Жанна Безп’ятчук заступники редактора відділу "Світ"

Афганський фатум

ut.net.ua
4 Вересня 2009, 00:00

 

Шарль-Луї Монтеск’є мав рацію, наголошуючи на тісному взаємо­­зв’язку географії та політики, природи і державного ладу країни. Афганістан та Ірак – яскраві приклади слушності його спостережень. Американським військам було значно легше захопити за короткий проміжок часу Багдад та густонаселені райони навколо іракської столиці, ніж взяти під хоча би частковий контроль малозаселені території афганської провінції Гільменд. Гірський, пустельний, аграрний Афганістан, обплутаний складною і багаторівневою мережею племен, кланів, кримінальних угруповань, талібського підпілля, – це фатально неприступна територія, де побудова демократії західного зразка просто неможлива.
 
Втрачений шанс
 
Ефект присутності військ НАТО і США в Афганістані діаметрально протилежний очікуваному. Починаючи з 2001 року, коли у цій країні розпочалася антитерористична кампанія, масштаби насильства тільки зростають. Криваві конфлікти й теракти поступово розповзаються далеко за межі східних і південних районів країни – місць проживання традиційно войовничих пуштунських племен. Сьогодні ж навіть ті провінції, що раніше вважалися відносно мирними територіями, опинилися у вогні війни.
 
Провінцію Гільменд, яка є одним із провідних світових виробників опіуму, до 2006-го контролювали лише близько 300 американських військових. Нічні обшуки, гру­­бе поводження, вторгнення в жіночі частини пуштунських осель, масові арешти, загибель жінок та дітей, незнання специфіки місцевої культури – усе це призвело до того, що за якихось два роки американці та інші іноземні вояки спромоглися радикально налаштувати проти себе місцеве сільське населен­­ня. Водночас зростала популярність Талібану, який вів поміж місцевого населення активну пропаганду.
 
Ситуацію ускладнює спів­праця Талібану та афганського наркобізнесу. За оцінками експертів, щонайменше третину своїх доходів таліби отримують від наркоторгівлі. Ісламісти одержують щедру данину в обмін на теракти проти урядовців і правоохоронців, які борються з наркобізнесом. Сьогодні Афганістан постачає 90% світового героїну. НАТО й американці без-­­
силі стримати відродження Талібану та наркобізнесу, адже наркоторгівля є життєво важливою складовою афганської економіки (до третини ВВП країни формує експорт наркотиків).
 
Вибори без змін
 
На цьому тлі президентські вибори, що відбулися в Афгані­стані 20 серпня, важко назвати поворотним пунктом. Їхній головний фаворит – чинний президент Хамід Карзай – від початку антитерористичної кампанії був обраний США як «лідер афганського народу». Пуштун за походженням і свого часу учасник антирадянського повстання був зручною фігурою для Заходу. Всередині країни його інакше, як «маріонетковим президентом», не називають. Утім, Карзай знайшов у собі сили висловити Заходу протест, коли від американських бомб дедалі частіше стали гинути мирні жителі країни (див. хронологію).
 
Основним конкурентом чинного президента є екс-міністр закордонних справ Абдулла Абдулла. Батько Абдулли – пуштун, мати – таджичка, що може забезпечити йому голоси цих основних двох етнічних груп країни. За результатами попередніх опитувань, проведених американським Міжнародним республіканським інститутом, Карзая підтримували близько 44% афганців, тоді як Абдуллу – 26%. Станом на ­­31 серпня за результатами підрахунку половини голосів Хамід Карзай отримує менш ніж половину голосів (45,8 %). ­
А отже, за місцевим законодавством, Афганістан очікує другий тур виборів. Його дату буде оголошено в середині вересня, коли стануть відомі остаточні результати першого туру.       
 

ФОТО: REUTERS Черга до лікаря
 
Захід готовий до діалогу
 
Барак Обама, ставши президентом США, визнав, що ситуація в Афганістані більш ніж складна та небезпечна. Він характеризує її як «вимушену війну» з добрими намірами, яку нова американська адміністрація протиставляє «поганій, невиправданій війні» в Іраку. Американці визнали, що 70–80% афганських повстанців – це люди, які взялися за зброю з безвиході, прагнучи навести лад у власному селі, районі, провінції. Багатьох із них можна навернути до мирної праці та діалогу. Не виключена й можливість діалогу з поміркованим крилом Талібану.
 
Своїм громадянам Вашингтон говорить про те, що їхнє перебування в Афганістані потрібне, щоб він не перетворився, як це вже було напри­­­­кінці 1990-х, на базу для Аль-Каїди. Але її лідери і командири вже давно переховуються в Пакистані. Отже, все значно складніше. Якщо американці зараз підуть з Афганістану, то місцевий уряд і президент просто втратять будь-який контроль над країною. А це призведе до дестабілізації сусідніх де-факто ядерного Пакистану та потенційно ядерного Ірану. Саме тому Барак Обама, прийшовши до влади під пацифістськими гаслами, був змушений відправити до Афганістану додатковий 21-тисячний контингент. Вимушена війна триває.

[1495][1496]

 
ФАТАЛЬНІ АВІАУДАРИ

 

Травень 2009 року – в західній провінції Фарах від бомб загинуло щонайменше 63 цивільних.

Листопад 2008 року
– в селищі Шах Валі Кот у провінції Кандагар унаслідок авіа­атаки ВПС США загинуло щонайменше 40 мирних жителів, 28 травмовано. Бомби влучили у весільну церемонію.
 
Серпень 2008 року –в містечку Азізабад у провінції Герат, за даними ООН та афганського уряду, від американських бомб загинуло 60 дітей і близько 30 дорослих, переважно жінок.
 
Талібан як прикриття для бандитів
Метью Дюпі
експерт Програми культурології та конфліктології, що здійснює дослідження на підтримку ініціатив США в Афганістані

 

У. Т.: Вочевидь, потрібно розрізняти талібів та регіональні повстанські групи, що оголошують війну проти «окупантів і невірних». Наскільки незалежно вони діють один від одного?
 
Це правда, що повстанський рух в Афганістані є фрагментованим, у ньому не все замикається на Талібані. Є кілька основних угруповань, кожне з яких має свої цілі. Крім того, є великі суто кримінальні формування, які також чинять теракти. Останнім часом спостерігається посилення взаємодії між цими розмаїтими групами. Прикладом є співпраця між Талібаном та угрупованням польового командира Джалалуддіна Хаккані на Сході країни. Крім того, Талібан нарощує свою взаємодію з афганськими наркокартелями. Лише за перші місяці 2009 року внаслідок атак терористів-смертників, спрямованих проти урядовців і правоохоронців, які боролися з наркобізнесом, загинуло 16 осіб, 55 було травмовано. Загалом з усіх повстанських груп, які сьогодні активно діють в Афганістані, виділяється угруповання Хаккані. Його бойовики дислокуються в східних районах каїни та в районах навколо Кабула.
 
У. Т.: Які причини того, що насильство розповзається зі Сходу й Півдня Афганістану, набираючи загальнонаціональних масштабів? 
 
Значною мірою це відбувається через брак дієвих інституцій управління та занадто високий рівень корупції. Так склалося, що будь-яке насильство автоматично приписують Талібану. А той залюбки бере відповідальність за теракти, які не чинив, якщо останні посилюють його переможний імідж. І так само рішуче відмовляється від тих терактів, які шкодять цьому іміджу, як-от атаки на школи для дівчат чи останні вибухи в Кандагарі. Левова частка насильства – це продукт давньої міжплемінної ворожнечі та конфліктів між місцевими польовими командирами.
 
У. Т.: Ви досліджували пропагандистські кампанії Талібану. Що являє собою талібський агітпроп?
 
Таліби вміють ефективно доносити свої меседжі до потенційної аудиторії. Найпопулярніші засоби їх поширення – проповіді в мечетях та нелегальні радіопрограми. Є також мандрівні мулли, які спеціалізуються на такій пропаганді. Популярним методом комунікації зі старійшинами племен та муллами, які не погоджуються співпрацювати з Талібаном, є так звані нічні листи. Це листи з погрозами, які вночі прикріплюють до вхідних дверей будинку, де мешкає людина, або до дверей мечеті. Крім того, таліби активно використовують і всі сучасні інформаційні технології – від інтернету до блютузу.