Не встигли деякі опозиційні діячі заявити, що президент України є їхнім союзником – бодай тимчасовим – на шляху євроінтеграції, як від імені згаданого щойно Віктора Федоровича була здійснена ціла низка знакових нагороджень з нагоди Дня Незалежності.
Як сказано в преамбулі указу №448/2013, «за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм».
Практика масових нагороджень до знаменних свят і річниць існує не тільки на пострадянському просторі, отож на цьому рівні нічого антиєвропейського немає. Питання в іншому – не у формі, а у змісті, у тому, кого і за що реально нагороджують орденами, медалями та іншими державними відзнаками.
Читайте також: Кого з іноземців нагороджують українськими орденами?
Найпростіше з жіноцтвом. Для нього спеціально встановлений орден княгині Ольги, ним до всіляких свят і відзначають представниць «прекрасної статі». А «справжні» нагороди – то для «сильної статі»; цього разу «чоловічими» орденами були нагороджені (якщо я когось не пропустив у довгому списку) тільки двоє жінок: бізнесвумен й чиновниця обласного рівня. Отакі от «європейські підходи». Якщо ж узяти список нагороджених орденом княгині Ольги, то побачимо там, скажімо, таке (троє прізвищ зі списку підряд):
Чегусова Зоя Анатоліївна – мистецтвознавець, президент Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА, м.Київ;
Чигирик Наталія Михайлівна – свинарка сільськогосподарського товариства «Чигиринська аграрна компанія», Черкаська область;
Яковенко Тетяна Василівна – поетеса, м.Вінниця.
Ймовірно, всі троє заслуговують на державну нагороду, але отакі от списки, де все збилося докупи, – суто радянський рудимент часів Сталіна-Брежнєва.
Читайте також: Скільки орденів у Януковича і компанії?
Та звернімося до чолівки списку, до персонажів, котрі отримали за цим указом найвищі нагороди. Їх троє, кавалерів ордену князя Ярослава Мудрого IV ступеня:
Авдієвський Анатолі Тимофійович – генеральний директор – художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Г.Г.Верьовки;
Саввін Олексій Михайлович (Агафангел) – митрополит Одеський та Ізмаїльський, керуючий Одеською єпархією УПЦ МП;
Табачник Дмитро Володимирович – Міністр освіти і науки України.
Анатолій Авдієвський має безумовні заслуги перед Україною. І цілком заслуговує на високу нагороду, тим більше, що 16 серпня йому якраз виповнилося 80 років. Але водночас Авдієвський завжди – і за радянської влади, і за режиму Кучми, і за «донецьких» – був яскравим представником так званої «реєстрової української інтелігенції», покликаної показати всьому світу «небачений розквіт національної культури». Його відзначали і Брежнєв (Державна премія СРСР), й Андропов (народний артист СРСР), і Кучма (Герой України). Настала черга і Віктора Федоровича засвідчити, що він має українські сантименти – на рівні етнографії, звичайно…
Що ж стосується митрополита Агафангела, то він ніколи не приховував і не приховує свою ворожість до України та Європи. Чого варта лише ця його заява: «Згубне прагнення України до Європи є черговою спробою здійснити багатовікове прагнення протестантсько-католицького, масонського та безбожного Заходу відірвати Україну від єдності зі світовим центром Православ’я – Москвою і втягти її в орбіту західних лже-цінностей, зробити її частиною системи нового світового порядку». Чи інша заява: «Львів – це наша Чечня». Агафангел ревно бореться за «Русский мир» і є ворогом усіх інших, крім російської, православних Церков: «Російська людина – це людина, яка ототожнює себе з історичною місією Росії, місією великої східнослов’янської цивілізації, «третього Риму», що утримує світ від таємниці беззаконня. Це носій особливої релігійної національної самосвідомості, основою якого є усвідомлення своєї ролі в історії, як народу Божого, народу-богоносця. Це людина, що усвідомлює свою відповідальність за долю канонічного православ’я, неушкодженого, збереженого і явленого всьому людству саме Російською Православною Церквою». Інакше кажучи, «Русский мир» über alles, Україна – складова цього світу, і нехай пощезне та Європа, не має значення, яка саме – католицька, світська чи православна.
Читайте також: Кого в Україні нагороджують російськими орденами?
Ну, а про Дмитра Табачника, гадаю, довго розповідати не треба. Нагадаю тільки, що в 1991 році депутат Київської міськради Табачник, обраний туди від демократичного блоку, зрадив виборців і став членом всесоюзної депутатської групи «Союз», яка виступала за збереження СРСР та вважала його розпад «трагедією, яка рве на шмаття нашу велику державу». А з діянь Дмитра Володимировича на нинішній посаді відзначу тільки протягнуту ним через Верховну Раду (і підтримане деякими опозиціонерами-невігласами) законодавчо закріплену відмову від європейських стандартів середньої освіти із встановленням стандартів російського штибу. І серед інших нагороджених є подібні знакові постаті, хоча там домінує чиновництво й бізнесмени.
Отож цікаво, чи буде недвозначний сигнал «згори» щодо «євроінтеграції» та «тимчасового союзу з опозицією» почутий та оцінений опозиціонерами?