Ахіллесова п’ята опозиції. Чому ПР домінує в мажоритарних округах

Цьогорічні вибо­­ри по мажоритарних округах вражають відсутністю політичної конкуренції та реального вибору в низці регіонів Південного Сходу. Така безальтернативність пояснюється кількома чинниками. Передусім це адміністративний ресурс: починаючи від бездіяльності правоохоронних органів, коли депутати від партії влади масово підкуповують виборців, і закінчуючи кримінальними справами проти кандидатів у народні депутати, якщо вони є реальною альтернативою висуванцям ПР. Важливим фактором, особливо на Донбасі, є те, що більшість висуванців від Партії регіонів – власники або керівники потужних, часто містоутворюючих підприємств (у Донецькій та Луганській області – двоє з трьох, в Криму – кожен третій). Зрештою, попри розчарування попередніми роками правління, на Донбасі та в Криму партію влади і далі підтримують більш як половина виборців, що фактично гарантує її висуванцям за активізації адмінресурсу та потужних фінансових вливань здобуття перемоги в одномандатних округах відповідних регіонів. Винятків не можна категорично виключати, але їхня ймовірність, як засвідчує аналіз Тижня, є мінімальною. Загалом на Донбасі та в Криму (АРК і Севастополь) ПР має великі шанси здобути всі 44 мандати.

Читайте також: Звичка програвати: опозиція «зливає» мажоритарку на Донеччині

Втрачені можливості

У решті регіонів Південно-Східної України, де підтримка ПР не значно переважає сукупний результат опозиційних сил, шанси останніх на перемогу також мінімальні, оскільки впливові місцеві фігури із суттєвим фінансовим ресурсом побоюються пов’язувати свою політичну кар’єру з опозиційними силами, що провокує підвищений інтерес податкової, МВС і прокуратури. У результаті до когорти регіонів, де можуть перемогти кандидати від Партії регіонів, на цих виборах можуть приєднатися і Дніпропетровська, Харківська та Одеська області. В усіх 17 округах Дніпропетровщини потенційними переможцями є офіційні висуванці ПР або в крайньому разі самовисуванці, тісно пов’я­зані з нею. Із 14 округів Харківщини в 13 також найбільші шанси мають біло-сині. Винятком може стати лише № 170 – тут реальні шанси на перемогу має висуванець сателітної регіоналам КПУ Алла Александровська. За рахунок кількох одеських округів партія влади планує розрахуватися з представниками «нерегіональних» середовищ, які виявили свого часу лояльність. Приміром, потенційний переможець виборів у 133-му окрузі – Ігор Марков, лідер проросійської партії «Родіна»; у 140-му високі шанси на перемогу в нинішньої тушки Давида Жванії; 134-й влада віддала литвинівцю Сергію Гриневецькому. Деякі кандидати в депутати від опозиції на Одещині ведуть цікаві й креативні кампанії (зокрема, Костянтин Усов від Об’єднаної опозиції (ОО), Сергій Дубенко від УДАРу), але мають сумнівні перспективи.

Найопозиційнішою серед південних областей традиційно вважається Херсонська, де рівень підтримки партій – опонентів ПР у виборчих кампаніях 2004, 2006, 2007, 2010 років сягав 35–40%. На виборах 2012-го тенденція змагальності кандидатів у депутати тут зберігається. Два округи на Херсонщині – 186 (Цюрупинський) і 185 (Каховський) – мають реальні шанси здобути комуністка Катерина Самойлик та один зі старих соціалістів Станіслав Ніколаєнко. А ось 183-й – Андрій Путілов від УДАРу. Він організував успішну кампанію на муніципальних виборах 2010-го, попри безпрецедентний тиск адмінресурсу в особі міського голови Володимира Сальдо (ПР), був одним із реальних претендентів на крісло міського голови і провів свою фракцію до міськради. Путілов – приклад стійкого до тиску кандидата-бізнесмена, який у 2010–2011 роках, коли влада «вбивала» його бізнес, все ж не капітулював перед ПР.

Читайте також: Царство адмінресурсу: опозиція може втратити голоси у регіонах, де влада непопулярна

У Запорізькій області реальним кандидатам від опозиції не позаздриш. Так, у 82-му виборчому окрузі лідером перегонів став висуванець від УДАРу Вадим Кривохатько. Але чи «доживе» він у статусі кандидата в депутати до дня виборів? Проти нього відкрили кримінальну справу «за фактом порушення правил безпеки на підприємстві «Кривохатько В.В.» при проведенні робіт підвищеної небезпеки, що привело до травмування працівника господарства». У перекладі людською мовою це означає, що три роки тому чоловік упав із даху під час виконання робіт; господарство оплатило його лікування, у самого постраждалого жодних претензій до Кривохатька немає, але подія стала формальним приводом того, щоб роботу штабу кандидата в депутати від УДАРу паралізували правоохоронні органи. А 21 вересня цього року прокуратура оголосила його в розшук.

шанс виграти мажоритарний округ у Південній Україні опозиція має в Миколаєві. У 129-му виборчому окрузі і вла­­да, і опозиційні партії виставили достатньо слаб­­ких кандидатів. Водно­­час дуже високий рівень підтримки тут у самовисуванця Олександра Жолобецького, який є членом фракції «Фронту змін» у Миколаївській міськраді. Якщо представники опозиції (ВО «Бать­­ків­щина» та УДАРу) домовляться про зняття своїх кандидатів на його користь, останній має шанси перемогти висуванця ПР Миколу Жука. Але знову ж таки за умови, що його не спіткає доля Кривохатька.

Велика капітуляція

У Центральній Україні і рівень протестних настроїв дуже високий, і кандидати від влади значно слабші. Проте опозиція, фактично визнавши чомусь пораз­­ку ще до бою, виставила тут переважно дуже слабких, часто маловпізнаваних людей.

У Кіровоградській області лише про один із п’яти мажоритарних округів можна говорити як про такий, що може дістатися опозиції. Щоправда, цей мандат отримає Андрій Табалов, представник місцевого великого бізнесу. Наскільки він виявиться стійким до «мотиваторів» стати тушкою – питання відкрите. Ще два округи – 100-й і 103-й – опозиція може спробувати здобути, якщо таки досягне домовленостей про зняття менш рейтингових кандидатів, які відтягнуть голоси протестного електорату. На Черкащині, де йдуть такі одіозні фігури, як Богдан Губський, Антон Яценко (екс-бюті­вці), заступник голови ОДА Олексій Головко, за нашими оцінками, реально претендувати на перемогу опозиція може лише в № 194, де балотується представник «Батьківщини» Мико­­ла Булатецький. На Полтавщині з восьми округів один також майже гарантовано дістанеться опозиційному кандидатові – представнику УДАРу Тарасові Кутовому. Ще по трьох шанси опозиції можна оцінювати як обнадійливі. Так, у 144-му окрузі успішну кампанію веде висуванець УДАРу Сергій Каплін. Незважаючи на сильного суперника – екс-бю­­тівця Андрія Маяковського, Каплін «дихає в спину» останньо­­му: якщо опозиційні сили знімуть своїх кандидатів на його користь, то він має непогані перспективи. Реальні шанси на перемогу і в представників опозиції в 145-му і 149-му округах, де балотуються висуванці об’єднаних. Проте половину мандатів у полтавських округах  можуть отримати регіонали та потенційні тушки.

Читайте також: Об’єднані опозицією: до прохідної частини «Батьківщини» потрапили потенційні «тушки» і нове покоління «любих друзів»

Із п’яти округів у Чернігівській області немає жодного, де опозиційний кандидат має однозначні шанси пройти до ВР. Можна говорити про три з п’яти, де опозиція потенційно може поборотися за перемогу у випадку, якщо таки дійде згоди щодо підтримки єдиного кандидата. На Сумщині з шести мажоритарних округів майже всі можуть відійти кандидатам від влади. Хороші перспективи, у випадку якщо всі опозиційні сили на останньому етапі кампанії об’єд­нають свої зусилля, лише в Олега Медуниці, який балотується за 157-м округом. Як свідчать соціологічні дослідження, в останнього сьогодні рейтинг на 4–5% вищий, ніж у Єпіфанова, але рейтинг і результати голосування в умовах підконтрольності виборчих комісій ПР – поняття часто не тотожні. У 158-му окрузі реальним претендентом на перемогу є самовисуванець Олександр Волков, колишній «директор» Верховної Ради. Скандал у ЗМІ завадив йому балотуватися від опозиції, але об’єднані не вистави­­ли в 158-му окрузі свого кандидата, що означає його пасивну підтримку.

Розчаруванням прихильників опозиції мо­­же стати голосування в Києві та області. Якщо зважити, що рівень підтримки Партії регіонів та її сателітів у столиці – в межах 25–26%, в області – в межах 20–21%, то прогноз щодо потенційних мажоритарних округів діаметрально протилежний. За нашими підрахунками, максимум мандатів на Київщині, на які може розраховувати опозиція, – три

(97, 98, 93-й) округи з дев’яти. Та й то лише у випадку, якщо ОО та УДАР залишать у бюлетені одного узгодженого кандидата. У столиці з десяти округів, у п’яти – реальні фаворити виборів, які здебільшого є прихованими представниками пар­­тії влади (зазвичай це «самовисуванці» з дуже потужним фінансовим ресурсом): Ігор Лисов, Валерій Борисов, Олесь Довгий, Галина Герега, Віктор Пилипишин.

На Житомирщині за умови досягнення домовленостей про зняття менш рейтингових кандидатів половину з шести можуть здобути опозиціонери. Так, добрі шанси на перемогу в 62-му окрузі у висуванця «Батьківщини» Геннадія Зубка (зараз його рейтинг удвічі вищий, ніж у біло-синього голови ОДА Сергія Рижука); у Коростенському виборчому окрузі (№ 64), якщо об’єднати зусилля УДАРу й ОО, може перемогти Андрій Озерчук. Складний Бердичівський (63) округ – тут балотуються Валентина Семенюк-Самсоненко (Соцпартія), Святослав Піс­­кун (ПР) і ще два-три кандидати, які ведуть активну кампанію. Але знову ж таки, якщо опозиційні партії знімуть своїх кандидатів на користь Павла Жебрівського, мандат 64-го округу може бути виборений у регіоналів. Щодо інших округів Житомирщини, то, на жаль, шансів в опозиції тут дуже мало. Попри активну і грамотну кампанію свободівця Сидора Кізіна, він, імовірно, не встигне набрати більшість підтримки в 67-му окрузі, де все ще дуже сильні позиції литвинівця Віктора Розвадовського (за соцзамірами, розрив між Розвадовським і Кізіним – близько 10–12%). Складною для опозиції, особливо в умовах відсутності погодженого кандидата, буде кампанія в  65-му і 66-му округах, які є вотчиною Володимира Литвина та його сподвижника Миколи Рудченка.

На Вінниччині домінують родини Калетніків і Порошенків, які фактично почали боротьбу навіть між собою. Так, Петро Порошенко веде своїх кандидатів по 11-му (Олександр Домбровський) і 17-му (Григорій Заболотний) виборчих окру­­­гах, сам балотується по 12-му. До недавнього часу по 17-му округу йшов батько Петра Порошенка Олексій. Але, вочевидь, сьогодні слово сім’ї Калетніків на Банковій важить більше – Порошен­­ко-старший фактично зійшов із виборчої дистанції, таким чином відчинивши двері в парламент для Оксани Калетнік, племінниці Григорія Калетніка (бать­­ко голови Держмитслу­жби). Крім того, в окрузі № 15 балотується керівник вінницьких регіоналів і голова Вінницької ОДА Микола Джига; шанси для опозиційних кандидатів там також невисокі. Найкращі можливості вони мають у 13-му, де балотується Микола Катеринчук.

СІМЕЙНА СПРАВА. Родина Калетніків у боротьбі за округи на Вінниччині кинула виклик Петрові Порошенку, якому, здавалося, немає рівних у цьому регіоні

На Хмельниччині є реальна загроза, що із семи округів висуванці від опозиційних партій не отримають жодного.

Аналізуючи перспективи опозиції в мажоритарних округах Центральної України, ми не пропонуємо їй опустити руки за місяць до виборів. Потрібно продовжувати боротьбу за кожен голос і кожен округ. Але ухвалення виборчого зако­­ну, добір кандидатів та відсутність домовленостей про узгодження єдиного висуванця різко, а в низці випадків фатально знизили шанси на перемогу в Центрі.

Гра на чужому полі

За результатами парламентських виборів 2007 року підтримка Партії регіонів та її сателітів (КПУ і НП Литвина) на Заході України коливалася між 5–6% на Галичині, в межах 14–19% на Волині, до 22–27% на Буковині та Закарпатті. При цьому в останніх двох значно вищий її рівень чітко корелював із часткою етнічних меншин (угорців, румунів, молдаван та росіян), які становлять тут близько чверті населення. Однак уже місцеві вибори 2010 року довели, що режим Януковича здатен на масштабне спотворення електоральних настро­­їв, що й забезпечило партії вла­­ди більшість в облрадах Закарпаття та Буковини за допомогою проведення «незалежних» кандидатів по мажоритарці та «тушкування» частини з тих, хто був обраний від опозиційних сил.

На жаль, тенденції, що спостерігаються під час поточної передвиборчої кампанії, свідчать про реальність загрози поширення цього «досвіду» на всі західні регіони України. Коли опозиційні сили не спроможуться зняти менш рейтингових кандидатів на користь більш прохідних, є високий ризик, що вони програють майже всі мажоритарні округи на Буковині та Закарпатті, до половини на Волині та принаймні третину на Галичині на кори­сть переважно прихованих висуванців від влади, охарактеризованих на скандально відомих плівках Забзалюка як «раби».

ВСЬО БУДЄТДОНБАС.Адміністративні важелідля перемоги провладних кандидатів буковинський очільник Папієв застосовує не менш активно, ніж його донецький колега

Тактика різна. На Закарпатті, схоже, влада сприяє «Єдиному центру» Віктора Балоги. На Буковині вона в особі голови ОДА Михайла Папієва веде відверту й агресивну кампанію за висуванців від Партії регіонів, не розмінюючись на тушок. А ось на Галичині та Волині практикує формально незалежних прихованих кандидатів, натомість абсолютна більшість її офіційних висуванців мають рейтинг у межах соціологічної похибки і майже не ведуть виборчої кампанії. Виняток становлять хіба що Михайло Янковський, заступник голови Львівської ОДА (121-й округ) і Данило Корилкевич (154-й). Але таких випадків небагато.

Плацдарми влади

На Закарпатті «Єдиний центр» має всі шанси  встановити рекорд родинності на виборах. У чотирьох із шести округів тут балотуються троє братів Балог (у 69-му сам Віктор, 71-му – Павло, 73-му – Іван), а в 72-му – їхній двоюрідний брат Василь Петьовка. Реальна загроза їм, схоже, може бути лише в 73-му, «угорському», окрузі, де конкурентами є Іван Бушко, заступник голови ОДА, та представник впливової угорської меншини Микола Ковач, а також у 71-му, де з Павлом змагається висуванець від ПР із потужним фінансовим ресурсом Степан Деркач. «Мукачівська квадри­­га» обминула лише Ужгород і Свалявський округ.

Наразі 70-й (Свалявський) округ фактично єдиний, де незаперечну перемогу може здобути представник ОО Олександр Кеменяш. Опозиція могла б розраховувати на більше представництво в парламенті, якби від неї йшли авторитетніші особи. Приміром, по Ужгороду від об’єднаних балотується кадровий партієць, колишній випускник Вищої комсомольської школи, а нині заступник голови обласної «Батьківщи­­ни» Андрій Сербайло. Водночас по цьому ж округу самовисуванцем проходить у минулому один із реальних претендентів на міського голову Ужгорода Павло Чучка, який за підтримки ОО міг би стати реальним претендентом на перемогу.  

На Буковині як про реально прохідного кандидата від опозиційних сил можна говорити лише про Миколу Федорука, колишнього багаторічного місь­­кого голову Чернівців, відставленого провладною більшістю міськради, який балотується в місті, де був обраний мером. Проте у випадку проходження до парламенту є дуже великий ризик того, що він виявиться потенційною тушкою, адже 2004 року працював на перемогу Януковича як кандидата в президенти. Суттєво поступається йому Галина Марараш від УДАРу, але її політична історія значно чистіша від історії Федорука. Натомість опозиція ризикує втратити 202-й округ, де традиційно перемагали опозиційні кандидати. Можливо, це стало причиною ризикованої безпечності – виставлено сумнівних з погляду шансів на перемогу кандидатів. Наприклад, погодженим кандидатом від «Свободи» та ОО є «фронтовик» Олександр Фищук, колишній податківець, не надто популярний поміж місцевих мешканців. За цих обставин різко зростають шан­си владного висуванця Михайла Бауера (який довгий час очолює обласний відділ освіти і є братом екс-голови ОДА) з допомогою адмінресурсу та завдяки зміні конфігурації округу (до якого цього разу «прирізали» успішніший для ПР Сторожинецький район). Єдиний спосіб врятувати ситуацію – терміново домовлятися об’єднаній опозиції з УДАРом; у такому разі єдиний кандидат зможе на 7–8% набрати більше від ставленика регіоналів.

У 204-му окрузі (який має славу «червоного поясу») в опозиції шанси менші – від влади йде Артем Семенюк, 29-річний пасинок голови ОДА Михайла Папієва, для перемоги якого, ймовірно, на повну потужність буде задіяно весь можливий адмінресурс. Тут також балотується перший космонавт, лояльний до влади Леонід Каденюк, у якого зараз найвищий рейтинг в окрузі. У 203-му, де основна частина виборців – румуни і молдовани, погодженим кандидатом із об’єднаною опозицією є висуванець «Свободи», що фактично унеможливлює його перемогу. Тим більше що опозиційно налаштовані представники меншин прихильніші до висуванця УДАРу етнічного румуна Григорія Тіміша. 

Розділяй і йди в парламент

Попри те що «УПА зародилася на Волині», цей край сьогодні демонструє дуже високі ризики потрапляння до парламенту потенційних тушок регіоналів. Скажімо, у Волинській області для опозиції можуть виявитися втраченими 22-й і 23-й округи, де йдуть Ігор Палиця, менеджер Ігоря Коломойського, та Ігор Єремєєв, який спонсорував Володимира Литвина. У 19-му шанси вибороти депутатський мандат є в підприємця Сергія Мартинюка; щоправда, його політичну орієнтацію у ВР сьогодні прогнозувати майже неможливо. У 21-му окрузі перемога висуванця ОО Ігоря Гузя, який успішно веде кампанію, також не є певною з огляду на потужний адміністративний ресурс у його опонента – голови Ковельської РДА Івана Смітюха (брата нинішнього депутата від ПР) та фінансовий – у креатури згаданого вище Єремєєва Степана Івахіва. Лише у 20-му окрузі для опозиціонерів перемога більш-менш реальна – тут має місце конкуренція між представниками «Свободи» Євгеном Мельником та УДАРу Олександром Киричуком.

У Рівненській області, схоже, переможцями стануть не менш як дві потенційні тушки. Так, у сарненському 156-му окрузі має високі шанси на проходження до парламенту чинний нардеп-литви­нівець Микола Шершун. У дубенському – Данило Корилкевич, голова Дубенської РДА. В останньому – слабкий висуванець від об’єднаної опозиції плюс розпорошені голоси між патріотичними кандидатами. Проблема розтягування голосів опозиції актуальна і в 153-му окрузі Рівненщини. Тут балотується від УНП відомий український політик Іван Заєць, від УНА – командир УНСО в Чечні Олександр Музичко, від ОО – Юрій Вознюк, також іде зять Ющенка Олексій Хахльов. Увесь цей феєрверк прізвищ в одному окрузі дає дуже добрі шанси для Анатолія Юхименка, першого заступника голови Рівненської ОДА, який може вміло розпорядитися своїм адміністративним ресурсом.

Загроза роз’єднаності

На Галичині є кілька округів, де опозиційні кандидати конкурують між собою, не залишаючи шансів для «третіх зайвих». Насамперед йдеться про Тернопільщину. Так, у 83-му ВО в Івано-Франківську фаворита­­ми є тамтешній міський очільник Віктор Анушкевичус і голова Івано-Франківської обл­ради Олександр Сич. У Тернополі конкурують представник УДАРу Віталій Максимов і голова облради Олексій Кайда (від «Свободи»). І знову ж таки партія влади не має тут жодних шансів. У Львові в 115-му окрузі основна конкуренція між ударівцем Дмитром Добродомовим і представником ОО Михайлом Хмілем. Соціологічна служба «Рейтинг» фіксує фактично однаковий рівень підтримки. Їхній найближчий конкурент – самовисуванець і, як дехто вважає, потенційна тушка Роман Федишин – має у кілька разів нижчий рейтинг.

Серед львівських округів є кілька, як правило, зарезервованих за ВО «Свобода», у яких не буде змагань з боку владних партій і в яких перемога опозиційних кандидатів однозначна. Сюди, зокрема, треба зарахувати 116-й, де погодженим кандидатом від об’єднаних і «Свободи» є Ірина Фаріон. Така сама ситуація по Бродах, де балотується Ірина Сех (теж від «Свободи»), схожі перспективи на виборчому окрузі, де участь у перегонах бере молодший брат Олега Тягнибока. Ще один Львівський округ (№ 117) впевнено завойовує висуванець ОО Іван Васюник. За опитуваннями «Рейтингу», сьогодні він набирає близько 30% голосів, Тарас Стецьків і висуванець УДАРу Оксана Юринець – по 15%.

Однак список мажоритарників від опозиції і на Заході включає низку нікому не відомих кандидатів, що відкриває шлях у парламент провладним  самовисуванцям. Наведемо кіль­ка прикладів. У Тисменицькому 84-му виборчому окрузі на Івано-Фран­ківщині, зважаючи на електоральні настрої (майже 35% підтримки, згідно з місцевими соцдослідженнями), найбіль­ші шанси перемогти в представника об’єднаних. Але вони виставили в окрузі слабкого кандидата Володимира Купчака, рейтинг якого на сьогодні ледве перевищує 7%, а лідером перегонів тамтешні аналітики називають місцевого олігарха, «шиферного короля» (ВАТ «Івано-Франківськцемент») і народного депутата Миколу Круця, який хоч і йде самовисуванцем, проте сумнівів у його політичній орієнтації не залишає той факт, що 2011 року він перейшов до провладної більшості у ВР.

Ще рельєфніший приклад на Івано-Франківщині в Коломийському виборчому окрузі (№ 88), який включає Коломийський, Городенківський райони та місто Коломию. Тут від опозиції йдуть одночасно три кандидати: погоджений від «Батьківщини» (об’єднаної опозиції) і «Свободи» Олександр Левицький, маловідомий помічник-консультант народного депутата від «Батьківщини», самовисуванець Олесь Доній, а також ударівець Володимир Довганюк, який, зважаючи на високий рейтинг партії на Коломийщині, також відтягне кілька відсотків голосів. Усе це підвищує шанси Богдана Гдичинського, керівника служби міністра юстиції Олександра Лавриновича, який може опиратися на потужні фінансовий та адміністративний ресурс, а його політична орієнтація на Банкову в новому парламенті не викликає сумнівів.

У 120-му Городоцькому ок­рузі на Львівщині є дуже великий ризик проходження до ВР потенційної тушки – бізнес-партнера голови ОДА Ярослава Дубневича, проти якого опозиція виставила журналістку Тетяну Чорновіл, боротьба між якими може виявитися в різних вагових категоріях.

«Червоний пояс» Тернопільщини – волинські райони в окрузі № 164 – може піднести дуже неприємний сюрприз опозиції. Тут два десятки кандидатів, причому більшість із них від влади, зокрема й лідер тернопільських регіоналів Орест Муц. Треба зазначити, що до свого розпаду соціалісти Мороза набирали тут до 10%. Зрозуміло, що сьогодні цю електоральну нішу прагнуть зайняти біло-сині, які контролюватимуть ОВК і переважну частину ДВК. Із 20 кандидатів у народні депутати в 164-му окрузі не менш як 13 підконтрольні ПР. Фінансовий, медіа- й адміністративний ресурс партії влади також працюватиме на Муца. Очевидно, що тут опозиція має до середини жовтня вирішити питання узгодженого кандидата, інакше програє.

Південна Тернопільщина (округ № 168) вже пережила ганебний період, коли її інтереси в парламенті до 2002 року представляв соратник Віктора Медведчука Ростислав Шиллер. Нині ситуація може повторитися. Від влади (формально самовисуванець) в законодавчий орган іде екс-заступник міністра внутрішніх справ Володимир Бедриківський, який веде дуже витратну й актив­­ну кампанію і проти якого об’єднана опозиція виставила значно слабшого (як щодо фінансового ресурсу, так і щодо команди) Івана Стойка. Крім того, тут балотуються близький до Віктора Балоги Юрій Чижмарь (який за Ющенка був головою Тернопільської ОДА), Михайло Полянчич (який у 2002 році проходив від «Нашої України», а сьогодні він у «Єдиному центрі»), місцевий підприємець Олег Ваврик, висуванець УДАРу. Зрозуміло, що така кількість претендентів розпорошує голоси патріотичного виборця. У 166-му окрузі Тернопільщини від конкуренції між кандидатом об’єд­наних Михайлом Апостолом та ударівцем Миколою Люшняком може виграти третя сторона – та сама Надія Хоптян, дружина голови Тернопільської ОДА, на яку працюватиме адмінресурс.

У 86-му окрузі (Долинсь­кому) на Франківщині, на нашу думку, четверо фаворитів: узгоджена кандидатура від ОО Анатолій Дирів, висуванець «Нашої України», син Зиновія Шкутяка Петро Шкутяк (нещодавно проти нього було порушено кримінальну справу за пошкодження майна Партії регіонів), «благодійник» Володимир Грабовецький, а також В’ячеслав Кредісов. Попри монополію об’єднаної опозиції в політичних орієнтаціях виборців 86-го округу, В’ячеслав Кредісов, колишній заступник Анатолія Гриценка, може скла­­с­ти серйозну конкуренцію її представникові.

Критична ситуація для опозиції складається у 87-му (Надвірнянському) виборчому ок­ру­­зі. Тут одразу кілька кандидатів претендують на потрапляння у парламент: висуванець Партії регіонів, голова Надвірнянської райдержадміністрації Володимир Калічко, «благодійник» Юрій Дерев’я­нко, який очолює доброчинний фонд власного імені (зареєстро­­ваний самовисуванцем, хоча до місцевої ради обирався від «Фронту змін»), та представник об’єд­наної опозиції, головний лікар районної лікарні свободівець Манолій Піцуряк. Найвитратнішою є кампанія Дерев’я­нка. Через структури власного благодійного фонду він реалізує проекти, які можуть бути витлумачені як підкуп вибор­­ця, для збільшення представництва у виборчих комісіях зареєстрував технічних кандидатів. В активі регіонала  Володимира Калічка – більшість у виборчих комісіях та потужний адміністративний ресурс у ході кампанії. Тож перспектива потрапляння до парламенту від бойків потенційної тушки є реальною.

Аналогічна проблема в опозиції може виникнути і в Снятинському виборчому окрузі № 89, в якому балотується й веде активну «мотиваційну» кампанію Василь Чуднов. Він є членом Партії регіонів, нині входить до фракції регіоналів у ВРУ, але на вибори йде самовисуванцем (офіційно від ПР тут інший кандидат), вочевидь, розуміючи, що після ухвалення мовного закону його шанси стати депутатом від партії влади значно знизилися. Опозиційні сили виставили в цьому окрузі досить рівнозначні фігури: від ОО – нинішнього заступника голови облради Василя Гладія, від УДАРу – одного з найупізнаваніших політиків регіону, голову обласної державної адміністрації в помаранчевий період Миколу Палійчука. Зрозуміло, що розпорошення голосів і тут може призвести до перемоги регіонала.

не все втрачено