Цьогорічну Нобелівську премію з літератури отримав танзанійський письменник Абдулразак Ґурна. На Заході цей факт сприйняли переважно позитивно. Передусім у контексті дискусії про деколонізацію, яка останнім часом посилилася. Тим більш Ґурна став лише другим темношкірим африканцем, який був обраний шведською академією найвизначнішим письменником. Першим став нігерієць Воле Шоїнка у 1986-му.
Тези про «деколонізацію» є проблемними, якщо заглибитись в історію життя самого Ґурни. Почати можна з того, що власне танзанійцем його назвати вкрай важко, враховуючи, що в Танзанії він ніколи не жив. Народився й прожив свою молодість майбутній нобелівський призер на Занзібарі. Тоді цей архіпелаг біля берегів Східної Африки був не автономією в складі Танзанії, а британським протекторатом під владою молодшої гілки оманської династії. І саме революційні події 1964 року, пов’язанні з поваленням династії, яку націоналісти вважали чужорідною, зробили молодого Ґурну біженцем. Революціонери в Занзібарі визначили себе частиною Африки, а не Близького Сходу, рухаючись в бік об’єднання з Танзанією й розриву з минулим. В країні спалахнули антиарабські погроми, а єменське походження батька письменника стало приводом серйозно переживати за своє життя. У своїх роботах Ґурна писав, що та Африка, якою її бачили ідеологи африканської культурно-расової чистоти, не має нічого спільного із багатокультурним султанатом, де він народився й виріс. При цьому вкрай неоднозначне ставлення до революції, внаслідок якої Занзібар став частиною Танзанії, робить Ґурну популярним письменником серед місцевих регіоналістів та прихильників незалежності. Для них його проза цінна не тільки з художньої точки зору, але й важлива як політичний памфлет повернення «старого доброго Занзібару».
Читайте також: Визначний тиждень
З огляду на це, важливо зрозуміти як в Африці відреагували на присудження письменнику премії Нобеля, та якою мірою різні африканські спільноти визнають його своїм.
Навіть ті з жителів колишнього султанату, хто не є прихильниками незалежності, звернули увагу на успіх земляка. Занзібарські ЗМІ та сегменти соцмереж не пропустили новину. Це ж можна, хоч і дещо меншою мірою, сказати й про решту Об'єднаної Республіки Танзанія, якій Гурну як привід для національної гордості подарувала історична іронія.
Публікація мовою суахілі. Переклад виділеного: Абдулразак Ґурна, плідний романіст, прославився в Танзанії після того, як був оголошений лауреатом Нобелівської премії з літератури за роботи про неоколоніалізм та проблемами біженців.
Читайте також: За «емпіричний внесок в економіку праці». Стали відомі всі лауреати цьогорічної Нобелівської премії
Характерним при цьому є висвітлення події найбільшим медіахолдингом Східної Африки – IPP media, у якому написали, що письменник переїхав до Великої Британії, але обійшли незручну для Танзанії тему причин цього. Колишнього біженця там також назвали танзанійцем, хоч і зазначили його занзібарське походження та зробили акцент на антиколоніальних настроях автора, не розкриваючи усієї його рефлексії цього явища.
У відриві від рідної для письменника Східної Африки, подія також завоювала увагу з боку різних африканських ЗМІ й викликала в африканських країнах цілу бурю відгуків, часто нагадуючи емоції, пов’язані з виграшем національної збірної з футболу. Не дивно, що при цьому тема самоусвідомлення письменника розкривалась слабко, а всюди він був названий танзанійцем занзібарського походження. При цьому й факт того, що більшу частину свого життя Ґурна прожив у Європі – також слабко хвилював спільноту.
Є ще одна сторона творчості Абдульразака, яку варто вказати, кажучи про сприйняття письменника на рідному континенті. Прихильник багатокультурної Африки, він захищає роль ісламу в культурі. Той часто зазнавав нападів з боку африканських націоналістів як релігія, чужа місцевим державам. Тому жодне з помітних арабських ЗМІ, популярних в арабомовній Північній Африці, не пропустило новину про нагородження. Також мусульмани Східної Африки, які в багатьох країнах являють собою меншість та в різні періоди часто зазнавали гонінь, підняли Гурну на прапор боротьби за віротерпимість та вихід із соціальної ізоляції.