Ідеальний літагент — це чесний фахівець, який докладає максимум зусиль для того, аби творіння Автора якомога вигідніше продати Виробникові (видавництвам, телевізійникам, кіностудіям, розробникам комп’ютерних ігор). Його гарування на нелегкій ниві посередництва оплачуються відсотками з авторських гонорарів. А в окремих випадках скромному фахівцеві може перепасти й усесвітня слава. Як це сталося, наприклад, із Крістофером Літтлом, літагентом Джоан Ролінґ. Сумарні наклади лише перших чотирьох книг про хлопчика Гаррі становили 200 млн примірників. І письменниця, і її агент давно збагачуються не стільки завдяки продажу друкованого слова, скільки черпають із екранізаційних та сувенірних джерел. А репутація пана Літтла зросла до таких масштабів, що, за його ж словами, він тепер набагато легше торгує творами маловідомих, хоча й перспективних авторів, ніж 10 років тому.
Як це має бути
Літературний агент повинен, як мінімум, бути обізнаним із кон’юнктурою книжкового ринку, специфікою того чи іншого закордонного або вітчизняного видавництва, правовими нормами й механізмами договірних стосунків. Це вже не кажучи про знання й смак у літературній сфері. Плюс навички комунікатора: якщо у ділових колах є свої правила спілкування, дотримання яких — свята справа для всіх учасників процесу, то спробуйте постійно підримувати контакт із художником, у якого як не душевні травми, так прес-тури, як не розлучення, то творчий «запій». Висока репутація агента — його актив, без якого неможливо підтримувати приватні стосунки, а в цій галузі без них нікуди. Недарма видавничу сферу в усьому світі називають «бізнес особистого спілкування». Зв’язки агент встановлює під час форумів, виставок, ярмарків (зокрема, й на «паті без краваток»). Коли йдеться про працю не лише на внутрішньому ринку, він автоматично повинен володіти кількома іноземними мовами, перш за все, англійською.
Експертні здібності класного агента — гарантія спокійного сну усіх учасників видавничого процесу. Його ж власне серце заспокоюється грошовою винагородою, яка зазвичай вираховується як відсоток від авторського авансу, а згодом — як відсоток від роялті (процента авторові із сукупного продажу накладу книги) і від супутніх доходів. Комісійні агента в усьому світі становлять 10—20%.
Чого він не робитиме й перед страхом розстрілу, так це не вимагатиме від письменника передоплати за свої майбутні послуги, за читання тексту, нарешті, за знайомство з видавцями. І ніколи не відмовить авторові у зворотній комунікації, навіть коли має справу з провальним проектом. Увічливо відшити — теж мистецтво, яким літературний агент має володіти досконало (дивись пункт про репутацію).
Тут зарито Сірка
Спеціальності «літературний агент» не знайти в жодному університеті. Як правило, людина здобуває досвід у видавництві або у великій агенції, а потім розпочинає власний бізнес. Звісно, під час роботи «на контору», вона формує своє клієнтське портфоліо. І так відбувається скрізь: і в англо-мовних країнах, де звертання до літагента настільки ж регулярне й передбачуване, як схід сонця, і в континентальній Європі, де автори і видавці часто віддають перевагу прямим контактам.
В Україні за бажання через Інтернет можна відшукати невелику кількість літагенцій (Київ, Харків, Одеса, Львів). Але спробуйте звернутися до них по послуги. Зворотної реакції не дочекаєтеся — перевірено практикою. Ці осередки більш законспіровані, ніж славнозвісна британська МІ-6. У нетрях їхньої електронної пошти тонуть і коректні листи з проханням розглянути пропозицію, і чималі шматки художніх текстів.
Трапляються й казуси. На одному з вітчизняних літагентських сайтів настійливо пропонуються редакторські, графологічні (!) та консультаційні послуги на кшталт «поради досвідченого професіонала, як зробити так, аби рукопис не був сирим» (стилістику оригіналу збережено). Далі перераховано ознаки «сирості»: «підміна теми ідеєю, крихка структура твору, непереконлива зав’язка основного конфлікту, порушення гармонії мови та стилю». Ось і скажіть мені: ймовірний текст геть нежиттєздатний, але при цьому «нема графоманів, є недопрацьовані рукописи».
Велике коло страждань українського літературного агента замикається на банальній проблемі — фінансовій. У нас легше заробляти на шліфуванні новачків (без жодної гарантії оприлюднення), аніж на співпраці навіть із зірками сучукрліту. Як і кілька років тому, із власними агентами (всі вони — іноземці) мають справу: Оксана Забужко, Андрій Курков, Юрій Андрухович. Чи коли-небудь зміниться на краще цей малонаселений пейзаж, невідомо.
У деяких вітчизняних видавництвах автори не отримують компенсації за свій талант роками, а про перемовини щодо продажу прав на переклад іноземною мовою власного твору дізнаються з преси. Прибуток українського письменника, який співпрацює з одним із найбільших українських видавництв, наприклад, сьогодні становить від 1500 до 10 тис. грн авансу і 4—7% роялті. Неважко порахувати, що наш агент на свій відсоток не зможе навіть у громадському транспорті покататися.
За словами директора ВАТ «Фоліо» Олександра Красовицького, його видавництво безпосередньо співпрацює з аналогічними іноземними компаніями та представництвами двох британських агенцій — «Синопсис» (субагенти на території СНД видавництв європейських країн та США) і «Ендрю Нюрнберг».
Щодо останнього: це реальна людина, ім’я якої стало відомим ще радянським видавцям. Він одним із перших звернув увагу на перспективи східноєвропейських літераторів — і почав із «Записок президента» Боріса Єльцина. Наразі в переліку клієнтів однойменної агенції можна відшукати, скажімо, прізвище автора «Кода да Вінчі». 2 роки тому фахівці «Ендрю Нюрнберг» вирішували, в якій з двох країн відкрити представництво, яке б опікувалося країнами СНД, — в Україні чи Латвії. Зупинилися на маленькій прибалтійській республіці. Принади книжкового ринку, а також читацької зацікавленості, масштабнішої за територією та населенням України, як виявилося, полягають в обширі наших земель та кількості люду. А це той випадок, коли кількість не означає якість.