Час холодної війни давно минув, але змагання великих держав за те, хто формуватиме світовий порядок денний, дедалі більше набуває рис глобального протистояння ХХ століття. Нині геополітична конкуренція включає військовий, дипломатичний та економічний аспекти, тому таким країнам, як Сполучені Штати Америки й Китай, стає щоразу важче поєднувати суперництво і співпрацю. Натомість союзники США й далі розвивають торгові відносини та військову співпрацю з КНР і так позбавляють Вашингтон можливості сформувати коаліцію проти Пекіна. Тож за відсутності антикитайського альянсу з меншими державами шанси Америки на першість у міжнародних відносинах наразі невеликі.
Лобісти США неодноразово наголошували, що Вашингтон не висуває ультиматум про партнерство «ми чи Китай», однак сформувати блок підтримки все одно не вдається. Хоча американські партнери, схоже, не надто прагнуть стати частиною нової міжнародної системи на чолі з авторитарною Піднебесною, але ігнорувати економічну потужність і географічну близькість Китаю вони також не можуть, зазначає американський аналітичний Центр нової американської безпеки.
Першою й найважливішою перепоною для відчуження країн від Пекіна є відсутність у США альтернатив тому, що пропонує КНР. Другим чинником є неоднозначні заяви американського президента Дональда Трампа в бік Пекіна. Донедавна глава Білого дому висловлював свою прихильність китайському президенту Сі Цзіньпіну. До того ж нова торговельна угода між двома країнами мала б покласти край затяжній економічній боротьбі. Однак жорсткіша риторика Трампа в бік Китаю в умовах спалаху коронавірусної хвороби викликала занепокоєння, що нові домовленості тепер під загрозою. Про це свідчить нещодавня заява американського лідера, в якій йшлося, що США можуть «перервати відносини» з КНР. Тобто наслідком невдалої стратегії та суперечливих дій американської влади стало поступове зближення дружніх до США націй із Піднебесною.
Читайте також: Черговий привід
По-перше, США повинні переглянути свою стратегію конкуренції проти Китаю в галузі технологій та інновацій. Трансатлантична розбіжність Європи зі Штатами посилилася в січні цього року, коли британський прем’єр-міністр Боріс Джонсон оголосив, що Велика Британія дозволить китайській телекомунікаційній компанії Huawei надати обладнання для британської мобільної мережі 5G. Це сталося попри те, що американські чиновники впродовж місяців лобіювали заборону Huawei у Сполученому Королівстві через безпекові ризики, пов’язані зі зв’язками компанії з китайським урядом. Адміністрація Трампа навіть поділилася з Лондоном секретною інформацією про те, що Huawei вдаватиметься до шпигунства і втручання в телекомунікаційні мережі за кордоном. Зрештою, той факт, що Британія для розвитку власних мереж шукає собі партнерів не на Заході, а на Сході, свідчить про слабку зовнішню політику США. Рішення Лондона, імовірного, найближчого союзника США, підштовхнуло інші європейські країни до укладання схожих угод із Huawei.
Зокрема, Євросоюз і Франція швидко оприлюднили схожі плани, а Німеччина незабаром може зробити те саме. Основна перевага китайського техногіганта полягає в наданні найдешевших послуг, що стало можливим завдяки субсидіям із боку китайської влади. Загалом на ринку 5G є лише двоє інших значних конкурентів: Ericsson (Швеція) й Nokia (Фінляндія). Водночас в Америці визнали відсутність власної альтернативи. Досі Сполучене Королівство використовувало американські технології подвійного призначення за дуже високою ціною. Щорічний розмір витрат британських підприємств оцінюють у понад $500 млн. За даними британського видання The Guardian, очікується, що кампанія Білого дому проти рішення Лондона триватиме. Сам Трамп закликав посла США в Німеччині передати країнам ЄС свою стурбованість щодо Huawei. За словами дипломата, йому було доручено дати зрозуміти, що «будь-яка країна, яка вирішить використовувати ненадійного постачальника 5G, поставить під загрозу нашу здатність обмінюватися інформацією та розвідувальними даними на найвищому рівні». Однак такі скарги Адміністрації США можуть лише посилити підозри європейських союзників у тому, що мета Вашингтона насправді полягає в підтримці технологічного лідерства Америки, а не в забезпеченні партнерів.
Читайте також: Урятувати єдність
Другий аспект — економічний. Китайські інвестиції останнім часом переважають над американськими. Коли Китай вкладає понад трильйон доларів в інфраструктурні проекти по всій Європі, США пропонують виділити на 2021 рік лише $800 млн. Активна кредитна політика Пекіна вже вплинула на ставлення європейців до Сполучених Штатів. Згідно з опитуванням американського дослідницького центру Pew у партнерстві з некомерційною організацією Німеччини Körber-Stiftung, опублікованим у квітні, німці бачать відносини ФРН із Китаєм настільки ж важливими, як і відносини з Вашингтоном. Так, 36% опитаних заявляють, що вони надають пріоритет відносинам своєї країни з Пекіном. Торік підтримка КНР із боку німецького суспільства становила лише 24%. Також торішнє дослідження засвідчило, що більшість респондентів у ФРН вважають відносини їхньої країни з Америкою поганими, а також що додаткова співпраця з США неважлива. За словами професора Даніеля Гамільтона з приватного дослідницького Університету Джонса Гопкінса, пандемія COVID-19 лише посилила погляд німців на Китай як на важливого торговельного партнера Німеччини.
Економічне лідерство США сповільнює тарифна політика Адміністрації Трампа. Глава Білого дому погрожував або запровадив додаткові тарифи проти власних союзників, таких як Канада, Японія та ЄС, що ускладнює цим країнам пошук економічної взаємодії з Вашингтоном. Тобто Америка ризикує стати більш ізольованою, якщо не змінить стратегії співпраці з ключовими партнерами задля протистояння хижацькій економічній експансії Китаю. Як зазначає американська науково-дослідна установа National Bureau of Asian Research, використання субсидій і нетарифних бар’єрів робить Китай вигіднішим партнером, ніж співпраця зі США в умовах жорстких обмежень. На думку професора Принстонського університету Аарона Фрідберга, Вашингтон повинен припинити протистояти дружнім країнам і зосередитися лише на КНР. «У цьому немає сенсу. Масштаб викликів, які можуть бути від Китаю, значно перевищує будь-які проблеми з торгівлею, що їх ми можемо мати з боку ЄС, Японії чи Кореї», — сказав він. Пом’якшивши тарифи, США й союзні країни змогли би об’єднати ресурси, що натомість дасть змогу протистояти зростанню впливу китайської ініціативи «Один пояс — один шлях». До слова, певне економічне відчуження від КНР починає виявляти Австралія, тихоокеанський союзник США. Хоча Китай є найбільшим експортним ринком Австралії, Канберра переглядає торговельні зв’язки з Пекіном. Загалом на Китай припадає 30% експорту Австралії, що становить близько 7% ВВП країни. Однак після того, як австралійський прем’єр-міністр Скотт Моррісон зажадав розслідування спалаху коронавірусної хвороби, китайська влада заблокувала імпорт яловичини та ячменю з Австралії.
Читайте також: Глобальний контрудар
Стратегія пошуку союзників США у військовому секторі для протидії КНР також потребує доопрацювання. Наприклад, Філіппіни, давній партнер Штатів в Азії, помітно змінює зовнішньополітичний вектор. Так, філіппінський президент Родріґо Дутерте з часу приходу до влади у 2016 році критикує американський уряд і має намір скасувати угоду, яка регулює правила для сил США, що беруть участь у спільних військових навчаннях. Рішення Дутерте ставить під загрозу зусилля американських військових щодо стримування китайської агресії в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Однак схоже, що Трамп не надто переймається через утрату військового партнера. Американський президент подякував лідеру Філіппін за таке рішення, бо той нібито врятував для США «багато грошей». Однак зараз ризик військового протистояння в Південно-Китайському морі може значно зрости, як попереджає незалежна політична організація США Рада з прибуткових відносин.
Забезпечення вільного доступу до цього водного шляху важливе для Америки не лише з економічних причин, а й із погляду дотримання норм свободи судноплавства. Багато країн цього регіону, зокрема Японія й Південна Корея, покладаються на необмежений доступ до Південно-Китайського моря для власної зовнішньої торгівлі. Щоб певним чином відволікти увагу від того, що економічне зростання Китаю у 2020 році за прогнозами становитиме лише 1,2% (що є найнижчим показником із середини 1970-х), Сі Цзіньпін може захотіти продемонструвати військову силу країни. У квітні цього року КНР уже встигла заявити про два нові адміністративні райони в Південно-Китайському морі й посилити критику щодо американської операції із забезпечення свободи судноплавства (FONOP) у регіоні. За Адміністрації Трампа США значно збільшили кількість операцій FONOP порівняно з часом Обами. Тільки в 2018 та 2019 роках кораблі ВМС США десятки разів пропливали в межах дванадцяти морських миль від островів і рифів, на які претендував або окупував Пекін. Нинішній оперативний підхід США в Азії є прикладом наступальної оборони, яку здійснюють у рамках Об’єднаної концепції доступу й маневрів у глобальних територіях (JAM-GC).
Читайте також: Хроніка неоголошеної війни
Відповідно до цієї доктрини, американські сили діють поблизу території Піднебесної й у разі військового конфлікту розгортаються біля китайського узбережжя, щоб зупинити сили КНР. Однак Китай за останні роки значно посилив свою оборону, що натомість збільшує витрати, необхідні для реалізації американської концепції. Допомагаючи своїм союзникам у розвитку оборони, США змогли би посилити контроль у регіоні без збільшення бюджету на дорогі військові операції. Ба більше, військова допомога зробила б Америку гарантом безпеки в очах стратегічних партнерів.
Поки що спроб США змінити ситуацію в регіоні не дуже багато. Сенатор-республіканець Том Тілліс представив план, що має на меті створити Тихоокеанську ініціативу стримування й затвердити потреби військових у розмірі $20 млрд. Він також закликає поглибити військові зв’язки з регіональними союзниками й розширити продаж техніки в Індію, Тайвань і В’єтнам. Тобто сенатор хоче притягнути китайський уряд до відповідальності за «брехню й обман», що на його думку призвели до пандемії COVID-19. До того ж звіт республіканця включає пропозиції продати Японії та Південній Кореї наступальне озброєння та військову техніку. Та чи проголосує за такий план Сенат США, наразі невідомо. Отже, сьогоднішня міжнародна ситуація сигналізує, що поки Сполучені Штати не знайдуть гідних альтернатив «пряникам» від китайської влади, сподіватися на міцну коаліцію проти політики Китаю не варто.