Я не був в Амстердамі щонайменше 20 років. Колись мені подобалося заскочити в це місто навіть на кілька годин в очікуванні авіарейсу з Києва до Торонто. Цього разу причина для візиту була беззаперечною. У двох престижних музеях — Міському музеї (Stedelijk Museum) і Музеї Ван Гога — триває виставка з багатозначною назвою «Sag mir wo die Blumen sind / Скажи мені, де квіти» Ансельма Кіфера, безсумнівно, найвидатнішого європейського живописця перетину XX–XXI століть. За назвою виставки — слова антивоєнної балади, яку колись виконувала Марлен Дітріх:
Und wo sind die Gänse?
Sie liefen ins Schilf.
Und wo ist das Schilf hin?
Von Mädchen gemäht.
Und wo sind die Mädchen?
Verheiratet längst!
Und wo die Kosaken?
Sind fort in den Krieg!
А де ж гуси?
Вони побігли в очерет.
А куди подівся очерет?
Скосили дівчата.
А де ж дівчата?
Давно одружені.
А де ж козаки?
На війні!
Цього року Кіфер святкує 80-річчя, а всі ми — 80-річчя закінчення Другої світової війни. Кіфер народився за два місяці до падіння Третього Рейху, але його зріла творчість була позначена війною та її досвідом. Кіфер, як і кожен видатний художник, уміє відфільтровувати досвід війни, або скоріше роздуми про війну, таким чином, що його послання стає універсальним і позачасовим. Сьогодні, коли на іншому кінці Європи, в Україні, знову триває руйнівна війна, яка торкається не лише українців, незмінно актуальний художній посил Кіфера відчувається з величезною силою.
Художник займає особливе місце в цій виставці з двох частин, яка вперше підкреслює його нестандартний зв’язок із творчістю Вінсента Ван Гога. Виставка також представляє всі твори Кіфера, що перебувають у колекції Міського музею Амстердама. В обох музеях також показано нові роботи художника, які раніше не виставлялися.
Ван Гог був для Кіфера натхненням із 13-річного віку. У 1963 році, у віці 18 років, Кіфер отримав стипендію, щоб пройти слідами голландського художника по Європі. Почав у рідному місті ван Гога — Зундерті, далі подорожував через Бельгію та Париж, зрештою автостопом дістався на південь Франції. Протягом кількох місяців жив у Фурк, неподалік Арля, де Ван Гог написав свої найвідоміші твори, зокрема й серію «Соняшники».
«Ван Гог працював дуже важко, оскільки не мав таланту, — стверджує Кіфер. — Протягом останніх двох років життя він робив усе для того, чим зараз відомий.
Це тому, що він не зупинявся. Він писав і писав».
Для Кіфера ландшафт і історія нерозривно пов’язані. Його роботи переконують, що земля зберігає спогади. Чорні ворони означають небо, глибокі борозни — ґрунт, нагадуючи про біль і сліди втрат. Що могло пережити і витримати це місце? Позначене війною і стражданням, воно повільно загоюється і дозволяє з’явитися новому життю. Подібно до Ван Гога, який використовував товсті шари фарби, художник застосовує схожий підхід до поверхні полотна. У своїх величезних панорамах Кіфер пішов далі, додаючи олію, солому, попіл, ба навіть золоті пластівці, надаючи живописній поверхні як фізичної, так і емоційної ваги.
На стінах висять військові мундири — жорсткі, знищені, порожні, але переповнені мертвими пелюстками троянд. 24-метровий мурал, спеціально виконаний для Міського музею Амстердама, увінчує сходи другого поверху і є переконливою ілюстрацією слів антивоєнної пісні з 50-х: «Sag mir wo die Blumen sind?».
Твір увічнює постаті розуму і тіла — від образів досократівських філософів до облич істеричних пацієнток французького патолога Шарко — розміщених на яскравих золотих фонах, товстих шарах фарби та глини, підвішених асамбляжах тканин і купах сушених пелюсток троянд. У результаті виникає прогулянка серед парадоксу життя, яке постійно починається і постійно закінчується. Але коли ваше око сканує піднесеність цієї філософської загальності, ви помічаєте вражаючу деталь. Ось покритий глиною військовий мундир нагадує, що кінець життя не приходить до всіх однаково. Прогулюючись серед купи розкиданих трояндових пелюсток, неможливо не думати про Україну, навіть якщо сам Кіфер сказав на відкритті виставки: «Коли працюю, я ніколи не ілюструю актуальні політичні події… У мене є безліч інформації, і це, звичайно, виходить на поверхню. Не йдеться про те, щоб створити спеціальну програму… про війну в Україні. Ні, все це всередині мене і виходить на поверхню в глибокий, значущий спосіб».
Занурюючись у твори Кіфера, ви йдете шляхом, що його проклав великий Алхімік сучасного мистецтва. Його роботи містять у собі ретельно продуманий і вивчений сценарій. Здається, в них немає нічого випадкового, але в якийсь момент художник зупиняється і дає вам можливість слідувати за вашою власною чуттєвістю, вашими знаннями та вашим власним досвідом.
Маючи 80 років, Кіфер не здається, щоб сповільнювати темп, приборкувати свою творчу силу. «Коли я пишу, я не пишу головою, я роблю це тілом». Він додає, що знає так багато про війну, «що логічно, що вона відображається в моїх роботах. Це я, моє тіло, я переношу її на полотно. Це не має на меті застерігати людей, але я сподіваюся, що це нагадування».
Моя цьогорічна зустріч в Амстердамі з Ансельмом Кіфером, що є продовженням минулорічної зустрічі в флорентійському Палаццо Строцці, дала мені багато нового матеріалу для роздумів, про глибокі переживання навіть не згадую.
Понад усе я виніс одне — в мистецтві ще є великі алхіміки.