метою. Швидше за все, ціль росіян проста, — загальний хаос».