Але факт є факт. Небагато французьких політологів зі статусом бодай університетьских викладачів закликають, зі сторінок провідних медіа, надати Україні членство в НАТО. Колишній дипломат Александр Мельник — один з ось таких оригіналів. У розмові з Тиждень.ua викладач геополітики в ICN Business School Nancy Metz висловив свої міркування, чому не варто ставитися до геополітики як до свяшенної корови, в чому подібність між державним та індивідуальним тероризмом, а також — про те, наскільки західне суспільство готове нині відмовитися від частини політкоректних табу.
Тиждень.ua: У своїй майже скандальній статті в часописі Le Mond Ви закликаєте надати Україні членство в НАТО. Наскільки, на Вашу думку, західний та, зокрема, французький політичний клас готовий почути Ваші аргументи? Чи вважаєте Ви, що нині, після терактів у Парижі, ситуація змінилася і ставлення до України — також?
Стаття, на яку Ви посилаєтеся, написана кілька місяців тому. За цей час я не помітив радикальних змін у ставленні до України з боку істеблішмента. І тим не менш. Треба спочатку прояснити деякі речі. Я добре усвідомлюю, що моя позиція у Франції — дещо маргінальна. Я свідомо на це йду та спокійно до цього ставлюся. Не будемо забувати: Франція — не є НАТО, а НАТО — не Франція. Внутрішня політична ситуація в цій країні, а також — геополітичні погляди французьких політичних еліт не визначають позицію Північно-Атлантичного альянсу. Нагадаю генезу, причини появи НАТО. Це була військова парасолька, яку Сполучені Штати розкрили, після Другої світової війни, над Західною Європою. Це дозволило Європі відновити економіку і не витрачати кошти на оборону. Президенти Рузвельт та Трумен спільно з британським прем’єром Черчілем були справжніми архітекторами НАТО. Цей проект ніколи не був пріоритетом французьких політиків.
Читайте також: Лєв Ґудков: «Аморальність і цинізм – надзвичайно важливі складові російського суспільного простору»
Тиждень.ua: Можна навіть сказати, що Франція опинилася в НАТО ледь всупереч власній волі…
Так, але членство виявилося їй на користь! Франція змогла відбудуватися після війни, під час свого Славетного Тридцятиріччя, зокрема й тому, що французи змогли заощадити на обороні. Безпеку гарантувала Америка. Це була військова потужність — hard power, коли ж Європейський Союз втілював soft power — принадність мирного рішення, економічні, культурні та інші критерії. Саме тому я пропоную чітко відрізняти позицію політичного істеблішмента Франції, де, як Ви наголосили, немає консенсусу стосовно перспективи вступу України до НАТО, та напрацювання нового бачення НАТО — організації, яка сьогодні шукає новий подих, нові сенси, нову ідентичність перед новими викликами. ХХІ століття принципово відрізняється від попереднього. Отже, потрібно робити іноваційні кроки. Статус-кво ніколи не буває добрим рішенням. Статус-кво дає вчорашні відповіді. Сьогодні ж треба оновлюватися. Це стосується всіх міжнародних організацій, абсолютна більшість яких заснована в ХХ столітті. Контекст принципово змінився, а організації залишаються тими самими. Отже, сенс моєї пропозиції в наступному: насмілитися виголосити це словосполучення, яке досі затабуйоване у Франції : “інновація геополітики”. Геополітику треба перезавантажити. Інновація не має стосуватися лише технологій та економіки, але й геополітики також. Що я пропоную? Передивитися програму сутності та сенсу існування НАТО, і почати з кроку, який матиме кардинальні наслідки — залучити Україну до Північно-Атлантичного альянсу.
Тиждень.ua: Отже, якщо я правильно зрозуміла, Ви пропонуєте передивитися висновки Бухарестського саміту 2008 року, коли саме Франція та Німеччина наполягли, щоб Україна та Грузія не отримали ПДЧ до членства в НАТО?
Саме так. Я пропоную чітко відкрити Україні шлях до членства в організації. Вступ не стався б аж завтра. Формальності неминуче забрали б чималочасу. Але я впевений, що це — єдина ефективна пересторога, єдиний спосіб не тільки стримати експансіонізм Владіміра Путіна, але й надати НАТО та іншим інституціям новий імпульс розвитку, відкрити для них друге дихання. Саме Україна є сьогодні форпостом захисту демократичних засадничих європейських цінностей. Саме тут відбувається гідна захоплення й підтримки боротьба за гідінсть, за свободу, за правову державу. Стара, втомлена Європа втратила імпульс, їй важко тримати динаміку. І саме Україна, яка добре пам’ятає, що таке комуністична несвобода, несе в собі й свіжі сенси, і дух свободи.
Тиждень.ua: Ви казали про Францію, яка не хотіла НАТО, хоча, у сухому залишку, вигідно скористалася з цього членства. Часто, ми бачимо, що політикам та опінії не вдається спрацювати на випередження, мислити стратегічно. От і нині: наскільки стара й втомлена Європа здатна побачити в Україні саме їй потрібну свіжу кров?
Я бачу сприятливість контексту в тому, що нині президентом Ради ЄС є поляк, Дональд Туск. Він походить з категорії викрадених радянським режимом країн. Вживаю термін “викрадані”, щоб окреслити: держави Центральної та Східної Європи органічно належать до європейської цивілізації. Отже, вступ України до НАТО відповідав би не лише цілям європейської безпеки, але й завданню зміценння європейських засадничих цінностей. Європа мусить об”єднати зусилля в протистоянні проти спільної загрози — експансіонізму Кремля.
Читайте також: Вайра Віке-Фрейберґа: «Після розпаду СРСР Захід мав надто романтичний погляд на Росію»
Тиждень.ua: Але так часто доводиться чути саме від європейських політиків: “Ну не станемо ж ми воювати з Росією!”
Так, воювати ніхто не хоче, в прямому сенсі слова. Але нічого не робити, ховаючись за real politik, теж не можна! Щодня стає все більш зрозуміло, що інтереси Путіна не обмежуються Кримом та Донбасом, а стосуються цілої України, яку він сподівається залучити силою до “русского миру”, нібито несумісного з Заходом. Путін здатен розуміти тільки силу. Отже, відповідь має бути сильною, сміливою, асиметричною. Привласнивши Крим та почавши військові дії в Україні, Росія зруйнувала систему міжнародних відносин та правил, які були сфомовані по завершенні Другої світової. Вона практикує правовий нігілізм, ніби доводячи на практиці: все дозволено. Але навіть якщо система міжнародного права далека від досконалості, це не означає, що законів не треба зовсім. Їх лише необхідно оновити, привести у відповідність до викликів часу, вдосконалити.
Тиждень.ua: Не всі на Заході погоджуються з аргументом, що ісламський радикалізм, який став причиною загибелі журналістів Charlie Hebdo, та державний тероризм, який практикує по відношенню до України Росія, – явища хоч і різного порядку, але спільної природи. Якою є Ваша думка
Це – два види варварства. Того варварства, яке здатне, якщо його не зупиняти, набути глобальних обрисів. Навіть якщо кожне з них починалося як локальна подія. Варварство в ім”я спотвореного прочитання релігії або ж “русского мира” вимагає жорсткої та чіткої відсічі. Я розумію, що мої пропозиції — не в мейнстримі. Але ніколи не треба боятися стати дисидентом.
Біографічна нота:
Александр Мельник народився в 1958 році в Москві. 1980 – Закінчив Московський інститут міжнародних відносин. Працював дипломатом у Женеві, Парижі та Москві. З 1996 — викладач геополітики в французьких університетах, автор багатьох аналітичних розвідок та двох книг : “Шлях франко-російського дипломата, 20 років після падіння Берлінської стіни” та “Долучити Францію до світу: Глобалізація, інструкція до використання”.