Останні розгортатимуться у відповідь на будь-яку провокацію РФ у Естонії, Латвії та Литві — найуразливіших державах Альянсу. Стокгольм щойно поглибив двосторонні військові контакти з Варшавою — мілітарним великоваговиком регіону. Нечисленна, але впливова у Швеції Партія центру на своєму з’їзді 24 вересня вирішуватиме, чи не відмовитися від антинатовської позиції.
Така реакція не мала б нікого дивувати. Російські військові літаки випускають теплові пастки в бік шведських винищувачів, які вилітають на їх перехоплення; служба держбезпеки королівства відкрито заявляє, що РФ — найбільша загроза для його розвідувальних структур. Напад росіян на Україну змусив навіть наймиролюбнішу державу Скандинавії зрозуміти: поруч країна, яка не визнає міжнародних норм. Кремль тим часом обурюється. «Членство Швеції в НАТО матиме політично-військові та зовнішньополітичні наслідки й вимагатиме відповідних заходів від Росії», — заявив міністр закордонних справ останньої. На це Стокгольм, де нині при владі червоно-зелений коаліційний уряд (соціал-демократів та зелених. — Ред.), котрий, власне, не дуже прагне до Альянсу, відреагував різко.
У Фінляндії — іншій країні регіону, що не вступала до НАТО, панує цікавість, змішана із занепокоєнням. Фіни не хочуть, щоб їх заскочили зненацька, як у 1990-му, коли Швеція раптом заявила про своє бажання вступити до Європейського Союзу.
Дебати щодо північноатлантичного вектора у шведів відбуваються швидше, ніж у фінів. Фінський президент Саулі Нійністе нещодавно критично висловився про ідею захисту його країною балтійських сусідів: «Фінляндія не в тому становищі, щоб пропонувати іншим гарантії безпеки, яких ми навіть самі не маємо».
Теоретично це не так. Фінляндія — член ЄС, тож у неї є право на захист згідно з «положенням про солідарність» Лісабонської угоди, у якому сказано:
«Якщо держава-член стає жертвою збройної агресії на своїй території, інші держави-члени зобов’язані надати їй допомогу і сприяння всіма наявними способами згідно зі ст. 51 Хартії Об’єднаних Націй про самозахист».
Це означає, що в разі нападу на Фінляндію решта країн ЄС повинна прийти їй на порятунок. І що у випадку атаки на держави Балтії Гельсінкі має таке саме зобов’язання стосовно них.
Заяви президента Нійністе були сприйняті як ляпас пронатовському лобі. Але їх можна витлумачити і в інший спосіб: фінський лідер попереджає співвітчизників про небезпечне сусідство й про те, що невходження до регіональних безпекових структур має свої недоліки, із підтекстом, що вступ передбачає переваги.
Читайте також: Новий оборонний альянс
Як я казав нещодавно під час виступу, організованого Атлантичною радою в Гельсінкі, дебати про НАТО зараз мають другорядний і навіть егоїстичний характер. Викрутаси дипломатичного процесу та політичних процедур не вирішать нагальних і актуальних проблем, що постали перед регіоном. Майже щодня російські військові літаки пролітають небезпечно близько до цивільних авіаційних маршрутів, причому система розпізнавання «свій-чужий» у них вимкнена. Кілька разів насилу вдалось уникнути катастрофи. Цікаве рішення запропонував лондонський аналітичний центр «Європейська мережа лідерства» (European Leadership Network) — воно заслуговує на цілковиту підтримку всіх країн регіону. Пропозиція передбачає встановлення спеціального режиму авіаційної безпеки із застосуванням правил, вироблених під час холодної війни, а також режиму для повітряного простору вздовж китайського узбережжя. Хоч би яку позицію вони займали стосовно НАТО, і Фінляндія, і Швеція повною мірою зацікавлені в безпеці повітряного простору над Балтійським морем. І якщо Росія відмовиться взаємодіяти з ними в цьому, їм буде вкрай важливо примусити її до діалогу колективним тиском.
Узагалі поле для практичної співпраці тут величезне: сюди можна включити обмін розвідувальними даними, спільні закупівлі армійського обладнання, військові навчання, боротьбу з організованою злочинністю і т. ін. Що міцнішою буде співпраця країн Північної Європи в царині регіональної безпеки, то менше загроз для них становитиме Росія. Відтак членство в НАТО може виявитися не настільки суперечливим питанням. А може, не настільки вже й необхідним.
————————————
У середині вересня Польща і Швеція підписали угоду про військову співпрацю. Вона передбачає спільні військові навчання та проекти, а також започаткування стратегічного діалогу між Варшавою і Стокгольмом. На спільній прес-конференції з нагоди її підписання міністр оборони Польщі Томаш Семоняк заявив: «Балтика, яка раніше була морем миру, стала морем небезпеки». Його шведський колега Петер Ґультквіст сказав, що збільшення присутності російських військових кораблів та авіації в регіоні підштовхнуло королівство до ухвалення «двох стратегічних рішень»: підвищення видатків на оборону на 11% за наступних п’ять років та зміцнення співпраці з НАТО загалом і деякими його країнами зокрема.