– Ваш чоловік, перший президент Чеченської республіки Джохар Дудаєв, мріяв про незалежну Ічкерію. Як Ви вважаєте, чи існують шанси, що цей політичний проєкт відбудеться? Чи наявні в Чечні сили, які готові «відірвати» її від Росії?
Про свободу чеченський народ мріяв сотні років і бився за неї чотириста років, з часів царської Росії. На цю війну з горцями відправляли всіх невгодних цареві, кожен чеченець змалку звикав до зброї. У чеченського народу, як ні в кого іншого, передається пам'ять поколінь. Навіть сама назва деяких селищ нагадує про історичні події. Всі чеченці пам'ятають про трагедію села Даді-Юрт, коли після битви, в якій загинули всі, хто міг тримати зброю, у полон забрали 40 дівчат. Але на переправі через річку всі чеченки, обхопивши охоронців, кинулися з ними в бурхливі води Терека і загинули. Досі, під час переїзду перед цим місцем, багато чеченців читають молитву. Останні дві російсько-чеченські війни, в яких загинули всі найкращі сини чеченського народу, лише зміцнили мрію про Свободу! Нині в Ічкерії 160 тисяч російських військ, вона окупована. Але це лише тимчасово. На визволення України чекає весь чеченський народ, який втомився від нескінченних кадировських принижень. Для чеченського народу приниження їхньої гідності – гірше за смерть.
– На Вашій сторінці у Фейсбуку оприлюднене відео з фрагментами інтерв'ю Джохара Дудаєва. Він описує звірства російської армії в Чечні, які мало чим відрізняються від нинішніх безчинств кремлівських загарбників в Україні. Як Ви пояснюєте таку «традицію» російської армії: знищувати мирних громадян, ґвалтувати, мародерствувати? У чому причина цієї послідовної дикості, від Чечні до України?
Російський народ лише наслідує приклад уряду, путінських «злодіїв у законі», мільярдерів, які обікрали навіть пенсіонерів. А також – приклад російського парламенту – так званих «слуг народу», які проголосували за мільйонні зарплати самим собі. Російська ж армія набирається з найбідніших верств населення, для яких навіть трофейний унітаз – розкіш! Ця бідність і породжує жорстокість! І коли такий вояк з автоматом опиняється перед беззбройними людьми, його самооцінка підвищується, він сам собі здається царем! До речі, в Україні ще не дійшло до жорстокості на офіційному рівні, не було фашистських фільтраційних таборів. В Ічкерії їх було понад п'ятдесят і навіть декілька за її межами – в Кисловодську, Моздоку, П'ятигорську. Там катували і ґвалтували всіх молодих людей, без поділу на національності, називаючи їх жіночими іменами. Я зустрічалася у Стамбулі з літньою чеченкою на ім'я Зура, «Чорна». Це прізвисько їй дали після табору: почорніла після перебування у ньому. Вона утримувалась разом зі своїм вісімнадцятирічним сином у таборі, відомому всій Ічкерії, – Чернокозово! Усю ніч, як завжди, були чутні стогін і крики ґвалтівників, а вранці, коли приходили за її сином, і вона не відпускала його від себе, її поливали таким матом, що був принизливішим за все, бо його чув син цієї жінки, а серед чеченців мат не прийнятий, це образа всього роду! Якось, коли Зура йшла на черговий допит коридором, вона побачила збоку в калюжі крові молоду дівчину. Вона нахилилася і тихо запитала: «Як твоє ім'я, я могла б передати його твоїм рідним». Дівчина у відповідь тільки простогнала: «Не треба, я хочу померти без імені..»
– Ваш чоловік говорив про ідею «русизму» – обʼєднання земель за слов'янською ознакою, якого почала прагнути Росія відразу після розпаду СРСР. Ми сьогодні в Україні говоримо про «рашизм» як різновид загарбницької ідеології. Це — дуже близькі, подібні визначення, навіть фонетично. Як би ви охарактеризували, в чому основна сутність, ресурс та вразливість такої ідеології?
«Русизм», слов'янізація – це надія на росіян, котрі живуть в Україні, яких обдурили, роздавши російські паспорти та пообіцявши їм «райське життя», якщо вони відокремляться від України та погодяться увійти до складу Росії. Майже у кожній пострадянській республіці такі знаходяться. Звичайно, серед них є завербовані, наразі це ФСБ, раніше було КДБ. Ці люди – спокусники, козли-іуди, які заводять на бійню стадо баранів, а самі вислизають у непомітні двері. Навіщо були потрібні в Україні оті маленькі, невизнані республіки? Щоб Україна довгі вісім років воювала та стікала кров'ю своїх найкращих синів, щоб не могла стати прикладом економічного західного процвітання та щоб її не прийняли до Євросоюзу.
Крім того, в країнах Європи є політики, які підтримують Путіна та лобіюють інтереси Кремля. Одним із найяскравіших прикладів є Герхард Шредер, колишній канцлер Німеччини. Кілька років тому Путін поставив його одним з очільників російського «Газпрому» з мільйонною платнею. І що дивно, Герхард Шредер зовсім цього не соромився! Ресурс «русизму» – це росіяни в колишніх республіках, а також – деякі політики Європи. Коли російська авіація знищувала, як в Україні, чеченські міста та села, європейські уряди заявляли про «невтручання у внутрішню справу Росії». Джохар Дудаєв казав, що настане час, коли сама Європа стане внутрішньою справою Росії. І цей час зараз прийшов. Нарешті, Європа прокинулася і зрозуміла, чим загрожує байдужість до страждань та бід інших народів, які знищує Росія. Коли прийде кінець «русизму»? Із запровадженням нових економічних санкцій та після відмови від закупівель російського газу та нафти європейськими країнами. За них Кремль одержує мільярди. Гроші вирішують усі проблеми.
Читайте також: «Ідея незалежності суперечить ідеї війни»
– На Заході часто доводиться чути, ніби варто буде прибрати від влади Владіміра Путіна, і в Росії встановиться демократія. Проте Перша чеченська війна відбулася за Єльцина, – імовірно, найдемократичнішого з російських політиків. Наскільки можлива демократія у Росії, і за яких умов?
Єльцин був продовжувачем політики Горбачова, але не слід забувати, як він сам прийшов до влади. І хоча за нього ще існувала відносна свобода слова, але всі демократичні закони почали поступово згортатися. І початок поклали війна в Ічкерії та геноцид чеченського народу! А наприкінці свого правління, наплювавши на демократичний закон про вибори, Єльцин привів до влади колишнього полковника КДБ, Путіна, за гарантію «безпеки президенту та сім'ї». Путін замість демократії збудував вертикаль влади. Якби росіяни знали, до якого життя він приведе їх! Вбивства всіх незгідних з деспотією, мільярдне збагачення його друзів, повне зубожіння російського народу… До цього всього Путін продовжує вести кровопролитні війни. І не тільки для знищення народів Ічкерії, Грузії, Сирії, України, але й для винищення російської молоді, яка могла б повстати проти його жахливої імперії зла та насильства. Проте після путінського відкритого наступу в Україні, Європа нарешті отямилася від летаргійного сну. НАТО почало допомагати Україні озброєнням, майже всі європейські країни взяли у цьому участь. Україна з її великою територією та сорока мільйонами населення просто приречена на Перемогу! В усіх окупованих Росією народів з'явилася надія на великі та світлі зміни! Демократія у Росії почнеться з їхнього визволення. Після відставки Путіна, призначення нового уряду чи установчих зборів усе зміниться. І російські війська будуть змушені потихеньку покинути окуповані території. Якщо новий уряд не виправдає надій, розпочнеться партизанська війна у самій Росії. І все одно результат буде однаковий. Надто довго народи терпіли та підкорялися путінському свавіллю, страх буде навіки втрачено! І тоді прийде нова ера, здійсниться вікова мрія Людства – світ без воєн і насильства. Президента Зеленського недаремно називають Вселенським!
– В Україні вважають, що єдина можливість «погасити» російську агресивність – це розпад імперії на кілька нових, незалежних держав. Чи погоджуєтесь Ви з такою думкою?
Росія – остання імперія в нашому світі, вона без жодного сумніву приречена на розпад. Зʼявляться лиш декілька держав або набагато більше – питання економічне. Якщо республіка має ресурси і здатна прогодувати своє населення, тоді її відокремлення неминучо відбудеться. Якщо ні, то можливе об'єднання кількох малих республік. Європа безсумнівно допомагатиме становленню демократії та розвитку економіки. Для прискорення демократичних процесів можливі європейські протекторати. Вона вчинить, як свого часу з трьома Балтійськими республіками. Підрахувавши їх ресурси, вибере найоптимальніший варіант розвитку. Наприклад, як це відбувалося в Естонії, що практично не має жодних ресурсів. Економісти підрахували, що найвигідніше виробництво та імпорт квітів. А для забезпечення роботою домогосподарок, стали завозити їм швейні машинки для пошиття звичайної постільної білизни. Враховувалися і таланти до творчості, рукоділля з обрізків шкіри, або виготовлення крихітних букетів із засушених квітів. Домогосподаркам привозилася сировина та маленькі коробочки, з яких вони створювали справжні шедеври, щоб прикрашати стіни. Готові вироби реалізовувалися у країнах Європи. Смію запевнити, ці домогосподарки отримували дуже непоганий заробіток! Я — свідок становлення Естонії в 1989-90 роках, і мені це дуже подобалося!
– Ким є, на Вашу думку, Рамзан Кадиров? Він погрожував знищити Володимира Зеленського, проте його бійці більше помітні у Тіктоці, ніж на полі бою. У чому його феномен? Це – піхотинець Путіна, його можливий намісник, зрадник чеченського народу, успішний самопіарник?
Кадиров – це все, що ви перераховали, разом узяте. Але перш за все, він – відданий Путіну, і на нього тільки спирається. Він вдячний Путіну за свою посаду і той для нього – цар та Бог. Це такий своєрідний симбіоз. Адже всі останні злочинні вбивства в Росії і за її межами скоєні за наказом Кадирова, але замислені Путіним. І Рамзан дуже уважно стежить за тим, що відбувається в Україні, і зовсім не зацікавлений у перемозі України та зміні уряду в Росії. Тому він займається постановочними спектаклями та геройствує лише на словах. Якщо не буде Путіна, не буде Кадирова! А що трапиться з ним без його «піхотинців» у середовищі чеченського народу, котрий його ненавидить, не складно передбачити. На самому початку російсько-української війни Кадиров і його наближені відправили свої сім'ї в Обʼєднані Арабські Емірати. У цій країні у Кадирова бізнес та будинки, про всяк випадок. Та якби не кровна помста… Згідно з чеченськими традиціями, помста триває і п'ятдесят років, вона поширюється не лише на самого Кадирова, а також на його дітей чоловічої статі. Рамзан за часи свого правління нажив так багато ворогів, що йому доведеться ховатися дуже довго.
– Яких помилок чеченського опору, можливо, варто уникати українцям, якщо такі є?
У новітній історії чеченського народу перед Другою російсько-чеченською війною, природно, були помилки, до яких навмисно спровокувало російське ФСБ. Наприклад, розкол чеченського народу на ґрунті ісламу. На щастя, цей аспект не є актуальним для українського опору. Зовсім інше значення має те, що робить наші народи схожими. Перед першою війною Ічкерію залишили всі, хто нажив мільйони облудою. Залишилися ті, хто готовий був загинути, але не здатися! І цей невеликий народ, менше мільйона за кількістю, що проживає на крихітній території 130 км на 170, об'єднався перед ворогом і згуртувався, як ніколи! Він став єдиним цілим і показав усьому світу, як треба перемагати! Його перемога у 1996 році над величезною імперією зла та насильства, яку всі боялися, стала дивом для всього світу та надією для інших народів! Чеченський народ воював зброєю, яку забирав у ворога. У нього не було авіації, танків, артилерії та бронетранспортерів, йому не допомагали Європа та Америка новим озброєнням. Чеченський народ перемагав завдяки своїй єдності та безмежній хоробрості! Завдяки своєму духу справжнього воїна та добротою до полонених, призовників, яких без усякого викупу віддавав матерям. Тоді, за першої чеченської, воїни рятували не лише поранених, але, єдині у світі, нерідко жертвуючи собою, виносили навіть мертвих, щоб передати їх рідним та гідно поховати. На таку шляхетність здатні далеко не всі народи, які називають себе освіченими.
Голубі долини, синії ліси,
Далека дорога аж поза хмари,
Сніг точиться кровʼю,
ближче та дужчій,
Та не ви чвалали
По коліна в ній.
Не на вашій стрісі чорная діра,
І не ваші діти померли вчора.
І братів не ваших, мертвих, молодих
Танки на мотузці по землі тягли.
“Не дійшов до норми” геноцид у горах,
Заблукало лихо в кривавих слідах
Стільки сліз та горя у землі моїй!
Совість європейська, поринай у ній.
Алла Дудаєва, 2002