Відео премʼєр-міністра Індії Нарендри Моді, який тримаючи за руку Владіміра Путіна весело крокує до глави КНР Сі Цзіньпіна, а далі трійця заливається дружнім і реготом, за кілька годин розлетілося мережею та медіа. Що це? Нова вісь «зла»? Але як там опинилася найбільша демократія світу Індія? Бгарат більше не противники з Піднебесною? На перший погляд, дводенний саміт Шанхайської організації співробітництва у китайському Тяньцзіні залишає більше питань, ніж відповідей, але насправді їх знайти не складно.
Що таке ШОС і чому за його самітами слід уважно стежити?
Шанхайська організація співробітництва (ШОС) інституційно сформувалася чверть століття тому у Шанхаї і тоді до неї увійшли шість країн: Китай, Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан. У 2017-му до організації долучилися Індія та Пакистан. У 2023-му – Іран, а минулого року — Білорусь. Окрім того, дві країни мають статус спостерігачів при організації (Монголія та Афганістан), а ще 14 — партнерів по діалогу (серед них зокрема Азербайджан, Вірменія, Туреччина, Єгипет, ОАЕ, Катар та Кувейт). Первинно цілі організації полягали у залагодженні транскордонних суперечок та безпекових проблем у регіоні, однак упродовж останнього часу Пекін все більше намагається використовувати організацію для просування своїх цілей та наративів, або ж спільного російсько-китайського порядку денного. Окрім того, з огляду на те, що у межах різних форматів до організації залучені країни, в яких проживає понад 40 % населення і це країни так званого Глобального Півдня, Пекін та Москва використовують організацію для просування своїх антизахідних наративів.
Дводенний саміт у китайському Тяньцзіні приніс Пекіну кілька стратегічних бонусів. По-перше, це було наймасовіше зібрання членів та партнерів ШОС. На Захід приїхали 26 учасників (усі члени, два спостерігачі, та 14 партнерів по діалогу). Окрім того, уперше за сім років Китай відвідав премʼєр-міністр Індії Нарендра Моді і це засвідчило символічне зближення двох країн як відповідь на 50 % мита, які Вашингтон впровадив проти Нью-Делі через купівлю російської нафти. По-друге, заяви, що лунали, зокрема від Китаю під час саміту виглядали як «заспокійливе», зокрема для наляканого хаотичною американською зовнішньою політикою Глобального Півдня. Так, Сі Цзіньпін заявив, що світ увійшов до «нового етапу турбулентності», тож слід підтримувати «міжнародну систему, ядром якої є Організація Об’єднаних Націй, та багатосторонню торговельну систему, ядром якої є Світова організація торгівлі». Також пообіцяв членам організації безкоштовну допомогу на суму 2 млрд юанів ($280 млн) та додаткові кредити на суму 10 млрд юанів для банківського консорціуму ШОС.
Фото: president.az
Водночас у спільному комюніке «суворо засудили» те, що назвали «військовою агресією Ізраїлю та США проти Ірану». У свою чергу про російсько-українську війну у документі не було й слова. Що ще раз вказує на те, що Китай та Росія намагаються формувати світовий порядок денний через схожі організації.
Нова геополітична вісь «зла»?
Чимало уваги в обговореннях саміту ШОС приділяють участі Індії. Зовні видається, що з огляду на різке погіршення взаємин між Нью-Делі й Вашингтоном (аж до того, що начебто індійський лідер відмовився піднімати трубку, коли йому дзвонив Дональд Трамп), у Нью-Делі вирішили «перезапустити» відносини з Пекіном та Москвою. Однак реальність така, що попри політичні розбіжності та прикордонні сутички (останній значний інцидент відбувся у 2020 році у регіоні Аксай-Чин і частина кордону досі не демаркована. Водночас у серпні, після заяв США щодо нових мит, країни домовилися про роботу експертних груп щодо початку процесу демаркації) Китай залишався одним із найбільших торговельних партнерів для Індії протягом останніх років.
Різниця в обсягах торгівлі між Індією й Китаєм та Індією і США є доволі незначною. Так, за 2024-2025 фінансовий рік обсяг торгівлі між Китаєм та Індією склав $128 млрд, а між Китаєм та США — $132 млрд. Однак є суттєва різниця, якщо поглянути на баланс. За минулий рік торговельний дефіцит Індії із Китаєм склав $99 млрд. У той час як у торгівлі зі США профіцит Індії — $42 млрд.
Якщо простими словами і без цифр, то торгівля зі США для Індії вигідна економічно. Однак без купівлі електроніки, технічного обладнання та складників для хімічної та фармацевтичної галузей, що є основними елементами її імпорту з Китаю, вона також не може обійтися. Це зумовлюватиме її балансування між Заходом та його партнерами та китайсько-російським блоком. І напередодні саміту ШОС це також не складно було помітити.
Одним із найбільших регіональних партнерів для Нью-Делі є Японія. Дорогою до Тяньцзіна Нарендра Моді заїжджав до Токіо. Один із найбільших результатів візиту — це обіцянка Японії інвестувати близько $68 млрд у виробництво напівпровідників в Індії. Це частина стратегії Індії із диверсифікації своєї залежності у постачанні напівпровідників із Китаю. Індія та Японія також мають схоже бачення безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні та є разом із Австралією та США членами Чотиристороннього діалогу з безпеки — обʼєднання демократичних країн регіону, яке сформувалося за лідерства США на противагу Китаю. Нині майбутнє QUAD під питанням. Дехто з індійських аналітиків пропонує трьом іншим країнам розвивати спільноту вже без США, як обʼєднання трьох сильних середніх сил (middle powers).
Військовий парад, диктатори та битва наративів
Символічний успіх саміту ШОС Сі Цзіньпін завершив військовим парадом. Сьогодні, 3 вересня, Пекін демонстрував свої найновіші воєнні та технічні досягнення під час параду на честь завершення Другої світової війни. Ще під час саміту Сі заявив, що країни ШОС мають просувати «правильне розуміння історії Другої Світової», що власне й робить Пекін.
Справа у тім, що відзначаючи 80-річчя завершення Другої Світової (для Піднебесної це також перемога у Другій японсько-китайській війні), комуністичний Пекін намагається перетягнути на себе ті досягнення, до яких він не причетний. На час завершення Другої світової війни міжнародно визнаним урядом Китаю був не уряд Комуністичної партії Китаю (КПК), а Гоміньдан (Китайська націоналістична партія) на чолі із Чан Кайші, які перебралися у 1949 році після поразки у протистоянні з комуністами на Тайвань.
Попри війну між комуністами та націоналістами на час японської агресії обидві групи уклали перемирʼя. Водночас, історики відзначають, що основний тягар повномасштабного опору японській окупації з 1937 по 1945 рік був саме на націоналістах. Незважаючи на це, комуністи возвеличують досягнення лише свого крила і замовчують досягнення націоналістів.
Так, Тайвань, куди змушені були перебратися представники Гоміндану після поразки комуністам, тривалий час відзначав завершення Другої світової війни не 3 серпня, а 25 жовтня — у день, коли японські сили на Тайвані (де вони були колоніальною силою ще з 1895 року) здалися представникам китайських націоналістів. Утім упродовж останнього чверть століття (після демократизації Тайваню) Тайбей більше не відзначає цей день як гучне свято із військовими парадами чи іншими почестями, а чинний президент Тайваню Лай Цінде навіть заявив сьогодні, що тайванці «цінують мир», і «не відзначають мир за допомогою зброї». Для нинішнього керівництва острівної держави увага до параду в Пекіні — це також спроба привернути увагу до агресивності КНР у регіоні.
Поки в Пекіні диктатори брязкають новітньою зброєю, малюючи власну картину світу, у Тайпеї попереджають про спотворену оптику наративів і загрозу свободі демократичних держав.