Заради справедливості слід зазначити, що Сполучені Штати були не зовсім відсутніми. У Європі зараз розташовано навіть більше військ, аніж чотири роки тому, коли Байден був віцепрезидентом. І роблять вони також більше. Та й в Азії США не зовсім зійшли зі світової арени, ініціювавши запізнілу протидію агресивній тактиці Китаю.
Чіткіше послання мало би бути про те, що доба «Америки понад усе» з усіма її сумними конотаціями (для зовнішнього світу) завершилася. Союзників тепер цінуватимуть, а не називатимуть нахабними дармоїдами. І це чудово.
Проте ситуація змінилася за адміністрації Трампа. Китай став більшим і сильнішим. Ті, хто пророкував неминучий кінець режиму Путіна, досі чекають. Та найважливіше, що Європа стала слабшою, почасти внаслідок Brexit, а почасти внаслідок того, що пандемія вивела на поверхню її недоліки.
Читайте також: Політика поступливості
На папері можна уявити велику коаліцію на чолі зі США й за участі демократій Європи, Східної Азії та Індії, а також Австралії, Канади та інших вірних друзів. Цього варто прагнути. Проте насуваються практичні труднощі.
Звісно, є Велика Британія: Боріс Джонсон чудово себе показав у Мюнхені. Австралія і Канада налаштовані протистояти Китаю. Як і Японія. Індія має великий вплив, але дедалі сумнівнішу ситуацію з демократією. Проте в Європі США має справу з тим, що у спортивному світі зветься короткою лавою запасних, тобто командою, якій бракує талантів.
Європейський Союз (і чирлідери, як-от Макрон) багато говорить про оборону, стратегічну автономію та геополітику. Однак країни — члени ЄС не бажають витрачати серйозні гроші на такі плани. Європейська безпека лишається завданням США, за виконання якого американців недостатньо цінують. Соромно було дивитися на виступи в Мюнхені представників інституцій ЄС — Європейської комісії й Ради Міністрів.
Ані президент Франції Емманюель Макрон, ані канцлерка Німеччини Анґела Меркель не відреагували адекватно на щедрий і сприятливий заклик Байдена. Найближчим часом це не зміниться. Німеччина випадає до кінця року: спершу через вибори, а потім через переговори для формування коаліції. На Емманюеля Макрона у 2022 році чекає сувора боротьба за переобрання.
За прикрим збігом обставин, середня ланка Європи — такі країни, як Бельгія, Швеція, Іспанія, Нідерланди, Італія, Чехія, Угорщина, Румунія і Польща, — усі перебувають під керівництвом розгублених або ексцентричних урядів зі слабкими коаліціями. Якщо потрібна країна з рішучим, згуртованим лідерством, готова відігравати активну роль у світових справах, доведеться шукати далі по списку, спустившись до Естонії й Литви.
Єдина небезпека тут у тому, що адміністрації Байдена урветься терпець. Та це малоймовірно. Європа — надто велика, заможна і вразлива, щоб її ігнорувати. Імовірнішим є поетапний підхід: будівництво коаліцій за участі охочих, здатних і свідомих загрози. Американським дипломатам роботи не бракуватиме.
Читайте також: Цінність союзу
Добра новина: старі зручні схеми домовленостей, за якими великі країни «старої» Європи залагоджували угоди зі США через голови маленьких країн, пішли в небуття. Таким країнам, як Україна та країни Балтії, буде легко привернути увагу Вашингтона. Так само, як окремим політикам, що прагнуть зробити щось важливе, як-от президентка Словаччини Зузана Чапутова, яка навідріз відмовилася брати участь у саміті Китаю «17+1» раніше цього місяця, або спікер Сенату Чехії Мілош Вистрчил, який у серпні очолив делегацію в Тайвань, попри запроваджені Пекіном заборони.
Світ можна змінити — або хоча би зробити зірковий звіт на Мюнхенській конференції з безпеки наступного року.
———————
Президент США Джо Байден під час свого виступу на Мюнхенській конференції з безпеки загадав і про Росію. Він зауважив, що Путін прагне «послабити європейський проєкт і НАТО, підірвати трансатлантичну єдність». Це, на думку американського лідера, роблять тому, що так Кремлю простіше атакувати й залякувати кожну окрему країну. Його тезу підтримала також президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Вона закликала до тіснішого партнерства між США та Євросоюзом, необхідного на тлі «зухвалих порушень міжнародних норм із боку Росії». За словами фон дер Ляєн, посилення співпраці між давніми союзниками може стати сигналом для всього світу.
На таку риторику встигло відреагувати і МЗС РФ, щоправда, віртуально, адже Росію на конференцію не запрошували. Так, на сайті російського зовнішньополітичного відомства зазначили, що хоча питання, які розглядають на конференції, глобальні, Москва вважає формат заходу надто «звуженим». До того ж, представниця МЗС РФ Марія Захарова чомусь здивувалася, що Росію та Китай учасники дискусії розглядають як загрози й суперників, із якими необхідно боротися.