Монополії Газпрому на постачання блакитного палива, схоже, настає край. Коли американці почали запроваджувати технології видобування сланцевого газу й нафти з нафтових пісків, російські аналітики тільки підсміювалися. По-перше, дорого. По-друге, Сполучені Штати далеко, трубу до Європи не прокладеш. Etc.
Коли директорові пошти з європейської країни показали одну з перших моделей телефону, звісна річ, вельми дорогу, він глибокодумно прорік: «Може, американці й витрачатимуть на цю даремну справу гроші, а ми цілком обійдемося хлопчиками, які розносять телеграми». І доки у США освоювали модерні технології видобутку вуглеводнів, Росія всіма силами підвищувала ціни на газ та політичний тиск на сусідів близьких і далеких.
Як пише британська газета The Financial Times, у США експорт нафтопродуктів збільшився у першому кварталі 2011-го на чверть порівняно з аналогічним періодом минулого року й досягнув 2,5 млн барелів за добу. Це «чорне золото» здебільшого надходить до країн Центральної Америки, що особливо має «потішити» товариша Уґо Чавеса, який погрожував нафтовим ембарго Вашингтонові.
Аналогічно відбувається і з газом. Сполучені Штати вийшли на перше місце у світі за його видобутком і починають експорт. Цікаво, що призначені для США потоки блакитного палива із країн Перської затоки тепер спрямовано до Європи. Скраплений газ (СПГ), доправлений до Роттердама, дешевший на 15–25%, ніж перегнаний трубою із Сибіру. Від обвалу ціни на газ у Старому Світі стримує збільшення споживання енергоресурсів у Китаї та Індії. Але на відповідний ринок уже вийшли Алжир, Індонезія, Нігерія. Коли скінчиться війна в Лівії, звідти знову підуть нафта й газ до Європи.
І зовсім неприємний сигнал Газпром одержав із Литви. Компанія Cheniere Energy зі США підписала з тамтешньою Klaipedos nafta протокол про наміри щодо постачання СПГ. Як повідомив міністр енергетики балтійської держави Арвідас Сякмокас в інтерв’ю газеті Lietuvos rytas, «газ, пропонований американцями, на третину дешевший за той, який ми сьогодні одержуємо від Газпрому». У Сполучених Штатах у березні ціна 1 тис. м? газу становила $150, тож навіть з урахуванням вартості транспортування ($90–110 за 1 тис. м?) вона вийде значно меншою, ніж у Європі (в першому кварталі – $350–370 за 1 тис. м?, а далі набагато більше). Постачання слід чекати від 2013 року.
Звичайно ж, Литва – не Україна. Там на рік споживають близько 3 млрд м? газу. За таких об’ємів знайти заміну відносно просто. Нам складніше, масштаби інші. А проте…
До наших кордонів не потрібно доправляти газ із Америки. Куди ближче розташований Азербайджан. Та й до Єгипту з Алжиром не вельми далеко. Румунія, Болгарія, Сирія вже уклали відповідні угоди з Баку. А ми поки що тільки багато розмовляємо. В Москві чудово розуміють мову рішучості й діалог із позиції сили. Був би в нас нині в Одесі термінал із розрідження бодай на 5 млрд м? газу, про який лише розбалакують, в Білокам’яній і Києві українська делегація вела б розмову зі своїми візаві у цілком іншому тоні. І не довелося б нашому прем’єрові похнюплено просити знижок і посипати голову попелом, посилаючись на непідйомність нинішньої та майбутньої ціни на газ.
За можливу поступку Москва чогось вимагатиме. От би принагідно й поторгуватись умовами та часом перебування Чорноморського флоту, з огляду на особливу чутливість Кремля в цьому питанні. Але ж бездумно здали все нараз у Харкові, а нині силкуються вхопитися бодай за якусь соломинку. Тепер навіть відкритою долонькою не помахаєш після харківських обіймів та запевнень у вічній дружбі. А чого чекати від Москви, добре видно на прикладі сусідів-білорусів. Бравий бацька присягався й божився, що нічого зі здобутків республіки не віддасть, – і де тепер його клятви? Виканючив на колінах $3 млрд, і розрахунок буде дуже суворим. Наслідки, цілком передбачувані, Білорусь розгрібатиме довго, якщо взагалі їй це виявиться до снаги.