До фото: Велике прибирання.Якщо студентські звичаї доведеться погоджувати з Міносвіти, то могилянці не «митимуть Сковороду», а нестимуть почесну варту біля пам’ятника Леніну
Наприкінці 2010 року група у складі семи депутатів (шестеро з яких представляють партії парламентської більшості, а один – БЮТ) підготували проект закону
№ 7486-1, який має всі шанси бути ухваленим. Народні обранці вже засвідчили, що політичної волі, щоб проштовхнути проект, у них достатньо. 12 січня 2011 року було призначено засідання профільного Комітету ВР з питань науки та освіти, на якому мали розглянути документ і визначитися, чи рекомендувати його на розгляд депутатів. Однак у зазначений день кворуму серед членів комітету не було, відтак розгляд перенесли на 13 січня. Але й тоді не вдалося зібрати достатньої кількості народних обранців, тому комітет оголосив перерву, так і не з’явившись перед журналістами.
Як виявилося згодом, засідання все ж таки відбулося, на якому було рекомендовано відхилити законопроект про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» Юрія Мірошніченка й розглянути інший, поданий сімома депутатами. Рішення прийняв комітет, першим заступником голови якого є один з авторів Максим Луцький, а секретарем – інший автор, Катерина Самойлик (керівник комітету Володимир Полохало перебуває на лікарняному після інсульту).
Згодом народний депутат, член комітету Леся Оробець направила депутатський запит на ім’я голови Верховної Ради з проханням відреагувати на фальсифікації засідання комітету від 13 січня. Тепер слово за Володимиром Литвином і Комітетом із питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР. Проте розгляд депутатського запиту жодним чином не перешкоджає руху законопроекту до сесійної зали. Тож можна очікувати, що найближчого сесійного тижня на початку лютого документ буде внесено до порядку денного. Деякі експерти зазначають, що голосування за нього може стати символічною крапкою в питанні освітньої «реформи». Тобто в дусі останніх законотворчих традицій документ швидко розглянуть у першому та другому читанні й зрештою приймуть у цілому.
Автономія через тотальний контроль
Розробники проекту закону про вищу освіту наголошують на тому, що виші отримають дійсну, а не вдавану автономію, але за «…існування певного обмежуваного контролю та розпорядчого впливу з боку Міністерства освіти і науки України». Утім, аналіз законопроекту наштовхує на висновок, що для реальної автономії місця не знайшлося – низка положень радше обмежують права вищих навчальних закладів. Зокрема, це стосується обрання керівника (ректора, президента, директора). Якщо закон буде ухвалено у викладеній редакції, то вибори організовуватиме Міністерство освіти і науки України або інший відповідний орган центральної влади, якому підпорядкований навчальний заклад. Також він затверджуватиме та звільнятиме з посад керівників вишів. Процедура обрання прописана досить детально, однак практика, яка була застосована під час призначення ректора Донецького національного університету, засвідчила можливість впливу на результат, не зважаючи на рішення колективу. Новацією є також обмеження терміну безперервного перебування керівника вишу на посаді. Так, одна особа має право балотуватися щонайбільше двічі й обійматиме посаду десять років (або 14 для вишу зі статусом національного). Дивно, що ця норма застосовується для навчальних закладів усіх форм власності: навіть приватний ВНЗ ефективний менеджер не зможе очолювати більше за визначений термін, чим, по суті, обмежується право власника.
Не менш дивними є норми щодо жорсткого контролю за змістом освітніх послуг. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади (тобто профільне міністерство) сам розробляє та затверджує освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми з кожної спеціальності. А отже, саме цей орган і визначатиме зміст дисциплін, послідовність вивчення, перелік знань та вмінь, підручників та інших матеріалів, критерії підсумкового контролю. Такий підхід калькує жорстко уніфіковану радянську систему освіти.
Викликає подив і підхід до градації вищих начальних закладів. Законопроект передбачає такі типи вишів: університет (класичний і профільний), академія, коледж, професійний коледж. А критерієм для зарахування закладу до того чи іншого типу має стати кількість студентів, яка в ньому навчається. Якби, наприклад, Гарвардський університет, який тривалий час посідав перше місце у знаних світових рейтингах (у 2010-му – № 2 у рейтингу QS), був змушений підпорядковуватися цьому правилу, він не мав би шансів стати класичним університетом. Адже законопроект вимагає 10 000 студентів, а в Гарвардському університеті їх лише 6700. І неважливо, що там працюють 2100 викладачів та понад 10 000 аспірантів і що бібліотека вишу за чисельністю є четвертою у світі (16,2 млн книжок).
А де ж студентоцентризм?
Студенти навряд чи будуть раді почути, що новий законопроект дозволяє щороку змінювати розмір плати за навчання. Оплата послуг може корегуватися відповідно до рівня інфляції. Тому батькам варто розраховувати на те, що різниця оплати першого та останнього років навчання може бути не менш істотною, ніж, наприклад, ціна на бензин у 2010-му та 2005-му (а подорожчання суттєве – більш ніж у 2,5 раза).
Знову застосовується дискредитаційна норма щодо позаконкурсного зарахування до вищих навчальних закладів осіб, які мають пільги згідно з іншими законодавчими документами. Таким чином звужуються права тих, хто не належить до вразливих соціальних груп, мають звичайний майновий стан, проживають на неуражених Чорнобилем територіях. Замість того щоб змусити державу забезпечити умови для якісної освіти цих категорій населення, надавати їм безвідсоткові кредити, завдяки яким можна оплатити навчання, якщо рівня знань недостатньо, законопроект знову пропонує обмежувати права талановитих, але звичайних дітей. Тож прогресивних норм, яких вимагає суспільство вже три роки поспіль, відколи проблема пільгового вступу набула розголосу, немає.
Система вступу до вишів, яку пропонують автори законопроекту, теж має подвійне дно. З одного боку, вперше законодавство закріпить зовнішнє незалежне оцінювання як обов’язковий інструмент визначення рівня знань випускників шкіл. З іншого – у документі немає жодної згадки про Український центр оцінювання якості освіти, а останній не належить до спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади, яким є Міністерство освіти і науки України. Тому не дивує передріздвяне розпорядження Кабінету Міністрів, яким без жодних пояснень було усунуто з посади директора УЦОЯО Ігоря Лікарчука. Його місце посіла вже колишня заступниця міністра Дмитра Табачника, відома захисниця російської мови Ірина Зайцева. Це свідчить про кадрове рішення щодо підконтрольності тестування міністерству та перспективи законодавчого закріплення цієї ідеї. Хоча первинно Український центр має оцінювати не тільки рівень знань випускників, а й якість викладання. Тож залежність від міністерства ставить під питання будь-який сенс такого моніторингу.
До речі
Концепція, що обурює наукову еліту і надихає провінціалів
Плутаною «фількіною грамотою» виглядає ще один документ відомства Дмитра Табачника – Концепція мовної освіти в Україні, презентована наприкінці грудня 2010 року
Документ Міносвіти відкриває широке поле для мовних маніпуляцій. Так, зокрема, у Концепції не наведено визначення таких ключових термінів, як «державна мова», «рідна мова», «іноземна мова», «мова меншин» тощо. А ось статус російської там, як за радянських часів, виведений на рівень мови міжнаціонального спілкування (а не мови нацменшин). У той час як значущість української помітно знівельована. Відповідно до Концепції мову навчання кожен може обирати на свій розсуд, тож освіта державною стає непріоритетною для Міністерства.
У наукових колах серйозно сумніваються у фаховості розробників такої Концепції. І справді, до робочої групи, що працює над документом, належать викладачі доволі «рейтингових» вишів: Кримського республіканського інституту післядипломної педагогічної освіти, Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної педагогічної освіти тощо. Так, на їхню думку, російською мовою щодня послуговуються 67% громадян України.
Водночас професура таких вишів, як Києво-Могилянська академія та Університет імені Карпенка-Карого (зокрема, В’ячеслав Брюховецький і Вадим Скуратівський), Львівського університету, так оцінює мовну Концепцію Міносвіти: «У разі її прийняття Концепція внесе хаос у систему освіти, загальмує її розвиток і поглибить розкол українського суспільства на мовно-культурному ґрунті». Утім, до порад наукової еліти в міністерстві навряд чи прислухаються – термін прийому зауважень від громадськості сплив уже 20 січня.
РЕАКЦІЯ СТУДЕНТСТВА
Молодіжні організації планують провести 31 січня акцію протесту під будівлею Комітетів Верховної Ради з вимогою відхилити законопроект про вищу освіту.
У заході збираються взяти участь Громадянський рух «Відсіч», Фундація регіональних ініціатив, Незалежна студентська профспілка «Пряма дія», Студентська колегія НаУКМА, Спудейське братство НаУКМА, Братство козацького бойового звичаю «Спас»