У. Т.: На мітингу в листопаді багато чехів показували червону картку своєму лідерові. Чому ж обрали Мілоша Земана, якщо нині така маса співвітчизників його не підтримує?
– Можливо, перед нами класичний наслідок загального голосування. Це були перші всенародні вибори президента в чеській історії. Доти президентів обирали в парламенті. Я не віддавав голосу за цю кандидатуру, бо підтримував свого товариша ще з 1980-х Карела Шварценберґа. До речі, знаєте, як перекладається слово zeman? «Бідний середньовічний дворянин», «дрібний землевласник». Тож zeman боровся проти аристократа, який усе життя провів у Австрії. Це було щось на зразок «еліта проти народу». А ще зважаймо й на те, що шальки політичних терезів хилилися вліво, бо правоцентристи очолювали два уряди поспіль – від 2006 до 2013 року. Їм доводилося протистояти економічній кризі. Тож насправді обрання Земана не стало великою несподіванкою. Неочікувана, як на мене, хіба що його теперішня поведінка. Він аж десятиліття прожив у цілковитій ізоляції десь у горах між Прагою та Брно, програвши Клаусові 10 років тому. На тих виборах його зрадили кілька соціал-демократів, не проголосувавши «за». Тож він сердито зачинився у своєму заміському будинку, не стежачи за тим, що відбувається у світі. А потім раптом через 10 років з’явився, щоб помститися. Можливо, саме ізоляція і сприяла такій поведінці.
У ХХ столітті чехи плекали певні симпатії до Росії, вважаючи, що то противага німецьким впливам. Утім, після 1968 року я гадав, що прагнення кремлівської підтримки вивітрилося. Ця історія показує, що не цілком. Нам треба бути готовими до протистояння.
У. Т.: А третій результат Комуністичної партії Богемії і Моравії під час парламентських виборів 2013 року чим можна пояснити? Це прояв ностальгії?
– Гадаю, ні. Ностальгії за чим? У чехів зараз вищий рівень життя, ніж будь-коли. Звісно, люди схильні ідеалізувати минуле, але не в тому річ. Просто керівна складова зсунулася вліво. Комуністи ніколи не були членами урядової коаліції, але для соціал-демократів це важливий фактор, адже у своїй риториці вони мусять якось пристосовуватися до факту, що в нас досі є Компартія.
Читайте також : «Розморожування» комунізму в Східній Європі
Це теж може бути причиною, чому уряд, який очолюють соціал-демократи, не так голосно висловлюється проти Земана. Вони побоюються втратити якусь частину виборців із лівими симпатіями. Окрім того, є і дебати в правому крилі. Для мене вибір між Брюсселем та Москвою очевидний. Звісно, я за ЄС. Хоча критично ставлюсь і до Європи через схиляння на її Заході, а також у Вашингтоні до радикально ліберального порядку денного. Там нині переважають маргінальні питання.
Пригадую, років 20 тому американські та західноєвропейські дипломати йшли попереду демонстрацій із вимогами більшої свободи. Тепер вони крокують на чолі гей-парадів. Якщо ви консерватор, то фактично перебуваєте поза дебатами, базованими на політичній коректності. Отже, це ситуація, з якої хоче скористатися Путін. Він зображує себе захисником традиційних цінностей від «загниваючого» Заходу. Мене цим не купити. Утім, деякі консерватори чіпляються за таку риторику. У Центральній Європі це Віктор Орбан чи Вацлав Клаус. Є такі діячі в Британії, Франції. Але якщо ви поляк чи балтієць, то ніколи не купитеся на таку концепцію.
У. Т.: А не боїтеся, що дух свободи Центральної Європи після 1989 року може бути підірвано через загравання Путіна з певними її лідерами – тим-таки Віктором Орбаном чи Робертом Фіцо?
– Гадаю, він намагається грати у гру «розділяй і володарюй», а два згадані вами політики (один лівий, другий правий) допомагають у цьому. Чехам певною мірою пощастило, ми в іншому становищі. Наприклад, завдяки тому що в 1990-х зробив наш уряд. Він забезпечив енергетичну незалежність країни. Відтоді вона здатна одержувати газ із Норвегії, тож легко пережила, скажімо, паливну кризу 2005 року. Ми в змозі імпортувати нафту з Інгольштадта, із Заходу. У нас є атомна енергетика. Наше становище зручніше, маємо свободу маневру.
У. Т.: Ви були прихильником розміщення систем ПРО на території Чехії… Якими бачите безпекові перспективи своєї держави?
– США шукали можливості розмістити ці протиракетні комплекси як механізм проти майбутніх загроз від Ірану. А ми водночас були зацікавлені мати частину стратегічної інфраструктури Сполучених Штатів на своїй землі як своєрідну гарантію в Європі. Одначе, як на наш погляд, це мало більший стосунок до Москви, ніж до Тегерана. На жаль, через певну опозицію вдома, а також зміну стратегії у Вашингтоні ми втратили той шанс. І мені дуже шкода. Ми вже заявляли про це голосно у 2009-му. Тоді з’явився лист, підписаний Вацлавом Гавелом, Лехом Валенсою та ін. Ми попереджали про ризики політики перезавантаження, бо наше бачення ситуації було досить різне. Нам не здавалося, що Путін перезавантажується в позитивному сенсі. Це було саме після 2008 року, тобто вторгнення Росії у Грузію. Ми передбачали ревізіоністську політику Кремля й наполягали на тому, щоб НАТО всерйоз перейнялось обороною держав, які межують із РФ. Минуло п’ять років. Тепер ситуація ще критичніша. Альянс нарешті прокинувся ухваливши в Уельсі деякі позитивні рішення для забезпечення оборони прикордонних держав, як-от Польща і країни Балтії. Тобто це був правильний крок. Але потрібно робити більше у зв’язку з російською загрозою.
Читайте також: Володимир Чемерис: «На лівому фланзі української політики – порожнеча»
У. Т.: Серед тих, хто підтримує промосковську риторику в Україні, є багато Homo sovieticus – людей, що ностальгують за комуністичним минулим. Чи вдалося це подолати у Чехії?
– Країна відсвяткувала 25-річчя Оксамитової революції, і можна сказати, що трансформація в економічній та судовій сферах закінчилася. Утім, дехто може заперечити завершення соціальних перетворень. Ми говоримо про два покоління, що жили під час комунізму і 25 років потому, та насправді йдеться про одне. А нам потрібні бодай дві генерації. Масарик, коли було створено Чехословаччину, казав, що йому знадобилося б 50 років.
У процесі перетворення ви маєте підтримку й енергію однієї із суспільних груп. У вас є такі люди, тож беріться до реформ. Для викорінення тоталітаризму й комунізму потрібні два покоління. Є, втім, іще одне правило. Перебуваючи в комуністичних тюрмах, ми знали: щоб відродитися після ув’язнення, необхідно провести стільки само часу на волі, скільки ви змарнували за ґратами. Втім, це, мабуть, порада для чехів, а не для українців.