Кремнієва долина, яка завжди славилась підтримкою демократів і була в певному розумінні твердинею лібералізму, змінила курс. Підтримка курсу нового президента США лідерами техногігантів може стати початком нової ери, у якій сфера технологій працюватиме не на користь людства, а задля управління ним.
Активність Ілона Маска та його діяльність в DOGE (Department of Government Efficiency) й одночасна відмова Meta Цукерберга від співпраці із фактчекерами й модерування контенту — лише перші квіточки зміни курсу Кремнієвої долини. Експерти й медіа щодо змін настроїв представників технологічного бізнесу пригадали термін «технофашизм», який уперше використали в книжці 2011 року. Саме технофашизмом називають найгірший варіант розвитку подій у США та світі, коли технології почнуть використовувати не задля блага людства, а для контролю людей, обмеження їхніх прав і впливу на них. Поки що рано казати про те, що у світі настає ера технофашизму. Проте зміна риторики деяких очільників техногігантів з одночасними нападками на незалежну пресу є ознаками, що технофашизм не абсолютно неймовірний варіант розвитку подій у світі. Навіть більше, якщо розуміти великою мірою необмежені можливості сучасних технологій щодо впливу на доступ до інформації і, як наслідок, на думки й погляди людей; способи контролю прав і свобод особистості, зокрема права на свободу слова й інші права. Капіталізм спостережень, про який Шошанна Зубофф писала в однойменній книзі 2014 року, має всі шанси перетворитися на агресивнішу й технологічно інвазивнішу та шкідливішу форму суспільної ідеології та взаємодії з технологіями. Цією формою може стати технофашизм.
Бролігархія захоплює поки що лише Вашингтон
Фотографія очільників найбільших технологічних компаній на інавгурації Дональда Трампа стала не лише першим доказом зміни курсу Кремнієвої долини. Очікуваний вплив технологічних олігархів на політику США викликав застереження експертів і заклики дати відсіч зростанню ролі техномільярдерів у розвитку американського суспільства.
Проте ще до січня 2025 року журналістка Керол Кадвалладр, пулітцерівська номінантка, викривачка історії про Cambridge Analytica й роль цієї компанії в брекзиті, опублікувала у The Guardian статтю «Настає нова ера. Американські технобро тепер захоплюють коридори влади». У ній вона розмірковує, що владу в столиці США отримали технобро, а листопад 2024 року став початком нової ери, тож епоха вепонізації соцмереж (перетворення їх на зброю) і її негативних проявів, як-от Cambridge Analytica, закінчилася.
Ще наприкінці літа у матеріалі, присвяченому арешту Павла Дурова, журналістка використала термін «бролігархія». Уже в листопаді 2024 року цей термін з’явився в заголовку статті в The Altlantic. Хто ж такі ці технобро й що означає термін «бролігархія» (brolygarchia)?
Технобро, або техночуваки, — це ті, кого колись називали гіками, тобто люди, що люблять технології та буквально живуть ними. Останнім часом термін «гік» став більш маргіналізованим: так називають не дуже популярних розумників. Натомість технобро — самовпевнені люди, що працюють у сфері технологій (здебільшого в техногігантах), і часто ті, хто не дуже добре володіє навичками спілкування. Відповідно, бролігархія — ситуація, коли ці технобро отримують владу й гроші. Найяскравішим представником бролігархії є, вочевидь, Ілон Маск. Проте й усі ті, хто стояв поруч із ним на інавгурації, так само представники цього нового явища. Очільники техногігантів не олігархи в класичному вигляді — вони отримали вплив не зв’язками у владі, а в результаті логічного розвитку ІТ-ринку, а ще деякими нечистими методами, завдяки яким стали монополістами.
Активність Ілона Маска та його DOGE, а також його ручне управління алгоритмами X (Twitter) — лише один із проявів сили бролігархів. Анонсовані зміни політики щодо контенту Meta можна розглядати як ще один прояв сили бролігархів. А кроки на обох соціальних платформах щодо контенту — фактична відмова від фактчекінгу й майже ручне управління вмістом — можна розглядати як перші прояви нового явища, що отримало назву технофашизм.
Розквіт технофашизму
Говорити про концепцію технофашизму можна в умовах зростання впливу великих технологій на уряд і суспільство.
«Ніколи в історії не було так мало людей, які контролюють так багато глобальних комунікацій, а також так тісно пов’язані з авторитарним лідером», — пишуть автори статті в ByLine про потребу відсічі антиутопічній технологічній олігархії Трампа й додають: «Ніколи в історії олігархи не ставали настільки могутніми».
Технофашизм характеризується використанням технологій для посилення авторитарного контролю й підриву демократичних інститутів. Проявами технофашизму є маніпулювання інформацією, автоматизація управління й використання критичної інфраструктури для політичної та економічної вигоди. Ілон Маск зі своїм Департаментом ефективності уряду (DOGE) був в авангарді цього руху, використовуючи штучний інтелект для оптимізації державних процесів і скорочення федеральної зайнятості. Це експерти назвали формою технократичного авторитаризму.
Ідеологічні основи технофашизму
В основі технофашизму лежить ідеологія, яка розглядає технологію як основний рушійний фактор прогресу. Причому їй не повинні заважати регулятори чи якісь інші обмеження, зокрема такі «непорозуміння», як намагання забезпечити права людини чи певні демократичні процеси. Ця ідея безроздільної віри в технології базується на переконанні, що технологічні інновації — основна рушійна сила суспільного прогресу. Відповідно, будь-які перешкоди розвитку технологій і навіть різноманітні обмежувальні нормативні акти лише несуть шкоду. Такими перешкодами можуть бути вимоги дотримуватися правил охорони праці, турбота про екологію чи дотримання антимонопольного законодавства.
Часом ідеологи технофашизму спираються на поняття технологічного детермінізму. Ця теорія визначає технологію неминучою силою, розвиток якої диктує суспільні результати. Тож, базуючись на ідеї неминучості технологічного процесу, прихильники технофашизму виправдовують політику, в основі якої лежить ідея ефективності й продуктивності, і водночас відкидають такі непотрібні явища, як соціальна справедливість.
Очевидно, прихильники технофашизму й представники бролігархії не кажуть відкрито про те, що вони прибічники цих течій. Але їхні кроки — докази того, що вони послуговуються саме цими ідеями в рішеннях, наприклад запроваджені Ілоном Маском і його DOGE (Department of Government Efficiency) вимоги звітувати про роботу, скорочення держслужбовців через їхню буцімто недостатню ефективність, скорочення державних витрат, закриття USAID і багато іншого. Іншим прикладом дотримання ідеології технофашизму можуть бути заяви Ілона Маска про те, що регулюванню приватного бізнесу треба покласти край. «За замовчуванням нормативні акти треба скасувати», — заявив у телефонній розмові власник X (Twitter) і SpaceX.
Від ідеології до технології
Залишимо детальне вивчення ідеологічних аспектів технофашизму фахівцям, а натомість спробуємо розібратися в його технологічних проявах, а саме відповісти на низку запитань:
- Якими можуть бути негативні наслідки такого нерегульованого розвитку технологій?
- Як може змінитися сучасний світ технологій під впливом ідей технофашизму і який вплив ці зміни матимуть на звичайних людей?
- Чи можемо ми вже спостерігати перші кроки в напрямку до реалізації ідей технофашизму?
Технологічні ризики: без права на правду
Відмова або зменшення ролі традиційних медіа на користь альтернативних платформ — серйозна гібридна загроза, яка підриває демократичні інституції та створює ризики для розвитку суспільства. Саме цей рух у напрямку нівелювання ролі традиційних медіа в розвитку суспільства став одним із перших проявів сили бролігархії. Трамп, Ілон Маск та інші не зацікавлені в увазі суспільства до традиційних медіа, які підпорядковуються професійним журналістським стандартам. Для їхньої діяльності треба забезпечити зсув зацікавлень виборців у бік альтернативних медіа, які часто не мають чітких етичних норм і можуть бути інструментами маніпуляції. Соціальні мережі вже давно й активно використовують для поширення дезінформації, створення інформаційних бульбашок і радикалізації аудиторії. Проте в ситуації, коли на ринку медіаспоживання працювали ще й традиційні медіа, можна було сподіватися на формування балансу думок. Водночас в умовах акценту на соцмережах як основному джерелі новин масова аудиторія втрачає доступ до перевірених фактів. Це веде до поляризації суспільства, підриву довіри до державних інституцій і маніпуляції громадською думкою.
Саме зменшення традиційних медіа стало першим помітним проявом діяльності бролігахів, причому великою мірою воно розпочалося ще кілька років тому.
«You are fake news!» — одна з найулюбленіших фраз, яку президент Трамп часто публікував у своєму акаунті у твітері ще за першої каденції. Так глава держави називав будь-які традиційні медіа, які працювали за журналістськими стандартами. Ворогування з традиційними медіа особливо загострилося на початку другого терміну Трампа. Серед кроків, які про це свідчать, стало не лише закриття чи обмеження фінансування «Радіо Свободи» та «Голосу Америки», а й багато інших обмежень для медіа — від відмови видавати одним акредитації для відвідування Білого дому до скасування підписок на платні версії інших. Усі ці кроки мимоволі породжують поки що обережні заяви про те, що, імовірно, американській владі не потрібна журналістика як явище, яке послуговується балансом думок і служінню правді.
Після купівлі Ілоном Маском платформи X (Twitter) саме ця соціальна платформа стала розсадником теорій змов і провідним поширювачем фейків. Анонсовані зміни в модерації контенту на платформах Meta так само продовжують ідеологію відмови від служінню правді. А заяви Марка Цукерберга про буцімто упередженість фактчекерів підживлюють наративи про недовіру до традиційних медіа й експертних інституцій, сприяють поширенню дезінформації та маніпуляцій. Як наслідок, суспільство стає вразливішим до пропаганди, а демократичні процеси наражаються на ризик через знищення інформаційного простору, заснованого на об’єктивній реальності.
Тож боротьбу з традиційними медіа в угоду медіа альтернативним можна розглядати як перші кроки у формуванні суспільного наративу для ідеології технофашизму.
Великий Брат XXI століття: від капіталізму спостережень до тотального нагляду й контролю
Одним із найтривожніших аспектів технофашизму є масове використання інструментів технологічного нагляду й контролю. Дані в сучасному світі давно перетворилися не лише на інструмент заробітку, а й на джерело тотального контролю за людьми. Описана Шошанною Зубофф концепція капіталізму спостережень визначає економічну систему, у якій приватні компанії монетизують дані про поведінку людей, збираючи, аналізуючи й використовуючи їх для комерційних цілей. В основі цієї системи лежить ідея, що відомості про користувачів і їхню активність — цінний ресурс, який можна продавати чи використовувати для оптимізації реклами, прогнозування тенденцій і впливу на поведінку.
Саме капіталізм спостережень породив і перетворив на техногігантів такі компанії, як Google чи Meta (Facebook, Instagram, WhatsApp), а іншим допоміг монетизувати бажання людей захистити свої приватні дані й конфіденційність загалом (Apple). Поки перші отримали можливість створювати персоналізовану рекламу й продавати дані стороннім компаніям, другі доволі успішно стали заробляти на бажанні захистити приватність і використовувати це як додану вартість для своїх продуктів.
Проте капіталізм спостережень — це не лише збір і монетизація даних. Це ще й контроль і маніпуляція. Адже використання даних для маніпуляцій споживацькою поведінкою може впливати на рішення користувачів і навіть на політичні процеси. Найяскравішим прикладом цих маніпуляцій стала історія з Cambridge Analytica, згадана вище.
В епоху штучного інтелекту й досконалих технологій розпізнавання облич капіталізм спостережень мімікрує під систему тотального нагляду. Адже доступність великих обсягів даних про людей і наявність інструментів оброблення цих даних дає змогу урядам і корпораціям відстежувати поведінку людей і впливати на них — і на доступ до інформації, і на її поширення, наслідком чого може бути контроль за наративами, що циркулюють у суспільстві, і покарання за інакомислення з повною відсутністю свободи слова.
До цього можна додати потенційну безконтрольну інтеграцію технологій стеження в громадські й робочі місця. Наслідком цього стане тотальний контроль і придушення навіть спроб самовираження в будь-якому вигляді.
Насправді людство вже має приклади такого контролю й спостереження. Це китайські системи інспектування в місцях проживання уйгурів, які мають також системи передбачення злочинності й контролю за пересуванням і навіть обмеження комунікації.
Та й російська система масового спостереження й контролю теж може бути прикладом реалізації точкових ідей технофашизму.
Законодавчі й регуляторні запобіжники
Боротьба з технофашизмом також пов’язана з юридичними й нормативними проблемами. Окрім того, розквіт цієї ідеології можна розглядати як маятник, що перемістився в іншу найвищу точку після ініціатив Байдена й американського Сенату та Конгресу в спробах обмежити силу техногігантів. Монопольне становище технологічних компаній — кожної у своєму сегменті — було не лише логічним результатом розвитку ринку, а й певними доволі жорсткими кроками самих техногігантів, спрямованими на знищення конкурентів. Антиконкурентна боротьба посилилася останніми роками, а в окремих випадках навіть дійшла до конкретних судових рішень, наприклад визнання Google монополістом на ринку пошуку. Окрім того, нові європейські закони про цифрові ринки теж можна вважати успішною спробою боротьби з техномонополістами. Тож нинішня прихильність до ідей технофашизму, серед яких відмова від будь-якого регулювання, є наслідком попередніх настроїв і кроків урядів. Саме тому Кремнієва долина логічно відмовилася від демократичних цінностей і часом негласної підтримки Демократичної партії, настільки, що у світі з’явився іще один термін, що описує цю динаміку, — «технологічні праві» (Tech Right).
Ще кілька місяців тому стаття з побоюваннями занадто великої влади технологічних монополій містила б згадку регуляторних кроків, спрямованих на обмеження цієї влади. Сьогодні ми не можемо казати про те, що навіть за умови існування законів, аналогічних європейським Digital Service Act і Digital Market Act, вони можуть бути реальними запобіжниками майже необмеженому зростанню могутності техногігантів. Адже заяви Ілона Маска про відмову будь-яких регуляторних обмежень мимоволі викликають порівняння цих обмежень із горезвісним Будапештським меморандумом.
Експерти висловлюють занепокоєння ідеями Ілона Маска та його DOGE, особливо масове запровадження штучного інтелекту для автоматизації державних функцій у США. Про це вельми критично висловився експерт із кібербезпеки й технологій Брус Шнаєр. На його думку, хоча ШІ може підвищити ефективність роботи урядів, повна автоматизація управління загрожує демократичним процесам. Він вважає, що такі технології треба використовувати для підтримки, а не заміни людських рішень. Експерт також наголошує на потребі регулювання таких технологій, щоб вони не стали інструментами, які обмежують свободу вибору й доступ до справжніх демократичних процесів.
Чи зможе світ не перетворитися на техноутопію із соціальним рейтингом, так красномовно показану в серії «Падіння в піке» (Nosedive) серіалу «Чорне дзеркало», і зберегти залишки людяності в рішеннях технократів і бролігархів, покаже лише час. Залишається сподіватись на технологічну систему стримувань і противаг і розуміти: якщо вона не спрацює, нашим майбутнім може стати технологічний сепаратизм, у якому ми забудемо ідею глобального інтернету й житимемо в закритих технологічних спільнотах зі своїми правилами та обмеженнями.