У суботу, 6 квітня, у Словаччині пройшов другий тур президентських виборів, на якому переміг соратник чинного премʼєр-міністра Роберта Фіцо, спікер словацького парламенту Петер Пеллеґріні. Ця перемога посилює позиції Роберта Фіцо та його уряду, які для значної частини країни є неприйнятними, про що свідчать протести ще до початку президентських виборів і результати голосування за кандидатів у другому турі: Петера Пеллеґріні підтримали 1 млн 400 тис. виборців, тоді як його суперника, ліберального дипломата Івана Корчока — 1 млн 200 тис. Російсько-українська війна стала фактично одним з ключових елементів у передвиборчих дискусіях цієї кампанії.
Як зміниться внутрішня політика Словаччини після обрання президентом Петера Пеллеґріні й закріплення влади премʼєр-міністра Фіцо? Наскільки це вплине на українсько-словацькі відносини й військову допомогу Україні з боку Братислави? Чи справді Роберт Фіцо — ще один Віктор Орбан Східної Європи? На всі ці запитання Тижню відповів Александр Дулеба — словацький політолог, професор Пряшівського університету й керівник напряму «Східна Європа» в Асоціації словацької зовнішньої політики.
— Явка в другому турі президентських виборів у Словаччині 6 квітня склала понад 60 %. Це один з найвищих показників в історії Словаччини. Чи означає це, що країна вже політично поляризована, адже кожен із кандидатів набрав більше ніж мільйон голосів підтримки в країні, де всього 4,4 млн виборців?
— Так, це справді друга за численністю явка в історії президентських виборів у нас. Найвища була під час перших прямих виборів президента 1999 року. Тоді було більше ніж 70 %. На всіх останніх виборах президента явка складала менше ніж 50 %. А цього разу в першому турі — 51 %, а в другому — 61 %. Приблизно на 10 % виборців більше прийшло голосувати в другому турі виборів, аніж у першому.
Тут відіграла роль вдала мобілізація з боку партій уряду Роберта Фіцо (окрім партії, яку очолює премʼєр-міністр Роберт Фіцо «Курс — соціальна демократія» (SMER — SD), до урядової коаліції входять націоналістична Словацька національна партія та ліва партія «Голос — соціальна демократія». — Ред.). Була дуже вдала мобілізація жителів сільської місцевості. У містах була приблизно така сама явка, як і в першому турі. А от вдала мобілізація жителів сільської місцевості вплинула на результат виборів. Там однозначно виграв Пеллеґріні. І це перший фактор. Чому їм вдалася ця мобілізація? Головно завдяки тезі, що Іван Корчок — кандидат війни, а Пеллеґріні — кандидат миру. Буквально: якщо ви не хочете, щоб ваші сини та внуки йшли воювати в Україну, обирайте Пеллеґріні. Якщо ж хочете — обирайте Корчока.
Тут треба сказати, що це була така негативна кампанія. За законом, в останні дні перед голосуванням діє мораторій на передвиборчу агітацію. Однак закон говорить про телебачення й радіомовлення, але нічого не каже про соціальні мережі. І там справді розгорталася шалена кампанія щодо війни в Україні. Це був основний мотив у соціальних мережах.
Другий фактор, що вплинув на результат виборів, — це те, що прихильники Пеллеґріні (уряд Фіцо) змогли отримати підтримку кандидата, який отримав третій результат у першому турі, — Штефана Гарабіна. Слід зазначити, що погляди Гарабіна — дика версія словацького націоналізму XIX століття. Ідеться про надзвичайно консервативні й русофільські погляди; прихильники цієї ідеології бачать місію словаків у поєднанні словʼянського світу під головуванням Росії. Вони вважають, що Словаччині потрібна Росія, щоб балансувати тиск Заходу. Історично йшлося про німців та угорців. Нині ж Гарабін вважає НАТО злочинною організацією, а також, на його думку, Словаччині треба виходити з Європейського Союзу. І цей кандидат набрав більше ніж 11 % у першому турі. Безпосередньо він не підтримав Пеллеґріні, оскільки в нього є питання щодо особи новообраного президента. Петер Пеллеґріні — гей, а це не дуже вписується в бачення світу цих консерваторів XIX століття та прихильників традиційних цінностей. Своїм виборцям він рекомендував обирати менше зло. Корчок — велике зло, а Пеллеґріні — менше зло. І це спрацювало.
Третій важливий фактор повʼязаний з кандидатом, що в першому турі набрав 7 % і отримав четвертий результат, — Крістіаном Форро, лідером партії «Угорський альянс», яка представляє угорську меншину Словаччини. Тут зрозуміло, що вони працюють з Віктором Орбаном, який має дуже великий вплив на те, що роблять угорці Словаччини, зокрема на їхню політичну репрезентацію. Тим паче, що мораторій словацького законодавства не поширюється на Угорщину.
І от за ці два дні, поки діяв мораторій на словацькому телебаченні, угорське крутило ролик з 30-хвилинним інтерв’ю Пеллеґріні через кожну годину-дві. Інтервʼю було спрямоване на угорців Словаччини, акцентувалося на тому, який він хороший кандидат, яке велике порозуміння матиме з Орбаном і все таке. І в південних регіонах, де в першому турі у Форро була найбільша підтримка, у другому переміг Пеллеґріні.
Якщо підсумувати, то ці три фактори вплинули на результати другого туру президентських виборів у Словаччині.
— Оскільки Словаччина — парламентська республіка, то повноваження президента все ж мають більш церемоніальний характер. Однак така висока явка свідчить, що громадянам було важливо висловитися. Чи є якісь інші аспекти, які б цей вибір показував, окрім символічних?
— Цей результат показує конфлікт між містом і сільською місцевістю. Це поляризація, яка йде по урбаністичному розламу. Село має відчуття, що Братислава його не розуміє. Так, Іван Корчок переміг у Кошице, Пряшеві й ще кількох великих містах Словаччини, звісно ж, у Братиславі.
По-друге, свою роль відіграла дезінформація. Інтерпретація війни Росії проти України, яку пропонує нині Фіцо, дуже нагадує технології, якими користався Кремль (а я стежу за російською політикою з 1993 року). Там під час виборів 1996-го, де Ґєннадій Зюґанов і Боріс Єльцин були основними претендентами, дилема війни була ключовою. Як це сформулювати для населення? Зрозуміло, що перше, що люди відчувають у звʼязку з війною, — це страх. Отже, ви просто лякаєте людей, а потім кажете, що ви — правильний кандидат: оберіть мене, і я вас убережу. Ці 10 % виборців із села були мобілізовані саме за такою технологією буквально за останні кілька днів до виборів.
Петер Пеллеґріні та Іван Корчок під час дебатів на телеканалі Markiza
— Чи можемо казати після цих виборів, що Словаччина вже остаточно стала на шлях Орбана, чи все ж таки опозиція має якісь можливості тиску на уряд?
— Можливості тиску є завжди. Завжди можна організувати протести. Якщо поглянути на результати голосування, то Корчок отримав 1 млн 200 тис. голосів, Пеллеґріні — 1 млн 400 тис. Це половина від усього населення, що має право голосу. Це означає, що країна розділена навпіл. Ці вибори були також референдумом для уряду Фіцо. Ви згадували, що президент — церемоніальна фігура, але це не зовсім так. У нього є також дуже важливі повноваження щодо певних призначень. Наприклад, нині уряд Фіцо призначив нового директора словацької розвідки, але чинна президентка Зузана Чапутова не погодилася щодо цієї кандидатури. Це спільна компетенція уряду й президента. Якщо один з них не погодиться, то призначення не відбудеться. Наразі його призначили лише на посаду заступника, але коли Пеллеґріні офіційно стане президентом, його затвердять. Те саме з генеральним прокурором. Це також спільна компетенція парламенту й президента. Так само як призначення суддів Верховного й Конституційного судів, начальника генерального штабу збройних сил. Тож тут у президента є важелі, завдяки яким він може впливати на ці призначення. Дуже важлива позиція президента, коли формується уряд. Президент задає умови переговорів: він призначає того, хто першим матиме шанс сформувати уряд, визначає, скільки на це буде часу.
Мати лояльного президента дуже важливо для Роберта Фіцо вже з перспективи наступних виборів. Тож тепер у нього справді є монополія влади. Це буде дуже погана ситуація з погляду внутрішньословацької політики.
Так, уже є підготовлений закон на націоналізацію телебачення, яке нині має статус публічної інституції. Уряд Фіцо ж хоче перетворити його на державну компанію. Крім того, уже бачимо тиск на приватні медіа, наприклад найпопулярніший канал Markiza, а також телеканал Joj.
Словацька національна партія вже також підготувала закон щодо неурядових організацій, у якому є формулювання, що в разі, якщо НУО отримає підтримку від закордонного донора на суму понад €5 тис., то треба буде вказувати, що це організація із закордонною підтримкою. Нині для Фіцо відчинені двері, щоб спробувати перетворити Словаччину на Угорщину з погляду функціонування політичної системи. Тож тут буде боротьба. Але велика різниця в тому, що в нього немає конституційної більшості, яку має Віктор Орбан. Словаччина розділена навпіл. Ще до виборів опозиція влаштувала протести проти внесення змін до кримінального кодексу. Тоді уряд Фіцо скасував функціонування спеціальної прокуратури, яка дуже потрібна Словаччині, тому що проблема корупції тут не вирішена й люди це відчувають. Однак попри все те, вони її просто скасували. Це була перша атака уряду Фіцо, далі пішла атака на суспільне телебачення, тепер анонсовано на медіа та НУО. Отже, усе йде крок за кроком за сценарієм Орбана й путінізму. А після цих виборів у нього буде повна підтримка Пеллеґріні. Це те, що нас очікує в Словаччині, і це для нас дуже погано.
З погляду зовнішньої політики я не думаю, що буде щось інше, ніж те, що вже зробили й показали щодо війни. Тут Роберт Фіцо нібито підтримує Віктора Орбана. Утім, попри це, коли на початку лютого був саміт, який вирішував надання Україні пакету допомоги на суму €50 млрд, Фіцо не висловлювався. Він не втручався в дебати й не підтримував ані Орбана, ані інших. Він каже, що підтримує європейську інтеграцію України, себто вступ до ЄС, але не до НАТО.
Найближчими днями буде зустріч між словацьким урядом та українською урядовою делегацією на чолі з премʼєр-міністром Денисом Шмигалем. Зустріч має відбутись у Михайлівцях — містечку на кордоні двох держав зі словацького боку.
— А що будуть обговорювати на зустрічі?
— Ітиметься, зокрема, про проєкти в межах European Connecting Facility. Це така спеціальна програма, якою можуть скористатися Україна та сусідні держави — члени ЄС: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія. У межах програми є близько €97 млн, щоб ми разом розбудовували прикордонну інфраструктуру. Наприклад, можна покращити залізничне сполучення, зокрема йшлося про запуск прямого потяга Київ — Кошице, щоб українці могли користуватись аеропортом Кошице. Є також інші проєкти.
Мені дуже сподобалось, як український премʼєр-міністр Денис Шмигаль після першої зустрічі з Робертом Фіцо назвав його підхід «новим прагматизмом». Такого я ще не чув у наших словацько-українських відносинах, а я за ними спостерігаю вже з 1993 року. Але я зрозумів, що пан Шмигаль мав на увазі: з одного боку, Фіцо каже: «жодного снаряда для України», з іншого — у Словаччині йде активне виробництво снарядів. Було б добре, якби всі європейські країни так виробляли снаряди, як Словаччина, тоді, гадаю, постачання було б набагато краще. Фіцо каже, що жоден снаряд не покинув державного складу збройних сил Словаччини. Але натомість є виробництво нових, над яким працюють уже чотири компанії. До війни була лише одна, яка виробляла менше ніж 10 тисяч одиниць щороку. Минулого року ця кількість зросла вже до 50 тисяч, а цього року вже буде 150 тисяч. Іде також виробництво гаубиць, яке Фіцо не зупиняє. Це виробництво оплачують уряди Німеччини, Данії та Норвегії.
Зустріч премʼєр-міністра Дениса Шмигаля зі словацьким колегою Робертом Фіцо в Ужгороді 24 січня 2024 року. Джерело: Телеграм Дениса Шмигаля
— Але компанії-виробники словацькі? І робочі місця також для словаків?
— Так, але там є свої проблеми. Наприклад, коли ще був уряд Едварда Гегера (з 1 квітня 2021 до травня 2023 року. — Ред.), ми передали вісім нових гаубиць, які щойно прийшли з виробництва. Але уряд зробив замовлення на ці гаубиці ще 2018-го, а виробити й поставити їх цей виробник зміг лише у квітні 2022 року.
Тепер цей виробник розширює потужності, щоб виробляти вже шістнадцять одиниць на рік. Але тут також треба налагоджувати виробництво, не вистачає запчастин. Як я нещодавно дізнався, у Словенії є якась компанія, яка виробляє важливі деталі для танків і гаубиць, і нині через високий попит просто не встигає виробляти достатню кількість. Це впливає на інші виробництва.
У Словаччині ремонтують пошкоджену в Україні західну військову техніку. Ось те, що Денис Шмигаль назвав «новим прагматизмом».
Тому що, з одного боку, Роберт Фіцо каже: «жодного снаряда для України, ми за мир», а з іншого (і про це згадував Іван Корчок у своїй передвиборчій кампанії) — з жовтня 2023 року Словаччина поставила Україні озброєння на суму €0,5 млрд.
Отже, тут є така шалена дихотомія. З одного боку, Фіцо каже те, що каже, а з іншого — усе, що треба Україні з військової підтримки, Словаччина продовжує надавати. І в цьому позиція Фіцо відмінна від позиції Орбана, оскільки Угорщина справді не постачає Україні нічого, що стосується контексту війни.