Протести спалахнули 22 листопада. На третій день дехто з маніфестантів рушив пікетувати Адміністрацію президента, дорогою частково перекривши вул. Інститутську. За кілька днів, 27 листопада, Майдан відвідали Віктор Янукович та прем’єр-міністр Микола Азаров. Перший заявив, що ймовірність ветування кодексу «дуже висока», і пообіцяв відставки його розробників (інформації про такі відставки немає досі).
Азаров же запевнив, що влада в жодному разі не переслідуватиме активістів. Незабаром Янукович частково ветував Податковий кодекс, попри те, що «часткове ветування» законом не передбачено. Верховна Рада врахувала всі зауваження глави держави. Водночас проти ночі на 3 грудня працівники дорожньо-експлуатаційного управління під наглядом сотень спецназівців МВС ліквідували наметове містечко. А вже незабаром столична влада звернулася до міліції з проханням покарати тих, хто перекривав Інститутську та пошкодив плитку на Майдані. За даними комунальників, маніфестанти забили в плитку 132 кілки для тримання наметів, що завдало понад 212 тис. грн збитків.
Кількох активістів арештували відразу. Когось випустили вже за три доби, а комусь довелося відсидіти в СІЗО понад півроку.
17 лютого суд розглядав обвинувачення сімох осіб. Шістьох із них звинувачують за ст. 194 Кримінального кодексу «Умисне пошкодження або знищення майна». Один із «командирів» акції, лідер так званої Коаліції учасників Помаранчевої революції (КУПР) Сергій Мельниченко, звинувачується також за ст. 293 «Групове порушення громадського порядку». Ця стаття стосується, зокрема, «групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку або суттєвого порушення роботи транспорту». Максимальна санкція за нею – три роки.
Окрім відомого протестувальника Мельниченка, котрий сказав Тижню, що має через свою діяльність близько 20 приводів до міліції лише за останні півроку, серед підсудних є найрізноманітніша публіка. Зокрема, 38-річний Ігор Гаркавенко, колишній активіст маргінального руху, що виступав за «возз’єднання малоросів із Росією», уже відсидів дев’ять років за те, що 1996-го в Харкові кидав пляшки з коктейлем Молотова у вікна єврейських та українських просвітніх установ (зокрема, джерела повідомляють про харківські офіси «Просвіти» та УНСО).
Сам Мельниченко в інтерв’ю Тижню наполягав, що декого з підсудних уперше побачив лише в суді. Далі – з перших вуст.
У. Т.: Як відбувалося сьогоднішнє засідання суду?
– Заслуховували свідків. Викликали 11 осіб, з них четверо чи п’ятеро є працівниками ГУ МВС у Києві. Не з’явилася представник ШЕУ Надія Адаменко, котра підписувала акт про нібито пошкодження нами плитки. В будь-якому разі допитати суддя встиг лише одного свідка: водія автобуса, маршрут якого пролягає від Парку Слави через Європейську площу до площі Льва Толстого. Він свідчив, що ми перекрили Інститутську вулицю так, що унеможливили дотримання ним графіку.
Щоправда, на моє додаткове запитання, чи можна було оминути затор, він відповів ствердно. Тобто ми не чинили якихось нездоланних перешкод. Але це не заважає висувати нам, крім «пошкодження плитки», звинувачення на кілька десятків тисяч гривень від транспортного управління Київадміністрації. …і є ще позови від водіїв приватних авто: комусь у пробці обдерли фарбу, комусь зламали дзеркало…
У. Т.: Ви готові визнати провину?
– Я особисто добре знаю, що не винен за жодним пунктом. Зі свого боку, слідство таки чимало наплутало у своїх матеріалах. Наприклад, судова експертиза щодо «пошкодження» плитки проведена так і не була.
У. Т.: Звідки тоді взялися цифри завданого збитку?
– Дуже просто. Нас розігнали о четвертій ранку (насправді ліквідація наметового містечка розпочалась о п’ятій ранку. – Авт.). І, як згодом виявилось, тоді ж порушили кримінальну справу про пошкодження плитки. Однак лише після початку робочого дня сама ж міліція викликала працівників ШЕУ, котрі склали «дефектний акт» про пошкодження тротуарної плитки. Інститут судової експертизи цю плитку так і не досліджував. Вони ґрунтувались на висновках ШЕУ.
Я подавав клопотання про те, щоб накласти арешт на нібито пошкоджену плитку, щоб провести її експертизу. Слідчий це відхилив.
У. Т.: Але ж комунальники заявляли, що вже відремонтували пошкодження.
– Нічого вони не ремонтували! Відбувався ремонт плитки ближче до входу в торговий центр «Глобус». І я в кожному такому випадку викликав туди пресу, навіть міліцію. Все це фіксували. Але тепер є інша проблема. Десь із тиждень тому туди зігнали снігоочисну техніку, і грейдери пошкодили чимало плитки. Тепер не знаю, як довести, що ми в цьому не винні.
У. Т.: Якою є кількість обвинувачуваних за цією справою? Скільки свідків від обвинувачення та захисту?
– Обвинувачуваних – семеро. Крім мене, це Ігор Гаркавенко, Олег Ахтирський, Олександр Мандич, Роман Федчук, Олександр Заплаткін і Віталій Грузинов. Міліція нас звинуватила в попередній змові з метою пошкодження плитки, хоча насправді я з трьома із цих людей – Гаркавенком, Заплаткіним і Грузиновим – познайомився лише в суді.
Що ж до свідків, то їх близько 230. Вони всі визначені слідством. Я клопотав, щоб як свідків залучили інших людей, зокрема, народних депутатів, котрі брали участь у тих подіях. Скажімо, депутат Гримчак може посвідчити, що під час руху колони вулицею Інститутською я спілкувався з ним, тому і не міг керувати колоною. Але ж їх ніхто не викликає!
Слідчі стверджували, що депутати не хочуть давати свідчення. А насправді їм не надсилають повісток. Ось, сьогодні депутат Одарченко сам прийшов до суду – хіба він не прийшов би за повісткою? А без неї він не задіяний у процесі. Тепер ми клопотатимемо про залучення цих свідків у суді.
У. Т.: Чи допомагають вам політики та інші впливові особи, яких ви бачили на Податковому майдані? Крім названих, там же були й Наталія Королевська, і захисник прав підприємців Оксана Продан, яку теж пов’язують із Королевською.
– А як вони можуть допомогти? Продан телефонує, цікавиться, як відбувається процес. Королевська дзвонила теж. Але ж ми принципово з самого початку намагались абстрагуватися від політизації цієї акції, і я сам на цьому дуже наполягав. Я впевнений, якби до акції долучились політики, президент сказав би щось на кшталт: бачте, це не люди протестують, це – політичні ігрища. Тоді ми не отримали б і того результату, якого досягли.
У. Т.: Ви вважаєте суд над вами вдалим результатом?
– Могло бути ще гірше. А стосовно мене, я ж не Юлія Тимошенко чи Юрій Луценко, мене міжнародна спільнота не вступатиметься. Але насправді у нас в країні чимало проблем і без ув’язнення цих політиків. Свобода слова, свобода зборів… От ми й намагаємося вказати на це.
Річ у тім, що влада не боїться, скажімо так, політичної опозиції. Тих самих прихильників Тимошенко, не кажучи вже про Яценюка. Що вони можуть? Зібрати студентів за гроші, помахати прапорами? Влада боїться опозиції вулиці, того, що вулиця піде на якісь радикальні кроки чи принаймні помірковано радикальні, словом, що прості громадяни, врешті-решт, візьмуть зброю в руки, щоб захистити себе. Причому ми до зброї не закликаємо, але страх у влади є. Мабуть, їм видніше.