У своїй нещодавній книзі «Поза Кримом: нова Російська імперія» доктор Аґнія Ґріґас, описала, яким чином Російська Федерація розробляла політику щодо «захисту російських співвітчизників» в Україні та в інших колишніх радянських республіках. Доктор Ґріґас ілюструє, як — протягом більш ніж двох десятиліть, з початку дев'яностих — Москва послідовно використовувала російські меншини в сусідніх державах для задоволення своїх територіальних амбіцій. Тиждень зв'язався із авторкою і обговорив цю проблему.
У книзі ви описали, яким чином Росія впливала на російську меншину в Криму з початку 90-их років. Чи могла Україна тоді зробити щось, щоб запобігти реалізації цього плану? Чи може бути так, що Україна втратила Крим через нестачу уваги до населення півострова?
Звичайно, Україні потрібно було проводити активну програму у сфері публічної дипломатії та працювати на здобуття прихильності російської меншини в Криму. Як мінімум, українська влада могла би блокувати агресивніші методи Москви у напрямку кооптації населення. Проте до середини 2000-их років Росія безперешкодно роздавала свої паспорти і громадянство жителям півострова, російські військовослужбовці залишалися в Криму навіть після того, як термін їх служби в Чорноморському флоті закінчувався. І коли вже в Криму почали організовувати фестивалі на честь приєднання до Росії, стало зрозуміло, що Москва успішно реалізувала свої територіальні претензії в Криму, що такі методи досягнення цілей працюють.
Читайте також: Відкладена революція
Чи є зараз в України шанс «відвоювати» Крим, повернути населення півострова на свою сторону?
Теперішня ситуація — зовсім інша. Україна практично не маю контролю на кримській території, тому і її здатність здійснювати вплив на населення дуже обмежена. Багато прихильників Києва — це як етнічних українців і кримських татар або втекли на материкову Україну, або зазнають переслідувань з боку нової влади. Проте не можна опускати руки і нічого не робити: дуже важливо продовжувати діалог з кримським населенням, здійснювати на півострові гуманітарні ініціативи та провадити публічну дипломатію на усіх доступних рівнях, адже тоді Росії буде значно важче змальовувати Україну як ворога народові півострова. Україна має мислити стратегічно і чекати кращих часів, нагоди в майбутньому.
Чи впливає протистояння із Україною на здатність Росії здійснювати публічну дипломатію?
Військова агресія Москви, яку вона намагалась приховати тонкою завісою начебто захисту співвітчизників, одразу зробила очевидною природу цієї «публічної дипломатії» і для міжнародної спільноти, і для сусідів Росії, а також для російських меншини і російськомовних, що проживають закордоном. В результаті — країни Балтії, Казахстан, Білорусь та інші стали більш обережними і уважно слідкують за ініціативами російських меншин, так само як і самі меншини, багато з яких в даний час не хочуть бути частиною російського політичного та експансіоністського проекту — так званих «співвітчизників». У той же час, за останні п'ятнадцять років Росія забезпечила собі чимало прихильників серед переконаних радикалів у російських меншинах закордоном, які можуть взяти на себе сміливість повторити «кримську» модель деінде.
Чи можна російську пропаганду вважати м'якою силою? Якщо ні, то де межа м'якої сили і пропаганди?
Як правило, пропаганда є однією з форм м'якої сили, але російська пропаганда, так само, як російська м'яка сила, досліджуються експертами як відмінні від звичайних міжнародних практик, оскільки вони є більш прихованими, примусовими, сек'юритизованими і більш комплексними. Пропаганда в контексті м'якої сили зазвичай використовується для впливу, аби звернути увагу на спільні інтереси, щоб залучити цільові групи населення, не вдаючись до більш жорстких методів втілення влади, в той час як російські пропаганда і м'яка сила використовуються саме для того, аби прокласти шлях до більш жорстких методів. У випадку Росії пропаганда часто перетворюється на знаряддя війни — інформаційної.
Читайте також: У кого вчитися
Чи може Росія використати європейську залежність від російської нафти і газу в якості важеля для шантажу? Схоже, що все більше і більше компаній в Європі втомлюються від санкцій, і проект Nord Stream 2— доволі реальний. Міністр закордонних справ Німеччини стверджує, що він не буде розвиватися, якщо Україна залишиться в стороні, але чи можемо ми сподіватися на це?
Москва давно використовує європейську залежність від російських енергоносіїв як засіб впливу і важелів, щоб розділити країни ЄС, щоб перешкодити їм говорити одним голосом у зовнішній та енергетичній політиці. Німеччина та інші європейські держави всерйоз цікавляться проектом Nord Stream 2 — частково через передбачувану нестабільність транзиту газу через Україну, а ще тому, що Німеччина хотіла би бачити себе в якості газового вузла Європи. Досі важко прогнозувати, яким чином проект Nord Stream 2 буде реалізовано — і на які компроміси європейці будуть готові йти.
Сама Україна значною мірою також залежить від російського газу. Що ми можемо зробити, щоб змінити це? Ми вже підписали угоду отримання реверсного газу з Європи — ми рухаємося в правильному напрямку?
Варто зауважити, що залежність України від російського газу — значною мірою штучно створена проблема — через погане управління, відсутність реформ та корупцію протягом останніх десятиліть. Реверсні потоки газу з Європи— то тільки одна частина рішення проблеми. Окрім того, Україна має значно скоротити споживання газу за рахунок підвищення енергоефективності в економіці, в перспективі — надати перевага розробці власних запасів газу і знарядь його видобутку, а також пам’ятати про розвиток інших енергетичних ресурсів, таких як відновлювані джерела енергії.
Читайте також: Колос на глиняних ногах і його піщані замки
Агентство Stratfor у своєму прогнозі на десятиліття 2015-2025 описало можливість розпаду Російської Федерації в зв'язку з економічною кризою і внутрішньою боротьбою за владу. На Вашу думку, такий сценарій можливий? Чи був би він хорошим для України і Європи?
Можна теоретизувати з приводу того, що в різних сценаріях ризик того, що, в якості багатонаціональної федерації, в умовах економічного, політичного та соціального стресу Росія може зазнати краху. Проте більш ймовірно, що ми побачимо зміну режиму, а не крах держави. Я не впевнена, чи сценарії неодмінно будуть хорошим новинами для України або Європи, хоча в короткостроковій перспективі нестабільність в Росії однозначно може відкрити вікно для України, щоб стабілізувати Донбас і потенційно, можливо, навіть повернути Крим. Пам’ятаємо, що більшовицька революція в Росії наприкінці Першої світової війни відкрила вікно для країн Балтії, які отримали або відновили свою незалежність в міжвоєнний період.
————————————————————–
Доктор Аґнія Ґріґас є експертом у сферах енергетики і політичного ризику, що спеціалізується на Росії, Східній Європі і пострадянському просторі. Вона здобула ступінь бакалавра в області політики і економіки в Колумбійському університеті і отримала магістра і доктора наук в галузі міжнародних відносин в Оксфордському університеті. Доктор Ґріґас працювала в якості консультанта міністра закордонних справ Литви з питань енергетичної безпеки та економіки у 2009-му. Є автором трьох книг: «Політики енергії та пам’яті між Росією та Країнами Балтії»;«Поза Кримом: нова Російська імперія» та «Нова газова геополітика».