Країни БРІКС уже не один рік намагаються довести, що вони більше, ніж просто абревіатура. Тож, аби розсіяти давні сумніви, 15 липня лідери Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південної Африки, зібрались у місті Форталеза на шостий щорічний саміт, де й оголосили про створення Нового банку розвитку (NDB) для фінансування інфраструктури та проектів «стійкого розвитку» із $50 млрд стартового капіталу та стомільярдного Пулу валютних резервів (CRA) для фінансової підтримки членів БРІКС.
На перший погляд NDB і CRA (які ще чекають ратифікації парламентами п’яти країн-учасниць) схожі на молодих і перспективних конкурентів Світовому банку й МВФ, які були наріжним каменем повоєнного економічного порядку. У БРІКС нарікають, що бреттон-вудські структури (названі на честь містечка в американському штаті Нью-Гемпшир) ігнорують потреби країн, що розвиваються. Китай, друга за величиною економіка після Сполучених Штатів, має там менше голосів, ніж країни Бенілюксу. Америка і Європа до ганебного повільно реагують на такий дисбаланс.
Позичальники МВФ також невдоволені жорсткими реформами, без яких на допомогу їм годі сподіватися. Що вже й казати про менторський тон, яким ці реформи диктують. У Форталезі Владімір Путін розписував NDB і CRA як засіб від «утисків» держав, зовнішня політика яких розходиться з курсом Америки чи Європи (як у випадку анексії ним Криму).
Утім, нові інститути не настільки небезпечні, як можуть видаватися, принаймні в нинішньому вигляді. На відміну від МВФ, CRA – це не фонд, а цілий лабіринт двосторонніх обіцянок створити резерви в іноземній валюті ($41 млрд від Китаю, $5 млрд від Південної Африки і по $18 млрд – від решти учасників) для термінових потреб країн БРІКС. Кожна держава зможе брати кошти в обсязі, що відповідає її внеску. Але, попри всю путінську похвальбу, виділення будь-яких ресурсів понад 30% цієї суми залежатиме від інших факторів, зокрема й від участі у програмах МВФ.
Своєю чергою, NDB стане ще одним із численних регіональних і національних банків розвитку, чиї позики набагато перевищують ті $56,2 млрд, які видав торік Світовий банк. У 2013 році Бразильський народний банк соціально-економічного розвитку (BNDES) роздав кредитів на $88 млрд. Його китайський аналог позичив $240 млрд. Піднебесна також створює Азійський інфраструктурний банк (долучитися до якого запросила й Індію).
Читайте також: Штучний блок, збудований не з цегли
Навіть коли капітал NDB зрештою сягне $100 млрд (уключно з коштами держав та інститутів, що не входять до БРІКС), він не зможе забезпечити потреби більшості інфраструктурних об’єктів нових економік. За оцінками Світового банку, лише Південна Азія потребуватиме в наступне десятиліття $2,5 трлн. КНР була готова внести більше коштів. Але Індія та Бразилія, хоч і раді можливості скористатися банком як політично прийнятним способом дістати доступ до китайської готівки, побоюються домінування Китаю так само, як і Заходу, тож наполягли на рівнозначних внесках. Південна Африка змогла дозволити собі лише $10 млрд.
На цьому політика не закінчується. Суперечки між Китаєм та Індією за місце, для штаб-квартири банку, а між Індією і Бразилією – за кандидатуру президента на першу п’ятирічну ротацію мало не потопили угоду. Лідери БРІКС погодилися на Шанхай і президента-індійця, якого ще не назвали. Але Раду директорів очолить бразилець, а Управлінську раду – росіянин. Не факт, що вони всі тягтимуть спільного воза в одному напрямку.
У цьому й полягає найбільша перешкода для «молодих і перспективних», адже, крім великих площ і швидких темпів розвитку, між країнами БРІКС мало спільного. Китайська економіка у 28 разів більша за південноафриканську. Дохід на особу в Індії в 10 разів менший, ніж у Росії. Щоправда, в усіх незадовільний стан інфраструктури, але активні демократії (Бразилія, Індія та Південна Африка) будують її інакше, ніж авторитарні режими (Росія і Китай).
Читайте також: БРІК – БІК – i К°. Економіки країн БРІК мають найшвидше зростання у світі
Такі розбіжності, як зауважує президент консалтингової компанії International Capital Strategies Дуґлас Редікер, утруднюватимуть погодження навіть основних засад: наприклад, кому ще (крім країн БРІКС) і на яких умовах надавати позики або що вважати «стабільним розвитком». Бреттон-вудським інститутам для налагодження роботи (яка й сьогодні далека від ідеалу) знадобилися десятки років – і це при тому, що заправляють там однодумці, ліберальні демократи.