Василь Васютин журналіст

Афропірати

ut.net.ua
18 Квітня 2008, 00:00
Деколи в Сомалі влаштовують полювання на піратів. Але це малоефективно
 
Вперше, щоб звільнити заручників, захоплених сомалійськими піратами, розробили цілу військову операцію. 30 моряків із французької яхти «Le Ponant» в ході операції не постраждали. З боку піратів, за різними даними, від 5 поранених (повідомлення з Франції) до 8 загиблих (повідомлення з Сомалі). $2 млн, які африканські джентльмени удачі вимагали за команду судна, так і не заплатили.
 
Думки моряків з приводу цієї спланованої французьким урядом та військовими операції зі звільнення заручників, розділились. Одні втішились, що на морське піратство нарешті звернули увагу можновладці й наважились на офіційному рівні дати їм бій. Інші – бояться, що такий вчинок спонукає сомалійських корсарів до жорстокішого поводження зі своїми жертвами.
 
Єдиний бізнес
 
Пірати біля берегів Сомалі активізувалися в 1991 році, коли внаслідок військового перевороту було повалено диктаторський режим Мохаммеда Саїда Бара, і в країні запанувало безвладдя.
 
Представник Міжнародного морського бюро Сайрус Моді пов’язує піратський бум біля берегів Сомалі зі скиненням шаріатського режиму позаминулого року. «Ісламісти боролися з піратами», – розповів Моді в інтерв’ю журналу «Newsweek».
 
Найактивніше займаються піратством мешканці самопроголошеної республіки Пунтленд (офіційно – провінція Сомалі). Населення прибережної смуги Пунтленду до перевороту жило переважно за рахунок рибальства. Однак громадянська війна призвела до фактичної блокади регіону, й у мешканців не було інших джерел доходу, окрім грабунків, до того ж вони мали військовий досвід.
 
Поставивши піратство на потік, сомалійці постійно модернізують свій флот. Так, на зміну моторним човнам прийшли швидкісні катери, оснащені супутниковим зв’язком та GPS-навігацією, а довгим ножам – сучасна автоматична зброя. Якщо раніше напади здійснювали розрізнені групи піратів, то нині все частіше говорять про ймовірну єдину координацію їхніх дій. Вони мають потужну агентурну мережу на митницях та пунктах заправок суден, тому наперед знають про можливий маршрут, чисельність команди та вантаж. Для нападів у відкритому морі створені спеціальні плавучі бази.
 
Нахабство без гальм
 
Корабель-жертву, нерідко в умовах поганої видимості, оточують великою кількістю швидкохідних моторних катерів, іноді легких гумових човнів. Пірати без зайвого шуму піднімаються на палубу й у першу чергу захоплюють радіорубку, капітана й після цього беруть «об’єкт» під повний контроль. Коли ж їх викриють завчасно – розбійники відкривають вогонь «на залякування». Саме так у 2006 році пірати атакували за 160 кілометрів від берега величезний круїзний лайнер «Seaborn Spirit», на якому було понад 300 туристів, переважно американців. Лише застосувавши спеціальну звукову гармату, що здатна пошкодити барабанні перетинки, вдалося уникнути наймасштабнішого за всю історію сучасного піратства захоплення. Однак цей інцидент, швидше, виняток з правила. Статистика свідчить, що з семи таких випадків тільки раз нападники зазнають невдачі. Найвразливішими для піратів судна, які мають невисокий борт і екіпаж 18-20 людей.
 
Розбійники з кожним роком нахабнішають. Так, рік тому сомалійські пірати необачно вступили в бій з американським ракетним крейсером «Cape St. George» й есмінцем «Gonzales», коли представники флоту США вирішили оглянути їхні катери. Артилерії та ракетам пірати змогли протиставити лише кулемети, тому після декількох пострілів американців їхній корабель пішов на дно. Однак те, що корсари зважилися дати бій настільки могутньому супротивникові, – досить показово.
 
Заручники різних сортів
 
Аналізуючи поведінку сомалійських піратів, можна зробити висновок про існування чіткого поділу заручників на перший і другий сорт. До першої категорії належать громадяни західноєвропейських країн та США (останнім часом також Росії), з якими поводяться підкреслено ввічливо, сподіваючтсь на гарний викуп. До другої – члени екіпажів вантажних та риболовецьких суден решти країн. Зиск з них мінімальний, і в разі чого, їх можна зі спокійною душею позбутися. Так, наприклад, пірати, не дочекавшись грошей, вчинили з частиною екіпажу китайського рибальського судна «Ching Fong Hwa» у червні 2007 року.
 
До українців ставлення у корсарів не краще, ніж до китайців. Так, два тижні провели у трюмі заковані в кайдани члени екіпажу (8 з 20 – українці) торговельного судна «Princess Sarah» у серпні 2002 року. За всю команду й судно, яке вже підлягало списанню, вимагали лише $200 тис. Коли ж до судна наблизився французький військовий корвет, пірати його покинули. Однак під час буксирування вони здійснили чергову спробу нападу. Екіпаж довелося терміново евакуювати на гелікоптері, залишивши судно напризволяще.
 
Другий гучний випадок з українськими моряками трапився вже у 2005 році. Пірати на швидкохідних катерах атакували суховантаж «Panagia». Всі 22 члени екіпажу судна, яке під ліберійським прапором везло вугілля та руду до Туреччини, були українцями. Понад місяць вели переговори щодо суми викупу, до яких долучилися й українські спецслужби. За цей час пірати тричі ходили «розстрілювати» капітана. Зрештою, було виплачено $700 тис.
 
Спротив мінімальний
 
Світова спільнота на морське піратство донедавна намагалася заплющувати очі. Номінально з 1991 року в малазійській столиці Куала-Лумпур існує Центр боротьби з піратством. Крім того, в Каліфорнії працює навчальний центр підготовки фахівців для боротьби з морськими розбійниками. Але наразі їх діяльність малоефективна. Після нападів на три судна, які доправляли до Сомалі гуманітарну допомогу в межах Міжнародної продовольчої програми, у 2005 році ООН закликала створити спеціальний антипіратський центр. Теж безрезультатно.
 
Після випадку з судном «Panagia» про необхідність об’єднати зусилля заговорила й Україна. На засіданні РНБО у листопаді 2005 року тоді цілком серйозно розглядали можливість визволити моряків із залученням штурмової групи спецпризначення СБУ та Служби зовнішньої розвідки. Проведення подібної спецоперації в чужих територіальних водах не суперечить міжнародним конвенціям.
 
Але доки сомалійські пірати обмежуються грабунками й викупом, не вдаючись до політичних вимог і терактів, керівники великих держав дивляться на них крізь пальці.
 
На сьогодні ніхто не думає навіть про озброєння екіпажів суден. Вони керуються винятково міжнародною директивою, що регламентує поводження моряків під час піратських атак. Відповідно до документа, ніхто не повинен чинити грабіжникам опору й не провокувати їх до насильства. [490]
 
ДОВІДКА

Географія піратства

Особливо небезпечні води Південно-Східної Азії, наприклад, Південно-Китайського моря (Малакська протока, Індонезія, Філіппіни, Таїланд). У Західній Африці, крім Нігерії, особливо активні пірати в Сенегалі, Анголі й Гані. Чимало шансів зустріти піратів і у водах Індійського океану (Індія, Шрі-Ланка, Бангладеш, Сомалі, Танзанія). Південна Америка з Карибським морем пасе задніх, хоча випадки піратства відзначені в Бразилії, Колумбії, Венесуелі, Еквадорі, Нікарагуа і Гайані.