Щоб кардинально змінити стереотипні уявлення про професора-математика, такого собі дивака-відлюдника з потягом до преферансу, достатньо зустрічі з Ніною Вірченко. Ця жінка – професор Національного технічного університету України «КПІ», віце-президент АН Вищої школи України, член Українського, Американського, Бельгійського, Единбурзького, Австралійського, Лондонського математичних товариств. А ще авторка статей про Тараса Шевченка та українську мову. У минулому в’язень сталінських таборів. Причому кинули туди Ніну Опанасівну за створення «української націоналістичної банди».
Р-840 – АРИФМЕТИКА КОНЦТАБОРУ
«Дещо я таки вчинила!» – з гордістю і навіть якимось викликом у голосі каже пані професор. У червні 1948 року її, тоді студентку механіко-математичного факультету Київського університету, арештували за розповсюдження листівок із гаслами «Слава Україні!» та «До зброї, браття-українці!». Для 1940-х у Києві, а не в карпатських лісах це справді було чимось зухвало-небаченим.
«Я ж, перебуваючи в тюрмі, готувалася до суду: писала вірш, який збиралася виголосити в обличчя суддям. Та не вийшло. Мене судила особлива нарада (ОСО – позасудовий орган при Міністерстві державної безпеки СРСР. – Ред.), яка свої вироки виносила заочно, навіть не обтяжуючись присутністю звинуваченого на засіданні. Офіцер прийшов для проформи ознайомити мене з вироком: 10 років позбавлення волі за статтею 54-1а – державна зрада».
На Ніну Опанасівну чекали етапи до Тайшетських таборів, а там – сорокаградусний мороз, робота на лісоповалах, каменоломнях. Ні радіо, ні газет – заборонялось усе, а листування обмежувалося двома посланнями на рік. У чорному таборовому одязі з нашитим номером Р-840 вона проводила уроки математики для інших в’язнів. Вони відбувалися навіть без олівців і паперу, бо де їх настачити в таборі. «Була молодість, і був протест», – каже пані Ніна. Загалом протестувати вона готова й тепер: довела це, відбувши разом зі студентами два тижні Помаранчевої революції на майдані Незалежності.
Ніна Вірченко родом із Черкащини, народилася в селі Завадівка Корсунь-Шевченківського району. Під час німецької окупації ще школяркою дійшла висновку, що «війни і політичні режими – то тимчасове горе, а математика – вічна гармонія».
Потяг до математики відчула з дитинства і вже не уявляла для себе жодної іншої професії. Навіть ліричні вірші писала під псевдонімом Ужма, що означало «українська жінка-математик».
У 1946 році вступила до Київського університету імені Тараса Шевченка на механіко-математичний факультет. Жила в гуртожитку, де в одній підвальній кімнаті тулилися 19 студенток. «Із тих перших років навчання, – згадує пані Ніна, – найбільше пам’ятаю радість невимовну, неймовірну насолоду від занять математикою… І нестерпне відчуття голоду! Це ж був голодний в Україні 1947-й. На лекціях формули змішувалися перед очима з омріяними шматочками хліба».
Та вже за рік на неї чекало ще суворіше випробування – сталінські концтабори.
Момент істини
Розмова з Ніною Опанасівною відбувається в аудиторії імені академіка ВУАН Михайла Кравчука. Нещодавно на території Київського політехнічного інституту було встановлено пам’яник Кравчукові, проведено вже 13 міжнародних конференцій його пам’яті. Пані Ніна вважає своїм громадським та науковим імперативом усіляко досліджувати й поширювати ідеї видатного математика, розвивати вказані ним напрями наукової та громадської діяльності.
Виявляється, не знайдеш явища або події в математичній науці в Україні, яка б обійшлася без його участі: ні коли створювалися на початку ХХ століття українські університети, ні коли запроваджувалися вітчизняна математична термінологія та наукова мова, стверджує Ніна Опанасівна. «Його праці з різних галузей математики увійшли до скарбниці світової науки. Давно існують на сторінках досліджень і «моменти Кравчука», і «формули Кравчука», і «осцилятори Кравчука». Американський науковець Іван Качановський довів, що Михайло Кравчук стояв і біля джерел винаходу першого у світі комп’ютера. Та терорного 1938-го він був арештований і вже через чотири роки загинув на Колимі. Його праці повилучали з бібліотек. Це ім’я довелося заново повертати в Україну. Втім, у нас спільне не тільки те, що ми потрапили під репресії. Під вибитим на пам’ятнику Михайлові Пилиповичу гаслом «Моя любов – Україна і математика» (так визначав своє життєве кредо вчений) готова підписатися і я».
Постійна величина
З вікна аудиторії, де Тиждень спілкується з пані Ніною, видно банер, присвячений 50-річчю польоту в космос Юрія Гагаріна. Його, цілком у дусі останніх тенденцій, зображено з іншим космонавтом – Георгієм Береговим, покровителем Віктора Януковича. «Але ж без Михайла Кравчука радянських польотів могло й не бути, – зауважує Віра Опанасівна. – Це ж він дав путівку у світ відкриттів і Сергію Корольову, і Архипові Люльці, і Володимирові Челомею».
Сама Ніна Вірченко – також помітна величина на небокраї вітчизняної математичної науки. Коло її наукових зацікавлень і розробок широке: теорія узагальнених аналітичних функцій, інтегральні рівняння, спеціальні функції, інтегральні перетворення тощо. Ніна Вірченко – автор понад 350 наукових та науково-методичних праць, зокрема 20 книжок. Вона керівник міжвузівських наукових семінарів із вищої математики, а також автор популярних видань на кшталт «Математика в афоризмах, цитатах, висловлюваннях», напрацювань у царині української математичної термінології.
Вже після смерті Сталіна Ніні Вірченко дозволили повернутися в Україну, закінчити університет, аспірантуру. Вона продовжила працювати старшим викладачем, доцентом і весь цей час відчувала за собою стеження з боку спецслужб. Свого часу на кафедрі була суперечка, чи можна пускати в аспірантуру людину з «таким минулим»? Та ще й одружену з непевним чоловіком – філологом Ростиславом Доценком, який теж 10 років життя провів у сталінських концтаборах. Тоді, при прийнятті до аспірантури, знайшлися сміливці, які відстояли її кандидатуру. Але під час гонінь на інтелігенцію 1973 року зробити цього вже не змогли.
Інтегральна мова
На початку 1970-х, коли українську громаду накрило чергове цунамі кремлівських репресій, Ніна Опанасівна втратила кафедру в Київському університеті. Те, що її не репресували і не відправили в табори вдруге, вона вважає подарунком долі.
Після року вимушеного безробіття пані Ніні вдалося пройти за конкурсом на посаду доцента в Київській політехніці, де вона викладає й донині. Однак через таку специфічну біографію захистити докторську дисертацію Ніні Опанасівні не давали, й вона змогла це зробити лише 1988 року, вже коли почалася перебудова. Присвятила її своїм покійним батькам. Численні звання й нагороди здобула пізніше: заслужений викладач, почесний професор Київського політехнічного інституту. А крім того, нагорода Ярослава Мудрого від Академії наук Вищої школи, медаль «Будівничий України», медаль Андрія Первозванного, звання заслуженого працівника освіти України.
5 травня Ніні Опанасівні виповнився 81 рік. При цьому вона продовжує не тільки наукову та викладацьку діяльність, а ще й працює в «Просвіті», є членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, обіймає громадську посаду у Всеукраїнському товаристві політв’язнів та репресованих. Її праця «Документи про заборону української мови (XVII – XX ст.)» і нині активно обговорюється на інтернет-форумах, присвячених мовному питанню.
«Оскільки я сама родом із краю Кобзаря, то не могла не написати й кілька праць про Тараса Шевченка, – зізнається вона. – Пізніше чула, що один відомий письменник дуже дивувався, не вірив, що так фахово може писати про це професійний математик».