У чому, на ваш погляд, полягає специфіка духових оркестрів, зокрема військових? Чи можемо говорити про те, що це музичні колективи, відкриті для творчості і експериментів?
Симфонічний духовий оркестр, як не дивно, є винаходом Адольфа Сакса. Свого часу він працював у Франції над реформою військових оркестрів, і от саме тоді, коли згадані оркестри таки зважилися поновити і доповнити своє звучання новими музичними інструментами, які запропонував Сакс, тобто саксофонами, постав сучасний симфонічний оркестр.
До згаданої модернізації у Бельгії, як і по Європі загалом, військові духові оркестри виконували транскрипції симфонічних творів, оперні увертюри тощо. Важливо те, що вони виконували потужну культурну роботу, бо ж радіо в усіх його формах не існувало, і не кожний в ХІХ столітті вмів читати. Але незалежно від освіти і соціального походження люди виходили на вулиці послухати те, що грали військові оркестри. Таким чином вони були засобом освіти і просвіти для широких верств населення.
До того, як я почав диригувати оркестром збройних сил Бельгії, разом з іншим духовим оркестром виконував транскрипції різних симфонічних творів. Не скажу, що це мені і музикантам давалося легко, але всі ми мали мету показати, що духові інструменти можуть виконувати складні музичні твори. Адольф Сакс свого часу довів, що симфонічна музика звучить так, як треба, коли її виконують на саксофоні. То чим решта духових інструментів гірша?
Читайте також: Лі Шень: «Музика — це мистецтво часу»
Поговоримо не лише про військові духові оркестри. Очевидно, в Україні, як і решті країн, є таке явище, як Національний духовий оркестр, який є винятком з усталеної практики, бо йдеться про професійних виконавців. У Бельгії, на приклад, існує всього лишень три військових духових оркестри, які є професійними. Окрім транскрипцій різних симфонічних творів вони грають нову музику, твори, створені спеціально для них. Поль Жильсон, бельгійський композитор і диригент, якому дуже близькими були принципи оркестрової роботи Адольфа Сакса, був одним з перших, хто писав спеціально для бельгійських духових оркестрів. Нині ж бельгійських композиторів, що вдаються до подібної практики, багато. До того ж багато з керівників військових оркестрів пишуть для них сучасну музику.
У військових духових оркестрах є місце творчості, рухові вперед і експериментам. На приклад, я записав доволі багато музичних дисків, і по тому отримав відзнаку Бельгійської спілки диригентів, бо завжди разом з оркестром виконував нові твори бельгійських або закордонних авторів. Відчув, що диригент духового оркестру має допомагати молодим композиторам звучати і ставати впізнаваними в них на батьківщині і в світі.
Як ви ставитеся до поєднання саксофонної і електронної музики? Щось цікаве з того вийшло?
Електронна музика – це специфічне явище. Знаю про декілька спроб поєднати звучання духового оркестру і електронних інструментів, але поки що йдеться про експерименти.
Адольф Сакс провів у своєму рідному місті Дінані не так вже й багато часу. Багато інших міст Європи пов’язано з його безпосередньою біографією та вкладом у світову музику. Де і як займаються збереженням і дослідженням його спадщини?
Дінан – це бельгійське місто, в якому народився Адольф Сакс. Але окрім дінатського музею цього винахідника музичних інструментів є ще Європейський центр історії саксофона і саксофонної музиці у французькому місті Бордо. У Дінанті, Сакс пробув не так вже й довго, бо переїхав спочатку до Брюсселя, де його батько працював у військовому духовому оркестрі, а далі – до Парижу. Пам’ять про Сакса у його рідному місті не лише музеєфікують: тут щороку відбувається всесвітньо відомий саксофонний фестиваль на його честь. Вперше цей фестиваль був проведений 1994 року, щоб вшанувати сторіччя з моменту смерті винахідника.
Читайте також: Йоганнес Торель: «Музика рефлексує, зберігає певні національні елементи, але не це головне»
Знаєте, мене подекуди називають одним з найепічніших саксофоністів світу. Я мешкаю в Дінані, рідному місті Адольфа Сакса, граю на саксофоні, є одним із засновників міжнародної асоціації саксофоністів. Так я намагаюся допомогти молодим саксофоністам і тому інструменту, на якому вони грають, шанс розвиватися, рухатися вперед. Міжнародний фестиваль, про який я щойно сказав, дає молодим виконавцям шанс показати себе. Зокрема під час останнього, який відбувся 2014 року, виступали музиканти з 35 країн світу. Їм важливо звучати самим, і аби їх слухали, бо лише так можна показати різні цікаві виконавські техніки, і почути їх, а згодом, можливо, запозичити. Ще один аспект, якому я і мої колеги з саксофонного фестивалю у Дінані приділяємо увагу, це композитори і їхні нові твори. Таким чином ми з колегами збагачуємо саксофонну виконавську традицію.
Саксофон у джазі знають у всьому світі, і поступово, але впевнено цей музичний духовий інструмент знаходить свою нішу у класичній музиці. Якими є проблеми, які саксофонній музиці доводиться долати нині?
Потрібно визнати, що джаз був тим музичним жанром, який відкрив для Європи саксофон як самоцінний музичний інструмент. Але виконавські можливості цього інструменту не обмежуються лише джазом: він звучить всюди, практично в кожному музичному жанрі. Симфонічна музика, класична музика, саундтреки до кіно – всюди звучить саксофон. Включаєте радіо чи плеєр – і тут саксофон також. Те, що саксофон впевнено себе почуває у різних жанрах музики, не є проблемою. Сучасні композитори дуже цікавляться цим духовим інструментом.
Читайте також: Клод Деланґль: «Коли гарна музика не єднає різних людей, вона не виконує свого завдання»
Одна з проблем саксофонної музики полягає у тому, що на саксофоні довгий час грали неспеціалісти, бо не було кваліфікованих педагогів, які б могли навчити високому рівню гри на згаданому музичному інструменті. Коли я сьогодні навчаю своїх учнів в консерваторії, я завжди їх прошу, аби вони слухали звучання інших інструментів – скрипок, фортепіано тощо. Річ у тім, що їм і мені потрібно підняти рівень звучання саксофона до такого ж високого рівня. Вже є ті, в чиїх руках класична музика, виконана на саксофоні. Звучить гідним чином. Але їх поки що все ще мало. Досі конструкція саксофона не є досконалою, так само як і його інтонаційні, акустичні можливості. Минуле зіграло із саксофоном прикру гру: багато виконавців думали, що грати на ньому надто легко, не звертали уваги ані на звук, ані на його інтонацію. Правда в тому, що грати погано легко. Коли ви граєте на фортепіано, звук не буває поганим. Із саксофоном поганий звук, хрипіння і крякання, отримати дуже легко. В консерваторії ми починаємо навчати саксофоністів виконавській майстерності із транскрипцій творів Баха і концертів Моцарта для гобоїв і флейт. Вони чудово звучать, якщо їх правильно зіграти на саксофоні. Одного разу ансамбль саксофоністів заграв разом із віолончелістом один з концертів Мендельсона на світовому конгресі саксофоністів у Страсбурзі. Коли в момент звучання цього музичного твору я закрив очі, то на якийсь момент мені видалося, що звучить струнний оркестр. Впевнений, що якби в часи Моцарта існував саксофон, то цей композитор використав його дуже вправно.
Низка відомих у світі саксофоністів починала свій шлях з гри на кларнеті, трубі чи іншому духовому музичному інструменті, паралельно навчаючись грі на саксофоні. Опанування декількох інструментів є перевагою, чи радше заважає саксофоністу?
Ситуація, про яку говорите, відходить у минуле, бо все менше і менше таких музикантів, для яких саксофон був другим інструментом після кларнету чи труби. Це в часи заборони гри на саксофоні хтось починав свій музичний шлях з кларнета, йшов далі грати в симфонічний оркестр, а лише потім паралельно, часто напівлегально вчився грі на саксофоні. Довгий час саксофон асоціювали із джазом, Гленом Міллером, США, тобто тим, що не схвалювали в тому ж таки СРСР. Це не применшує ані ролі, але заслуги Міллера, бо він вивів саксофон на новий рівень, допоміг зайняти йому певну нішу у музичному світі.
У Бельгії ніколи не існувало практики, коли музикант-духовик спочатку вчився грати на корнеті чи трубі, а далі – на саксофоні. В цьому плані саксофон є моїм першим музичним інструментом, але поряд із ним я граю на віолончелі і фортепіано, бо хочу мати ширшу перспективу бачення і розуміння того, що є у музиці, розуміти її з точки зору струнника і клавішника. Як диригенту мені також важливо на слух відчувати, коли і як саме конкретний інструмент має розпочати вести свою партію в певному творі, якій звучить на сцені. Свої студентів прошу, аби паралельно із саксофоном вони навчилися грати на фортепіано. Але я ніколи не прошу їх, аби вони грали також і на кларнеті чи контрабасі.
Читайте також: Яцек Кортус: «Музика, яку виконуєш на сцені,має співвідноситися з життям країни, де концертуєш»
Українські сучасні композитори мало чим поступаються своїм колегам закордоном, проте пробиватися на світові сцени їм не легко. Чи може цьому допомогти безпосередній контакт авторів музики як з вітчизняними, так із закордонними виконавцями?
Коли брав участь у журі останнього одеського саксофонного фестивалю, відкрив для себе низку цікавих творів українських музичних авторів. Найбільша проблема усіх композиторів світу полягає у тому, як зробити свої твори знаними. Досі ситуація є такою, що українські композитори є мало знаними у світі, не зайняли свого місця під сонцем. Я в Україні не вперше, але жодного часу, що я тут був, жодний з композиторів не підійшов до мене, і не запропонував свої твори, щоб, можливо, виконати їх у Бельгії. Нині композитори мають захищати і просувати себе самі, і нині їм складніше. Інформаційне поле нині дуже динамічне, та й тих, хто вважають себе гарними музичними авторами вистачає. Вони самі пишуть, видають свої твори, розміщують їх в Інтернеті, але всесвітня мережа не є стовідсотковою запорукою того, що їхні твори виконають. Для того, щоб нова музика звучала, її авторам треба презентувати себе виконавцям, йти до диригентів і музикантів.
Якщо українські композитори насправді хочуть, аби їхні твори звучали з різних світових сцен, то їм треба йти до українських музикантів, консерваторій, оркестрів, бо музиканти хоч так-сяк, але гастролюють світом, а студенти консерваторій навчаються закордоном. Це один з найкращих шляхів. Коли я навчався в консерваторії Брюсселя, було заборонено цікавитися, що відбувається в консерваторії Парижу, німецьких міст, бо тодішні викладачі давили своїм авторитетом, мовляв, «знаємо, що для студентів краще». Часи змінилися. В моєму класи є учні як мінімум 10 різних національностей. Вони підходять до мене, і пропонують заграти музику, написану в них вдома. Я слухаю те, що вони мені пропонують, і коли бачу, що твір хороший, пропоную його для виконання на найпрестижнішому в світі міжнародному саксофонному фестивалі у Дінані. Згаданий міжнародний фестиваль є дуже хорошим інструментом популяризації творів молодих чи незнаних композиторів, бо якщо їхній твір потрапить до списку виконуваних в Дінані, про нього дізнаються саксофоністи цілого світу. Запропонований шлях – не панацея, лише один з можливих.
——————————————————-
Ален Крепен – саксофоніст, професор Королівської Консерваторії Брюсселя, головний диригент Королівського симфонічного оркестру повітряних сил Бельгії. Головний арт-директор всіх оркестр Збройних Сил Бельгії. Член правління Асоціації Адольфа Сакса. Головний секретар журі Міжнародних Конкурсів саксофоністів ім. Адольфа Сакса в 1994, 1998, 2002, 2004 роках. З 2005 року президент журі конкурсу «Золотий Саксофон Одеси». Автор безлічі творів для симфонічного оркестру, а також для саксофона і фортепіано.